Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.03.2019 року у справі №826/11633/17

УХВАЛА

04 березня 2019 року

Київ

справа №826/11633/17

адміністративне провадження №К/9901/5570/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Державна служба України з питань праці про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа: Державна служба України з питань праці, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не запропонування йому відповідної рівноцінної посади (Першого заступника або заступника Голови Державної служби України з питань праці) в Державній службі України з питань праці або в іншій Державній установі України на аналогічній посаді відповідно до його кваліфікації;

- зобов'язати відповідача запропонувати йому відповідну рівноцінну посаду (Першого заступника або заступника Голови Державної служби України з питань праці) в Державній службі України з питань праці або в іншій Державній установі України на аналогічній посаді відповідно до його кваліфікації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року, задоволено клопотання Кабінету Міністрів України та Державної служби України з питань праці та залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Вважаючи вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухваленими із порушенням вимог процесуального закону, позивач оскаржив їх у касаційному порядку.

За правилами частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, передбачений частиною 3 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення з позовними вимогами).

Так, згідно з частиною 3 статті 99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, особи вправі оскаржити рішення, дії чи бездіяльність щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби протягом місячного строку, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про прийняття відповідного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 травня 2015 року №517- р. ОСОБА_1 призначено на посаду Першого заступника Голови Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України.

Згідно наказу від 20 травня 2015 року №133-к. ОСОБА_1 з 27 травня 2015 року приступив до виконання своїх обов'язків.

Наказом від 5 листопада 2014 року №149 "Про утворення комісії з реорганізації Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки" затверджено персональний склад комісії та заходи з реорганізації Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України. А наказом від 2 липня 2015 року №35 про внесення змін до наказу від 5 листопада 2014 року №149, було встановлено, що Перший заступник Голови Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України - ОСОБА_1 є Головою комісії з реорганізації Держгірпромнагляду.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року №130-р ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника Голови Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у зв'язку з ліквідацією Служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

На підставі вказаного Розпорядження, Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України прийнято наказ від 9 березня 2016 року №2-к за підписом ОСОБА_1, як першого заступника Голови, про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року №130-р та про те, що ОСОБА_1 припиняє виконання повноважень першого заступника Голови Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України 9 березня 2016 року у зв'язку з ліквідацією Служби згідно пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2016 року №722-р "Про внесення змін до Розпоряджень Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 року №1042 і 1050" ОСОБА_1 увільнено від виконання обов'язків Голови комісії з реорганізації Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України.

При цьому, звертаючись з позовною заявою, позивач серед іншого зазначив, що з моменту його звільнення з Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України відбувався процес погодження його на вакантну та рівноцінну посаду в Державну інспекцію з питань праці, доказом чого, на думку останнього, є письмові пропозиції Голови Держпраці та Міністрів соціальної політики України та подальше їх подання до відповідача - Кабінету Міністрів України, де на його думку, не були розглянуті зазначені пропозиції та не запропоновано йому рівноцінну посаду.

Тому, про порушення своїх трудових прав позивач, як він про це зазначає, дізнався 14 серпня 2017 року, зокрема, з моменту надходження письмової відповіді Міністерства соціальної політики України на адвокатський запит стосовно процедурних питань його погодження на рівноцінній посаді в Держпраці.

Суди попередніх інстанцій критично поставилися до вказаних доводів, оскільки 9 березня 2016 року позивач особисто (власноруч) підписав наказ Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 9 березня 2016 року №2-к про своє звільнення, а відтак повинен був знати про обставини запропонування чи не запропонування йому відповідної рівноцінної посади.

Враховуючи, що з даним позовом позивач звернувся 15 вересня 2017 року, тобто більше ніж через рік із часу, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для залишення цього позову без розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник наводить доводи аналогічні тим, що були ним зазначені в позовній заяві і апеляційній скарзі та вказує, що 14 серпня 2017 року він через адвоката дізнався про порушення його трудових прав, коли Міністерство соціальної політики України надало письмову відповідь на адвокатський запит, стосовно процедурних питань його погодження на рівноцінній посаді в Держпраці. З наданої відповіді з'ясувалось, що Кабінетом Міністрів України пропозиції, стосовно його призначення на посаду заступника, в. о. заступника Голови Держпраці не розглядалось.

Суд касаційної інстанції критично ставиться до таких доводів скаржника з огляду на таке.

Згідно із статтею 87 Закону України "Про державну службу", підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Отже, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити працівника про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто пропонування працівникові відповідних посад здійснюється до моменту звільнення.

З урахуванням викладено, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач особисто підписавши наказ Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 9 березня 2016 року №2-к про своє звільнення, повинен був знати про обставини запропонування чи не запропонування йому відповідної рівноцінної посади.

Отже, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій вірно застосували норми процесуального права, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо їх застосування чи тлумачення.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 3, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Білоус

Судді І. Л. Желтобрюх

Т. Г. Стрелець