Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.07.2019 року у справі №810/594/18

УХВАЛА

03 липня 2019 року

Київ

справа №810/594/18

адміністративне провадження №К/9901/17769/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н. Є.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному державному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 27 грудня 2017 року № 42673/285680861 та зобов'язати відповідача зареєструвати податкову накладну від 01 листопада 2017 року №21 в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року адміністративний позов задоволено; скасовано рішення комісії Державної фіскальної служби України від 27 грудня 2017 року №42673/2856808611; зобов'язано Державну фіскальну службу України зареєструвати податкову накладну від 01 листопада 2017 року №21.

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року апеляційну скаргу повернуто у зв'язку з невиконанням вимог пункту 1 частини 4 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України.

2 квітня 2019 року відповідач повторно звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у задоволенні клопотання Державної фіскальної служби України про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено; у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про оскарження рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено, апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами повернуто.

20 червня 2019 року Державна фіскальна служба України звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року та направити справу до апеляційного суду.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

Перевіряючи доводи касаційної скарги колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до вимог пункту 5 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Пункт 2 частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до Пункт 2 частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Київський окружний адміністративний суд розглянув дану справу в судовому засіданні 13 березня 2019 року, повний текст складено 19 березня 2018 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року апеляційна скарга повернута скаржнику.

2 квітня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду повторно надійшла апеляційна скарга відповідача разом з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження.

Обгрунтовуючи поважність підстав пропуску строку на апеляційне оскарження відповідач вказував, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права на повторне звернення з апеляційною скаргою.

Проте вказані відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження були визнані неповажними, а тому ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі.

Статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Із зазначеною правовою нормою кореспондуються пункт 6 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а також пункт 6 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено право учасників справи на апеляційний перегляд справи.

Механізм же реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою першою Розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

У відповідності з положеннями частини 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частини 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб'єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов'язки (пункт 1 частини 1 , частина 2 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України. ).

Також статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).

Наведеною правовою нормою Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги.

Для цього відповідач як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Окрім цього пунктом 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває пунктом 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.

Відтак держава в особі органів влади (податкових органів зокрема), що діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.

В оскаржуваній ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року зазначено, що повний текст рішення суду першої інстанції складено 19 березня 2018 року, а відповідач подав апеляційну скаргу у справі (про розгляд якої він був повідомлений та до участі в якій був залучений) лише 2 квітня 2019 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Відтак суд апеляційної інстанції з дотриманням положень процесуального законодавства відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Таким чином, подана Державною фіскальною службою України касаційна скарга на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що відповідно до вимог пункту 5 частини 1 та частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх