Історія справи

Постанова ВП ВС від 29.09.2019 року у справі №9901/62/19
Ухвала КАС ВП від 05.02.2019 року у справі №9901/62/19

УХВАЛА

05 лютого 2019 року

Київ

справа №9901/62/19

адміністративне провадження №П/9901/62/19

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду

Білоуса О.В., перевіривши позовну заяву ОСОБА_2 до Адміністрації Президента України, Президента України - Гаранта конституційних прав і свобод людини і громадянина - ОСОБА_3, Вищої ради правосуддя, Голови Вищої ради правосуддя ОСОБА_4, Члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_5, Члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_6, Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Уповноважений Верховної ради України з прав людини, Уряд України в особі Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, стягнення моральної та матеріальної шкоди,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Адміністрації Президента України, Президента України - Гаранта конституційних прав і свобод людини і громадянина - ОСОБА_3, Вищої ради правосуддя, Голови Вищої ради правосуддя ОСОБА_4, Члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_5, Члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_6, Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Уповноважений Верховної ради України з прав людини, Уряд України в особі Міністерства юстиції України, в якому просив визнати дії відповідачів протиправними, стягнути з відповідачів через Державну казначейську службу України на користь позивача матеріальну та моральну шкоду, як справедливу сатисфакцію.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) гарантує особі право на справедливий суд, яке передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьев проти України" від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05).

За приписами частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності (пункт 4); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених КАС України (пункт 6).

Верховний Суд у складі судді Білоуса О.В., з'ясовуючи питання про дотримання позивачем правил підсудності, зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Згідно частин 1 та 2 статті 266 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;

2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів.

Отже, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності чітко визначеного кола суб'єктів владних повноважень, перелік яких не підлягає розширеному тлумаченню.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, позивач оскаржує дії відповідачів у справі, якими виступають Адміністрація Президента України, Президент України, Вища рада правосуддя, голова Вищої ради правосуддя ОСОБА_4, члени Першої та Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_5 та ОСОБА_6, Державна казначейська служба України.

Враховуючи норми статей 22, 266 КАС України, до юрисдикції Верховного Суду віднесено розгляд позовних вимог лише в частині вимог до Президента України та Вищої ради правосуддя, як колегіального органу.

Таким чином, позивачем у його позовній заяві об'єднано як позовні вимоги, розгляд яких віднесений до юрисдикції Верховного Суду як суду першої інстанції, так і позовні вимоги, що не належать до юрисдикції даного суду.

Відповідно до пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України).

Згідно з частиною 5 статті 172 КАС України, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Частиною 3 статті 27 КАС України, якою передбачені випадки виключної підсудності, встановлено, що підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається Частиною 3 статті 27 КАС України.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про наявність заборони на об'єднання в одне провадження позовних вимог, розгляд яких віднесено до виключної підсудності різних судів.

З огляду на викладене, позовна заява підлягає поверненню позивачу з доданими до неї документами.

Керуючись статтями 169, 171, 172, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Адміністрації Президента України, Президента України - Гаранта конституційних прав і свобод людини і громадянина - ОСОБА_3, Вищої ради правосуддя, Голови Вищої ради правосуддя ОСОБА_4, Члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_5, Члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_6, Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Уповноважений Верховної ради України з прав людини, Уряд України в особі Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, стягнення моральної та матеріальної шкоди повернути особі, яка подала позовну заяву.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя О.В.Білоус