Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №810/451/17
Постанова ВП ВС від 15.06.2020 року у справі №810/451/17

УХВАЛА

06 листопада 2019 року

Київ

справа №810/451/17

провадження №К/9901/20414/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.

розглянув у порядку письмового провадження засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 810/451/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року (судді Лапій С. М., Щавінський В. Р., Василенко Г. Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (судді Ключкович В. Ю., Грибан І. О., Губська О. А.),

І. Суть спору

1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі ~money0~ за період з 25 березня 2016 року по 28 грудня 2016 року

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, серед іншого, зазначив, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2016 року у справі № 826/5898/16, із змінами, внесеними постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, визнано протиправним наказ Міністерства доходів і зборів України від 9 березня 2016 року № 21-о в частині підстави звільнення та зобов'язано Міністерство доходів і зборів України у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до вказаного наказу, зазначивши "Звільнити 09 березня 2016 ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням Міністерством доходів і зборів України законодавства про працю, ч.3 ст. 38 КЗпП України". Тим самим рішенням суд стягнув з Міністерства доходів і зборів України на користь позивача вихідну допомогу у розмірі ~money1~

3. Позивач зауважив, що цю вихідну допомогу йому виплатили 28 грудня 2016 року у сумі, з урахуванням утриманих податків та зборів - ~money2~ Отже, остаточний розрахунок проведено 28 грудня 2016 року, тому, на думку позивача, він має право на включення цієї суми до невиплачених йому всіх сум, що належали до виплати в день звільнення і просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 з 24 квітня 2013 року по 9 березня 2016 року проходив державну службу на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України.

5. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 28 серпня 2014 року № 2085-О із змінами, внесеними наказом від 29 вересня 2014 року № 2119-0, позивача звільнено із займаної посади з 29 вересня 2014 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у зв'язку зі скороченням штатної чисельності.

6. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 грудня 2015 року у справі № 826/14834/14 визнав зазначені накази протиправними та скасував, а позивача поновив на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України з 29 вересня 2014 року.

7. На виконання постанови суду від 22 грудня 2015 року Міністерство доходів і зборів України 21 січня 2016 року видало наказ № 5-о "Про виконання рішення суду" щодо поновлення позивача на посаді. У зв'язку з допущеними Міністерством доходів і зборів України стосовно позивача порушеннями законодавства про працю останній 19 грудня 2016 року подав заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП.

8. Однак, наказом Міністерства доходів і зборів України від 9 березня 2016 року № 21-о позивача звільнено з займаної посади з таким формулюванням: "Звільнити 09 березня 2016 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України", тобто без зазначення в наказі підстав звільнення, на які позивач посилався в своїй заяві.

9. Постановою від 21 травня 2014 року № 160 Кабінет Міністрів України утворив Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів України шляхом перетворення.

10. Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074, орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється.

11. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2014 року № 651-р погоджено пропозицію Голови Державної фіскальної служби України про завершення здійснення заходів з утворення зазначеної Служби та можливість виконання нею функцій і повноважень Міністерства доходів і зборів України, що припиняється.

12. Після отримання копії вказаного наказу позивач направив ДФС засобами електронної пошти заяву від 24 березня 2016 року про проведення розрахунку.

13. Того самого дня ДФС виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані 20 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 24 квітня 2014 року по 23 квітня 2015 року, 26 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 24 квітня 2015 року по 9 березня 2016 року та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 19 серпня 2015 року по 18 серпня 2016 року, що підтверджується банківською випискою за картковим рахунком.

14. Вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку позивачу не виплатили.

15. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 20 липня 2016 року у справі № 826/5898/16, зі змінами, внесеними постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, визнав протиправним вказаний наказ Міністерства доходів і зборів України в частині підстави звільнення та зобов'язав Міністерство доходів і зборів України у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до наказу від 09 березня 2016 року № 21-о, вказавши: "Звільнити 09 березня 2016 року ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням Міністерством доходів і зборів України законодавства про працю, ч.3 ст. 38 КЗпП України"; стягнув з Міністерства доходів і зборів України на користь позивача вихідну допомогу у розмірі ~money3~

16. Зазначену вихідну допомогу в сумі ~money4~ (з урахуванням утриманих податків та зборів) позивачу виплатили 28 грудня 2016 року.

17. ОСОБА_1, у зв'язку з затримкою виплати йому вихідної допомоги при звільненні, що тривала, на його думку, з 25 березня 2016 року (з дня, наступного за днем отримання відповідачем заяви позивача про проведення розрахунку) по 28 грудня 2016 року (день фактичної виплати вихідної допомоги при звільненні на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі №826/5898/16), звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

18. Київський окружний адміністративний суд постановою від 17 липня 2017 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

19. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 вересня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

20. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП не застосовуються. За описаних обставин, зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

21. Суд апеляційної інстанції зауважив, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

22. Зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

23. З посиланням на положення статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (у попередній редакції; далі - КАС) суд апеляційної інстанції зазначив, що право позивача на вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку виникло з набранням законної сили постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2016 року у справі № 826/5898/16 із змінами, внесеними постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, а не на підставі заяви про розрахунок від 24 березня 2016 року, як вважає позивач. Крім того, у цій заяві позивач не просив стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

24. Щодо застосування до спірних відносин статей 116, 117 КЗпП апеляційний суд зазначив, що вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку, присуджена судом після встановлення під час розгляду трудового спору факту порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, має іншу правову природу і за своєю суттю є відповідальністю роботодавця перед працівником за порушення його трудових прав, та стягнення коштів, присуджених позивачу судовим рішенням в адміністративній справі № 826/5898/16, має здійснюватись на загальних підставах, зокрема, добровільно або якщо боржник відмовляється здійснити перерахунок відповідних сум - у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". У порядку цього ж Закону має вирішуватися питання відповідальності боржника за несвоєчасне виконання (виконання не у повному обсязі) рішення суду про стягнення середнього заробітку.

IV. Касаційне оскарження

25. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

26. Касаційну скаргу обґрунтував, зокрема, тим, що факт протиправної невиплати вихідної допомоги при звільненні встановлено судовим рішенням у справі №826/5898/16. Вихідну допомогу за цим судовим рішенням позивачу виплатили 28 грудня 2016 року. З посиланням на статті 116, 117 КЗпП позивач зазначив, що період затримки розрахунку при звільненні треба обчислювати з 24 березня 2016 року, дати його звернення за розрахунком, до 28 грудня 2016 року - дати фактичної виплати вихідної допомоги.

27. Позивач зауважив, що такий підхід відповідає правовій позиції, яку висловив Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року № 21-1765а15, висновки якого суди нижчих інстанцій, відповідно до статті 244-2 КАС (у попередній редакції) повинні враховувати при вирішення спорів. У цій справі суди попередніх інстанцій відступили від висновку Верховного Суду України і, на думку позивача, зробили це безпідставно. Натомість суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи взяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України", однак не пояснив, чому він застосовує правозастосовну практику цього Суду у справі, яка стосується тлумачення норм національного законодавства (статей 116, 117 КЗпП) і не містить тлумачення і застосування норм Конвенції, адже саме в цій частині рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

V. Релевантні джерела права та акти їх застосування

28. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

30. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

31. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в частини 1 статті 117 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

32. Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

33. Відповідно до частини 1 , 2 статті 244-1 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених частини 1 , 2 статті 244-1 КАС , є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

34. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

35. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

36. За правилами частини 2 статті 6 КАС (у чинній редакції) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

V. Позиція Верховного Суду

37. Спір, що є предметом розгляду в цій справі, виник у зв'язку з тим, що вихідну допомогу при звільненні, яку позивачу виплатили на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2017 року №826/5898/16, він фактично отримав 28 грудня 2016 року, тоді як із заявою про проведення розрахунку (при звільненні) він звернувся до відповідача ще 24 березня 2016 року.

38. Як висновується зі встановлених обставин справи, виплата вихідної допомоги пов'язувалася з правовими підставами звільнення позивача, обставини щодо якого були предметом розгляду у згаданій справі № 826/5898/16. Одночасно зі зміною підстав звільнення ОСОБА_1 (відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 9 березня 2016 року № 21-о) адміністративний суд, який розглядав цю справу, стягнув з відповідача вихідну допомогу при звільненні, яку виплатили, на думку позивача, із затримкою. Тож з покликанням на положення статей 116, 117 КЗпП він вимагає виплатити йому середній заробіток за час затримки при звільненні.

39. У касаційній скарзі позивач підкреслив, що обґрунтування його позовних вимог узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України у справі № 21-1765а15, суть якого у такому: "Відповідно до приписів частини 1 статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в частини 1 статті 117 КЗпП , за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

40. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум".

41. Суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи не брали до уваги зазначеного правозастосовного висновку Верховного Суду України. Як пояснив з цього приводу суд апеляційної інстанції, фактичні обставини цієї справі не є подібними до обставин справи, у якій Верховний Суд України висловив наведену вище правову позицію.

42. Зокрема, суд апеляційної інстанції зауважив, що предметом розгляду у справах, які переглядались Верховним Судом України, було застосування до роботодавця відповідальності у вигляді покладення обов'язку виплатити звільненому працівникові компенсацію за невиконання рішення суду, яким з установи (організації) було стягнуто заборгованість із заробітної плати, що цілком охоплюється правовим регулюванням, закріпленим у частині 2 статті 117 КЗпП. Натомість, предметом розгляду у цій справі є застосування до відповідача положень статті 117 КЗпП за невиконання рішення суду справі № 826/5898/16 щодо виплати позивачу вихідної допомоги. Між тим, в рамках адміністративної справи № 826/5898/16 суд не вирішував спору про стягнення заборгованості по нарахованій сумі, належній звільненому працівникові (як-от заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки, матеріальної допомоги тощо). Тож на переконання суду апеляційної інстанції, поняття "заробітна плата", яка відноситься до належних звільненому працівникові сум, та поняття "вихідна допомога", що в цьому випадку є відповідальністю роботодавця за порушення законодавства про працю, не є тотожними та мають різну правову природу, тому в цій справі немає підстав зважати на вказаний правозастосовний висновок Верховного Суду України.

43. Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про різну правову природу "вихідної допомоги при звільненні" та "заробітної плати" в аспекті правової оцінки виконання роботодавцем свого обов'язку виплатити працівникові всі суми, які йому належать при звільненні.

44. Виплату працівникові вихідної допомоги при звільненні передбачено статтею 44 КЗпП і розмір цієї допомоги, за змістом вказаної статті, залежить від підстав звільнення. У справі встановлено, що позивач оспорював підстави свого звільнення в судовому порядку, з чим власне і було пов'язано стягнення судом на користь позивача вихідної допомоги при звільненні.

45. За відсутності спору про підстави свого звільнення позивач мав би право вимагати від відповідача виплатити йому вихідну допомогу при звільненні у встановленому статтею 44 КЗпП розмірі і обов'язком відповідача як роботодавця було б своєчасно її сплатити. У цьому зв'язку треба зауважити, що в розумінні статті 116 КЗпП "вихідна допомога" охоплюється "всіма сумами, які належать працівникові при звільненні", тому питання/спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може виникнути, в тому числі, якщо роботодавець несвоєчасно виплатив працівникові належну йому вихідну допомогу.

46. На дату звернення позивача щодо проведення з ним розрахунку при звільненні (24 березня 2016 року) відповідач не мав обов'язку/підстав виплатити вихідну допомогу, адже з цього приводу між сторонами виник спір. Проте, суд, який вирішував цей спір, змінив підстави звільнення і воднораз стягнув вихідну допомогу при звільненні, яку позивач міг би отримати, якщо б відповідач зазначив підстави звільнення так, як того просив позивач.

47. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин, втім суди попередніх інстанцій залишили його поза увагою з наведених вище мотивів.

48. Однак, на думку колегії суддів, цей висновок Верховного Суду України не узгоджується з підходами (поглядами) Європейського суду з прав людини (далі також - Суд) щодо тлумачення і застосування положень статті 117 КЗпП, висловленими у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02; рішення від 08 квітня 2010 року), фактичні обставини якої за суттю теж є подібними до обставин цієї справи.

49. Підхід судів попередніх інстанцій до вирішення цієї справи по суті відповідає тому, який висловив Європейський суд з прав людини у вказаній справі, на що також звернув увагу позивач в касаційній скарзі.

50. Даючи правову оцінку рішенням судів попередніх інстанцій в цій справі на предмет того, чи правильно ними застосовано норми матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанцій в такий спосіб може фактично відступити від згаданого правового висновку Верховного Суду України, що відповідно до чинних правил процесуального закону є недопустимим.

51. У цьому зв'язку виникла необхідність звернутися до Великої Палати Верховного Суду з пропозицією відступити від правового висновку Верховного Суду України, висловленому в постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

52. У справі "Меньшакова проти України" Суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції лише у зв'язку з тривалістю судових проваджень у справі заявниці. Щодо її доводів про порушення права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, а також права на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу (у зв'язку з відмовою національних судів розглянути по суті її позов до її колишніх роботодавців щодо компенсації), то в цій частині Суд констатував відсутність стверджуваних порушень.

53. Утім, в аспекті спірних правовідносин в цій справі, справа "Меньшакова проти України" становить інтерес з огляду на трактування Суду норм статей 116, 117 КЗпП. За змістом цього рішення, Суд зауважив, що відповідно до статті 117 Кодексу "при відсутності спору щодо суми" заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період "фактичного розрахунку" (частина перша статті 117), а "при наявності спору про розміри сум" заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом" (пункт 57 підрозділу "В.

Суть " розділу І рішення від 08 квітня 2010 року ("Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції").

54. Наведений у вказаному рішенні підхід Суду до трактування положень статті 117 КЗпП в контексті того спору дає підстави вважати, що положення частини 1 і частини 2 статті 117 КЗпП стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

55. Справді, частина 1 статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

56. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні.

У цьому випадку працівник, за змістом частини 2 статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

57. Водночас, за частиною 2 статті 117 КЗпП, на що звернув увагу Суд у згаданій справі, виплата цього відшкодування не залежить від дати фактичного розрахунку, як це передбачено частиною 1 статті 117 КЗпП, і положення цієї статті 117 КЗпП (загалом) не містять положень, які б давали підстави вважати, що вони є застосовними також і до правовідносин, які виникають після того, як суд постановив рішення щодо виплати як заборгованості із заробітної плати, так і відшкодування на затримку її виплати (зокрема, у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили).

58. Наведене Судом праворозуміння дає також підстави вважати, що положення частини 1 статті 117 КЗпП щодо дати фактичного розрахунку як події, з якою, зокрема, пов'язується обов'язок роботодавця відшкодувати звільненому працівникові компенсацію у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні (цією датою окреслюється період, за який підлягає нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) не можуть застосовуватися до ситуації, коли спір щодо заробітної плати, яка підлягає виплаті при звільненні, вирішується в судовому порядку.

59. В аспекті спірних правовідносин цієї справи колегія суддів вважає, що слушним був би висновок, за яким у зв'язку з прийняттям судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсацію у роботодавця (колишнього) виникає обов'язок виконати це судове рішення і на правовідносини, які виникають у зв'язку з таким виконанням положення статей 116, 117 КЗпП не поширюються.

60. Правилами підпункту 8 пункту першого розділу VII (Перехідні положення) КАС передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

61. З урахуванням зазначеного колегія суддів дійшла висновку про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про можливість відступити від правового висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, з урахуванням наведеної практики Європейського суду з прав людини.

Керуючись підпунктом 8 пункту 1 розділу VII Перехідні положення, статтями 248, 347 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №810/451/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич