Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.07.2018 року у справі №9901/674/18
Постанова ВП ВС від 22.04.2019 року у справі №9901/674/18

УХВАЛА

29 жовтня 2018 року

Київ

справа №9901/674/18

адміністративне провадження №П/9901/674/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Берназюка Я.О., Гриціва М.І., Мороз Л.Л.,

за участю секретаря судового засідання Кочерги В.П.;

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_10

представник відповідача Карлаш Д.О.

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 (надалі також - позивач) звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції із позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, (надалі - відповідач, Комісія, ВККС), в якому просив:

визнати протиправними дії Комісії з прийняття рішення № 144/пс-18 від 31 травня 2018 року (надалі - Рішення №144/пс-18, Спірне рішення), яким вирішено рекомендувати суддю Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_3 для переведення на посаду судді Апеляційного суду Кіровоградської області;

скасувати Рішення №144/пс-18.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що під час прийняття Спірного рішення було порушено процедуру його прийняття, реалізовано дискреційні повноваження Комісією із порушенням встановлених законом критеріїв, прийняттям Рішення №144/пс-18 відповідач надмірно та невиправдано втрутився у приватне життя позивача.

Як зазначено у позові, дії відповідача щодо прийняття Спірного рішення є протиправними, оскільки ОСОБА_3 не було запрошено на засідання Комісії, на якому приймалось Рішення №144/пс-18, він був позбавлений можливості прийняти участь у розгляді питання щодо його переведення, внаслідок чого, без врахування його думки та особистих обставин, було прийнято рішення, яке суттєво впливає на його права та життєвий уклад.

ОСОБА_3 зазначив, що народився, отримав освіту, проживав у м. Харкові, тут проживає його сім'я, друзі, родичі, за роки проживання у м. Харкові у нього склалися тісні життєві зв'язки, які пов'язані із цим містом. Окрім того, за час суддівської кар'єри позивач здійснював розгляд справ з різною спеціалізацією, в тому числі у колегіях (палатах) щодо розгляду цивільних і кримінальних справ, відтак його знання та навички дозволяють йому працювати на будь-якій з вакансій.

На момент прийняття Оскаржуваного рішення, згідно з даними Державної судової адміністрації України, в судах міст Харкова та Києва наявна значна кількість вакантних посад суддів (54 вакантних посад суддів у Апеляційному суді Харківської області, 30 вакантних посад суддів у Апеляційному суді м. Києва, 12 вакантних посад суддів у Апеляційному суді Київської області). Проте, Спірним рішенням ОСОБА_3 рекомендували для переведення до м. Кропивницького, що свідчить про створення штучних підстав для звільнення позивача у майбутньому у зв'язку з незгодою на дане переведення.

Також, на думку позивача, неврахування при прийнятті Спірного рішення таких об'єктивних чинників як заслуги судді Солодкова А.А., його кваліфікація, вміння, результати праці, призвело до того, що його права та інтереси жодним чином не враховувались, і судді, які меншою мірою відповідають таким критеріям (знання, кваліфікація, результати праці), були рекомендовані для переведення до судів міста Києва чи Київської області, робота в яких, з огляду на завантаженість, потребує високого рівня професійної підготовки.

Позивач вказав, що Спірне рішення лише номінально називається "рішенням про рекомендування", оскільки фактично Вища рада правосуддя та Президент України діють виключно в межах наданої "рекомендації". Відтак, рішення ВККС про переведення безпосередньо впливає на право позивача та вирішує питання його подальшої кар'єри професійного судді. Окрім того, на думку ОСОБА_3, обмеження щодо можливості окремого оскарження рішення ВККС та підстав оскарження, встановлене в Законі України "Про судоустрій і статус суддів", суперечить нормам Конституції України, а тому не підлягають застосуванню.

Представником відповідача надіслано відзив на даний позов, в якому зазначено, що Спірне рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням процедури та визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) критеріїв для прийняття рішення. Враховуючи факт ліквідації Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, де працював позивач, за умови наявності вакантних посад судді у судах України та потребу в їх заповненні, з метою необхідності забезпечення належної роботи Апеляційного суду Кіровоградської області Комісією прийнято рішення про рекомендування позивача для переведення на посаду судді цього суду.

Окрім того, відповідач у відзиві акцентував увагу суду на тому, що Спірне рішення не є остаточним, за своєю правовою природою має рекомендаційний та проміжний характер, оскільки прийняття остаточного рішення належить до повноважень Вищої ради правосуддя. А тому не можна вважати порушеними, не визнаними або оспорюваними права позивача з боку Комісії щодо переведення його до іншого суду нижчого рівня без конкурсу, адже Комісією не допущено звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законами гарантій незалежності судді.

Представником позивача було надано відповідь на відзив Комісії, в якому вказано, що заперечення Комісії проти задоволення позовних вимог є необґрунтованими, непідтвердженими будь-якими доказами та фактичними обставинами, свідчать про формальний підхід відповідача до аналізу позовних вимог, а також є такими, що жодним чином не спростовують позовні вимоги, які позивач просить суд задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 5 липня 2018 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 30 липня 2018 року, проте, у зв'язку із перебуванням судді Анцупової Т.О. 30 липня 2018 року у відпустці, розгляд справи було відкладено на 17 вересня 2018 року.

У судовому засіданні 17 вересня 2018 року до початку розгляду справи по суті, представником відповідача було надано додаткові документи для долучення їх до матеріалів справи, у зв'язку з чим, з метою надання часу для ознайомлення з ними позивачем, розгляд справи було відкладено на 29 жовтня 2018 року.

У судовому засіданні 29 жовтня 2018 року, встановивши, що предметом спору у цій справі згідно заявлених позивачем вимог, є Рішення Комісії від 31 травня 2018 року №144/пс-18 про рекомендацію перевести ОСОБА_3 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на посаду судді Апеляційного суду Кіровоградської області, на обговорення було поставлено питання про закриття провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти закриття провадження у справі, оскільки встановлення факту неправомірності прийнятого рішення ВККС буде мати правове значення на майбутнє у випадку звернення позивача до суду із вимогами щодо наслідків прийняття відповідачем неправомірного рішення.

Представник відповідача підтримав необхідність закриття провадження у справі з тих підстав, що предметом судового оскарження може бути рішення ВРП про переведення судді, натомість Спірне рішення не є остаточним і має виключно рекомендаційний характер.

Дослідивши матеріали позовної заяви, заслухавши думку представників сторін у справі, колегія суддів дійшли таких висновків.

Завданням адміністративного судочинства, як визначено у частині 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Разом з цим, у пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A, № 93).

У зв'язку з цим слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті 82 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

За змістом вказаної статті Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII розуміється, що таке переведення можливе виключно за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі рекомендації ВККСУ.

Згідно з частиною 8 статті 101 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Відповідно до статті 70 Закону України "Про вищу раду правосуддя" переведення судді з одного суду до іншого здійснюється Вищою радою правосуддя: 1) на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України і доданих до неї матеріалів; 2) на підставі подання Дисциплінарної палати про переведення судді до суду нижчого рівня.

Статтями 71-72 наведеного Закону регламентовано порядок розгляду питання про переведення судді з одного суду до іншого та ухвалення Вищою радою правосуддя рішення та оскарження рішення Вищої ради правосуддя про переведення судді.

Так, за змістом вказаних норм, питання про переведення судді з одного суду до іншого розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя. За результатами розгляду питання про переведення судді з одного суду до іншого Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення. Рішення Вищої ради правосуддя про переведення судді може бути оскаржене та скасоване виключно з підстав, визначених статтею 72 Закону.

Отже, у процедурі переведення судді з одного суду до іншого оскаржено може бути саме рішення ВРП про таке переведення.

З викладених законодавчих приписів і матеріалів позовної заяви можна зробити висновок, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 31 травня 2018 року №144/пс-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки воно для позивача не породжує жодних юридичних наслідків, які б впливали на його права чи обов'язки.

При цьому, вимоги про визнання протиправними дій ВККС з прийняття рішення є нерозривно пов'язаними безпосередньо з Рішенням №144/пс-18, як результатом таких дій, а тому не можуть розглядатися окремо. Відповідно, правова оцінка таким діям не може бути надана в межах цієї справи.

Передбачена законом процедура переведення судді Вищою радою правосуддя виключно на підставі і в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не створює підстав для самостійного оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо надання рекомендацій, що прямо передбачено частиною 8 статті 101 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду і наведене вище правове регулювання цих відносин, суд вважає, що даний позов подано передчасно, що свідчить про наявність підстав для закриття провадження у даній справі через фактичну відсутність юридичного спору, який підлягав би розгляду в судовому порядку.

При цьому доводи позивача, що обмеження можливості окремого оскарження рішення ВККС та підстав оскарження, встановлене в Законі України "Про судоустрій і статус суддів", суперечить нормам Конституції України, а тому не підлягають застосуванню, є безпідставними, оскільки в установленому законом порядку вищенаведені норми Законів неконституційними не визнавалися, є діючими, підстав вважати, що вони суперечать нормам Конституції України немає.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ

Оскільки розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає.

Керуючись статтями 238, 243, 248, 257, 262, 266, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі №9901/674/18 за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та скасування рішення - закрити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.

Повне судове рішення складено 31 жовтня 2018 року....................................................................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Я.О. Берназюк

М.І. Гриців

Л.Л. Мороз,

Судді Верховного Суду