Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.09.2021 року у справі №640/29837/20

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

06 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 640/29837/20

адміністративне провадження № К/9901/30552/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Н. В. Коваленко,

суддів: А. А. Єзерова, В. М. Шарапи

перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування рішення в частині та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 протоколу засідання Комісії Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 лютого 2020 року № 25;

- зобов'язати Міноборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок поранення (контузії), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1 протоколу засідання Комісії Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21 лютого 2020 року № 25.

Зобов'язано Міноборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги у визначеному законом порядку та прийняти стосовно заяви ОСОБА_1 рішення, передбачене Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство оборони України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року, яке залишено в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року, та винести нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Також скаржник просить зупинити оскаржувані судові рішення до вирішення касаційної скарги.

Згідно із відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 13 серпня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із поверненням на доопрацювання документів позивача, поданих ним до Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги з тих підстав, що подані документи не завірені у встановленому порядку, заявником не подано військового квитка та документа, що свідчить про причини та обставини поранення, а висновок Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 23 червня 2011 року № 1123 не є документом, що свідчить про обставини поранення ОСОБА_1.

Встановлено, що судом першої інстанції призначено та розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в" та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доведення обставин, передбачених підпунктами "а " - "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

КАС України, передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися у касаційному порядку.

Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.

Обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що підставою для відкриття касаційного провадження скаржник зазначає підпункти "а ", "в" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави скаржник обґрунтовує тим, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес. Зазначає, що державна політика стосовно соціальних гарантій військовослужбовців повинна бути виваженою, оскільки для значної кількості військовослужбовців такі гарантії є важливою складовою частиною основних джерел забезпечення життєвого добробуту військовослужбовців та членів їх сімей. Для удосконалення державної політики у сфері соціального захисту громадян, які перебувають на військовій службі у Збройних Силах, інших військових формуваннях, а також членів їх сімей, необхідно здійснювати належний контроль за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги військовослужбовцям. У зв'язку із збройною агресією проти України з боку Російської Федерації в країні діє особливий період. У державі склалася складна фінансово-економічна ситуація, а тому одним із найголовніших завдань держави є виконання заходів, спрямованих на цільове використання бюджетних коштів та збереження державного майна, недопущення втрат державного бюджету.

Враховуючи велику кількість звернень військовослужбовців з метою захисту їх соціальних прав, існування низки рішень судів першої та апеляційної інстанцій у аналогічних справах з протилежними правовими висновками, невідповідність оскаржуваних судових рішень висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є необхідність у формуванні практики суду, яка б забезпечувала ефективний захист тих осіб, які за законом мають право на соціальний захист. Прийняття, на думку скаржника, незаконних і необґрунтованих рішень судами першої та апеляційної інстанцій у справах незначної складності та виконання оскаржуваних судових рішень через значні фінансові витрати фактично може вплинути на інтереси третіх осіб, які мають прав на своєчасне призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Однак, колегія суддів критично оцінює вищевказані доводи скаржника, оскільки наведене ним обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для відповідача обов'язку щодо їх витребування, оскільки відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених пункті 11 Порядку № 975 є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання, а відтак оскаржуване рішення не є обґрунтованим. Зазначив, що відповідач при розгляді питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги не надавав оцінки наявності або відсутності права у позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, внаслідок поранення (контузії), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії. Враховуючи, що суд не наділений правом перебирати на себе відповідні функції, суд першої інстанції зобов'язав відповідача повторно розглянути таку заяву позивача з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.

Під час вирішення справи суди попередніх інстанцій керувалися висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного Суду у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/18, постанові Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 751/2133/17, відповідно до яких, - відсутність документів, визначених пунктом 11 Порядку № 975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов'язку Міноборони України для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міноборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.

З контексті вищевикладеного є необґрунтованим посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій не враховано правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 26 червня 2018 року у справі № 750/5074/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 820/1835/18, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18, а також у справах № 806/2187/19, № 2340/4394/18, № 806/2157/18, № 2040/7653/18, № 806/2187/18, № 240/5765/18, постановах Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006957, оскільки вказані висновки стосуються визначення часу настання інвалідності та строків реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, а не порядку розгляду заяви позивача.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у справі № 806/2187/19, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки вказане судове рішення відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому Суд позбавлений можливості надати оцінку їх подібності в межах розглядуваних правовідносин.

Також є неприйнятним посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у справах № 2340/4394/18, № 806/2157/18, № 2040/7653/18, № 806/2187/18, оскільки вказані справи не переглядалася в касаційному порядку Верховним Судом.

Скаржником також не наведено доказів неоднакового застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час вирішення подібних спорів.

Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Зважаючи на те, що у відкритті касаційного провадження у справі відмовлено, клопотання скаржника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень не підлягає розгляду.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування рішення в частині та зобов'язання вчинити дії.

2. Надіслати Міністерству оборони України копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя А. А. Єзеров

Суддя В. М. Шарапа