Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.12.2020 року у справі №460/3799/19

УХВАЛА

04 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 460/3799/19

адміністративне провадження № К/9901/30798/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л. О.,

суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

перевіривши касаційну скаргу Приватного виконавця Сідоренка Сергія Петровича на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністартивного суду від 29 вересня 2020 року № 460/3799/19 у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Сідоренка Сергія Петровича про скасування постанови,

УСТАНОВИЛ:

04 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця Сідоренка Сергія Петровича, де просив скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 11 листопада 2019 року ВП № 60569415 на суму 1647,27 USA та 131,33 грн.

Рішенням Рівнененского окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністартивного суду від 29 вересня 2020 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями Приватний виконавець Сідоренко Сергій Петрович звернувся до Верхового Суду з касаційною скаргою.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішенння, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до частини 3 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених частини 3 статті 333 КАС України, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з'ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 480/3452/19.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Однак, скаржник посилаючись на постанову Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 480/3452/19 не обґрунтував, що вказана постанова ухвалена у справі за подібними відносинами із цією справою.

Так, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог у справі № 460/3799/19, суди попередніх інстанцій виходили з того, зокрема, що спірна постанова не відповідає приписам ~law10~, оскільки не містить розрахунку суми стягнення основної винагороди приватного виконавця та порядку її стягнення.

Натомість у справі № 480/3452/19 судом надавалася оцінка правомірності винесення постанови державним виконавцем про стягнення виконавчого збору у зв'язку із невиконанням боржником рішення суду з урахуванням приписів частини 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Водночас аналіз ухваленого у цій справі судового рішення і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного виконавця Сідоренка Сергія Петровича на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністартивного суду від 29 вересня 2020 року № 460/3799/19 у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Сідоренка Сергія Петровича про скасування постанови.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ. О. Єресько А. Г. Загороднюк В. М. Соколов