Трудовий контракт спортсмена: особливості укладення та розірвання

В наші дні спорт – це вже не просто видовищне та захоплююче дійство, яке проводиться з метою визначення переможця. Професійний спорт – це складана система відносин, в яких організатори спортивних заходів намагаються отримати прибутки, а учасники - прагнуть реалізувати свої спортивні та фінансові амбіції.

Основною рушійною силою будь-якого виду спорту є спортсмен, особа без якої взагалі неможливо провести жодне спортивне змагання.

То хто такий спортсмен і які особливості має трудовий контракт за його участю?

Законодавець не встановив визначення трудового контракту спортсмена

Національним законодавчим актом, який регулює спортивні відносини є Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 року (остання редакція від 19 травня 2015 року).

Закон встановлює правові, організаційні, соціальні та економічні основи у сфері фізичної культури і спорту.

Положеннями Закону встановлено, що спортсмен – це фізична особа, яка систематично займається певним видом спорту та бере участь у спортивних змаганнях.

Разом з тим, Законом не встановлено, що таке трудовий контракт спортсмена та які особливості має цей документ. Є лише згадка про трудовий договір (контракт), як про документ, що укладає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту (наразі це Міністерство молоді та спорту України) із спортсменами та фахівцями штатної команди національних збірних команд України з олімпійських та неолімпійських видів спорту. Жодних інших згадок про трудовий контракт спортсмена, як про особливу форму договору, Закон не містить.

Іншим нормативно-правовим актом, який міг би врегульовувати питання щодо трудового контракту спортсмену, є Кодекс законів про працю України. Однак і цей документ не вказує на особливості працевлаштування спортсмена.

Отже, законодавець не вбачав необхідності виокремлювати трудовий контракт спортсмена в самостійну правову категорію.

Трудовий контракт спортсмена, що це?

Законом «Про фізичну культу туру і спорт» встановлено, що діяльність у професійному спорті регулюється не тільки законодавством України, а й статутними та регламентними документами відповідних суб’єктів сфери фізичної культури і спорту та міжнародних спортивних організацій.

Таким чином, на законодавчому рівні закріплені основні принципи спортивних правовідносин: автономність – незалежність від державних інстанцій; саморегулювання – спортивні правовідносини регламентуються не тільки законодавчими актами, а й документами, які приймають міжнародні та національні спортивні організації.

Візьмімо за приклад найпопулярніший вид спорту – футбол, в якому нормативні правила та процедури встановлюються на міжнародному рівні – Міжнародною футбольною асоціацію (ФІФА), а на національному рівні - Федерацією футболу України (ФФУ).

ФФУ затверджено Регламент зі статусу і трансферу футболістів, відповідно до якого контракт – форма трудової угоди між професіональним футбольним клубом та його працівником з усіма додатками і доповненнями, укладеної відповідно до законодавства України та даного Регламенту з метою участі у змаганнях.

Питанню трудових відносин у професіональному футболі присвячено цілий розділ Регламенту. Зокрема, встановлено, що:

контракт укладається обов’язково в письмовій формі;

контракт повинен відповідати «Мінімальним вимогам до стандартного контракту футболіста-професіонала, визначених угодою між УЄФА, ЄПФЛ, АЄК і Європейського дивізіону ФІФПро від 19 квітня 2012 року»;

контракт повинен містити положення типової форми контракту та чітку фіксовану суму заробітної плати;

контракт повинен містити права та обов’язки гравця та клубу;

контракт не може укладатися на строк менше, ніж на 6 місяців та більше, ніж на 5 років (три роки для неповнолітніх);

контракт повинен містити заборони та обмеженням для гравців: заборона гравцю приймати участь в азартних іграх, обов’язок гравця вести здоровий спосіб життя, не вживати алкоголь та тютюн, не завдавати шкоди репутації клубу, заборона негативно оцінювати порядки в клубі, не давати негативні оцінки керівництву клубу, тренерам та футболістам, офіційним особам ФФУ та ін.

Схожа ситуація щодо визначення трудового контракту спортсмена і в баскетболі. В Положенні про статус баскетболіста України, затвердженого Федерацією баскетболу України (ФБУ) встановлено, що гравець в якого є контракт з клубом/командою, що його наймає, та який отримує заробітну плату, вважається спортсменом-професіоналом.

Знову ж таки в Положенні про статус баскетболіста України встановлені вимоги до контракту баскетболіста: контракт повинен відповідати вимогам законодавства України та регламентуючих документів Міжнародної федерації баскетболу (ФІБА); строк контракту не повинен бути меншим, ніж шістдесят календарних днів та більшим, ніж чотири роки та ін.

Отже, спортивні організації визначають трудовий контракт спортсмена – як угоду між спортсменом та клубом, на підставі якої виникають трудові відносини з приводу підготовки та участі спортсмена в змаганнях за грошову винагороду, яку сплачує клуб.

Як бачимо, трудовий контракт спортсмена за визначенням майже не відрізняється від звичайного трудового контракту. Та чи так це насправді?

Особливості укладення

Трудовий контракт спортсмена, у порівнянні зі звичайним трудовим договором, має багато особливостей, пов’язаних із сферою його застосуванням – спортом.

По-перше, клуби та спортсмени обмежені строком, на який можуть укласти контракт. При чому обмежені вони як мінімальним (у футболі – 6 місяців, у баскетболі – 60 днів) так і максимальним строком (у футболі – 5 років, у баскетболі – 4 роки).

По-друге, вступаючи у трудові відносини з клубом, спортсмен приймає на себе ряд специфічних зобов’язань та обмежень. Зокрема, спортсмен не має права вступати в переговори з іншим клубом щодо свого працевлаштування без офіційної згоди роботодавця; спортсмен не має права займатись самолікуванням і може використовувати медичні препарати лише з дозволу клубного лікаря; спортсмен зобов’язаний брати участь в громадських заходах, які проходять під егідою клубу; лише з дозволу керівництва клубу спортсмен може брати участь в рекламних заходах (демонстраціях спортивних товарів, фотосесіях та ін.); спортсмен не може робити заяви, зокрема в соціальних мережах та в мережі Інтернет, які можуть завдати шкоди репутації клубу та ін.

По-третє, особливістю трудового контракту спортсмена є визначення робочого часу спортсмена.

Відповідно до Типової форми контракту між Професіональним футбольним клубом та Футболістом-професіоналом роботою футболіста є тренування та участь в змаганнях.

Тренування спортсмена складаються зі щоденних практичних та теоретичних занять. Крім цього спортсмен проходить регулярні медичні огляди, приймає учать в передсезонних зборах, виконує інші обов’язки пов’язані з підготовкою до змагань.

Безпосередня участь спортсмена в змаганнях – це включення спортсмена в заявку на конкретні змагання (наприклад, Чемпіонат України з футболу, хокею, гандболу; міжнародні змагання та ін.); включення спортсмена в заявку на конкретний матч; участь в змаганнях (матчі) та післязмагальні процедури (спілкування з журналістами, аналізи на допінг та ін.).

Крім цього, робочий час спортсмена регулярно припадає на вихідні та святкові дні, що прямо заборонено трудовим законодавством України, а також на нічні години (з 22 до 6), адже багато міжнародних змагань з футболу та інших видів спорту розпочинаються близько 22 години вечора.

Таким чином, робочий час спортсмена не може бути конкретно встановленим в контракті, оскільки інтенсивність тренувань та кількість змагань змінюється в залежності від календаря змагань та інших обставин, а тому і кількість робочих годин спортсмена коливається в більшу і меншу сторони протягом строку дії контракту.

По-четверте, спори, пов’язані з трудовими контрактами, повинні розглядатися в позасудовому порядку.

В Типовій формі контракту між Професіональним футбольним клубом та Футболістом-професіоналом прописано арбітражне застереження - у випадку недосягнення згоди між футболістом та клубом спір між ними розглядається Палатою з вирішення спорів ФФУ та/або CAS (Спортивним арбітражним судом, м. Лозанна, Швейцарія). Крім цього, встановлено обов’язок клубу та гравця утримуватися від вирішення спорів між собою в судах загальної юрисдикції.

Наявність таких застережень в контракті – результат світової та європейської практики вирішення спортивних спорів, які розглядаються спеціальними судовими інстанціями (спортивний арбітраж).

Специфіка спортивних трудових відносин, які часто виходять за рамки звичайних трудових відносин, знайшла своє відображення в проекті Трудового кодексу України в якому вже є норми, які встановлюють можливість укладення строкового трудового договору з професійним спортсменом; дозволяють працю професійних спортсменів в нічний час, в загальний вихідний день та в дні державних і релігійних свят та ін.

Розірвання трудового контракту спортсмена

Розірвання трудового контракту спортсмена, так само як і його укладення та виконання, має особливості пов’язані з цінністю конкретного гравця для клубу. Адже гравці не тільки допомагають клубу досягати бажаних спортивних результатів. Клуб також отримує прибутки від продажу спортивної атрибутики (наприклад, ігрових футболок з прізвищами гравців), від участі гравців в рекламних та інших комерційних заходах. І якщо конкретний гравець сприяє досягненню таких цілей клубу, то його цінність для клубу зростає. В такому випадку клуб зацікавлений у продовженні співпраці.

Другим учасником спортивних трудових відносин є спортсмен, який зацікавлений у співпраці з успішним клубом, в якому він може досягнути високих спортивних та фінансових результатів, а у випадку невідповідності клубу його сподіванням – прагнутиме припинити такі відносини.

З метою досягнення балансу інтересів клубів та гравців, футбольні регламенті документи встановлюють обмеження для розірвання трудових договорів.

За загальним правилом контракт може бути розірвано лише за згодою сторін, а для одностороннього розірвання встановленні суттєві обмеження.

Зокрема, контракт може бути достроково розірвано в односторонньому порядку лише після закінчення сезону змагань та за умови сплати компенсації стороною, яка його розриває (в іншому випадку до такої сторони можуть бути застосовані санкції). Багато клубів практикують внесення до контрактів так званої клаусули – суми, за умови сплати якої, трудовий договір гравця припиняється і він може працевлаштуватись в іншому клубі, який сплатив компенсацію.

Регламенті документи захищають гравця від дострокового розірвання контракту у випадку отримання гравцем травми під час матчів, тренувань та зборів. В такому випаду контракт продовжує діяти і гравець отримує заробітну плату.

У свою чергу контракт з футболістом може бути розірвано, якщо останній вчинив дії, внаслідок яких до нього були застосовані санкції у вигляді тривалої дискваліфікації (наприклад, вживання заборонених медичних препаратів - допінгу). В такому випадку клуб не сплачує гравцю будь-які компенсації, а має право достроково припинити дію договору.

Варто також взяти до уваги, що трудовий контракт, укладений між спортсменом та клубом, може бути розірвано з підстав невиконання однією зі сторін контрактних зобов’язань (невиплата заробітної плати клубом, систематичне ухилення гравця від участі в тренуваннях та змаганнях та ін.).

Автор статті: Сергій Пошелюзний

юрист ЮК «Constructive Lawyers»