Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.09.2020 року у справі №810/4036/18

УХВАЛА

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 810/4036/18

адміністративне провадження № К/9901/20613/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,

перевіривши касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року

у справі №810/4036/18

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області

про визнання протиправними та скасування приписів, постанов,

УСТАНОВИЛ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому просив визнати протиправними та скасувати приписи від 04 липня 2018 року №С-0407/3 та №С-0407/4 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та визнати протиправними та скасувати постанови №З-1607/7-10/10-41/1607/06/01, №З-1607/8-10/10-42/1607/06/01, №З-1607/9-10/10-43/1607/06/01, №З-1607/10-10/10-44/1607/06/01, №З-1607/11-10/10-45/1607/06/01 від 16 липня 2018 року про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності в загальному розмірі 381087,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.

17 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року у справі №810/4036/18.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання протиправною та скасування приписів про усунення порушень вимог законодавства; постанов про накладення штрафу у розмірі 381087,00 грн (зазначена сума не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Відповідно до п. 10 ч. 6 КАС України справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження

Водночас, згідно з положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених ч.ч. 3, 4 ст. 12 КАС України; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом дослідження, свідчить про те, що в даному випадку оскаржується судове рішення, постановлене в справі незначної складності.

За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 4 КАС України термін "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб" вживається у значенні - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно з ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1921,00
грн.

Тобто, зважаючи на приписи п.10 ч. 6 ст. 12 КАС України, з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета позову та суб'єктного складу учасників справи, її складності та того, що загальна сума не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення у справі незначної складності.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 05 серпня 2019 року у справі №826/8307/18, від 24 квітня 2020 року у справі № 1940/1574/18 та від 25 травня 2020 року у справі №620/2021/19.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в обґрунтування звернення скаржник не зазначає посилання на існування обставин (та їх мотивування), які передбачені підпунктами "а "- "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, що виключає можливість касаційного перегляду справи незначної складності.

Також відповідачем у касаційній скарзі не зазначено підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Отже, касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню в розумінні ст. 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom", пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, пункти 53,55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).

Керуючись ст.ст. 248, 328, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року у справі №810/4036/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про визнання протиправними та скасування приписів, постанов.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ. В. Желєзний Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко