Визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визначення порядку користування квартирою в одному рішенні (Октябрський районний суд м.Полтави від 28 лютого 2019 р. у справі № 554/9696/18)

Фабула судового акту. Спірна квартира була придбана подружжям під час перебування в шлюбі. Позивачем було подано позов про визнання вказаної квартири спільною сумісною власністю та визначення порядку користування квартири. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог та наполягав, що вказана квартира є його особистою власністю. Зауважимо, що судова експертиза по справі не проводилася.

Адвокатом АО «Аргос» Іриною Остапенко здійснювалося представництво прав та законних інтересів позивача по справі.

Рішенням Октябрського райсуду м. Полтави від 06.03.2019р. по справі № 554/9696/18 позовні вимоги було задоволено повністю. Визнано квартиру спільною сумісною власністю подружжя. Розподіллено спільне майно подружжя та визнати за позивачем право власності на ½ частку квартири. Визначено порядок користування квартирою.

Так, при прийнятті рішення судом було враховано, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана в період шлюбу, а тому частки кожного з них у квартирі є рівними. При цьому суд визнав неспроможними доводи відповідача в частині визнання квартири особистою власністю, оскільки останнім не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вказане.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, що встановлено ч.1 ст. 61 СК України.

Згідно ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Зі змісту ч.1 ст. 70 СК України слідує, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір між ними може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Зауважимо, що відповідачем на підтвердження позиції, що квартира є його особистою власністю було надано ряд договорів дарування інших об’єктів нерухомості. При цьому відповідач зазначав, що фактично були укладеними безпосередньо договори купівлі продажу, які є платними за своєю природою.

Щодо вказаного судом було зазначено на те, що відповідно до ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зазначені договори дарування в установленому законом порядку недійсними не визнавалися.

Щодо визначення порядку користування квартирою, судом було враховано, що спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному із співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов’язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв’язку із неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Дата документу 05.03.2019 Справа № 554/9696/18

Провадження № 2/554/70/2019

Аналізуйте судовий акт: ДУРНЯ! Колегія ВС/КЦС на чолі з Луспеником поділяючи спільне майно просто переплутала позивача з відповідачем та скасувала абсолютно законне рішення суду першої інстанції (ВС/КЦС у справі № 464/7011/16-ц від 27 лютого 2019 р)

Визначаючи правовий режим майна, набутого в «цивільному шлюбі», слід, зокрема, доводити факт його спільного створення та наявності в сторони відповідних коштів на момент придбання майна та джерела їх походження (справа № 712/14246/15-ц, 19.07.17)

Приватизована громадянином під час шлюбу земельна ділянка є його власністю і не відноситься до спільної сумісної власності подружжя (Постанова ВСУ у справі № 6-2710цс15 від 16 грудня 2015р.)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2019 року Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді Савченко Л.І.,

при секретарі Гаврись В.В.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного майна подружжя та визначення порядку користування квартирою,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання квартири № 12 за адресою: м.Полтава, вул. Івана Мазепи (стара назва Калініна), 7, загальною площею 40, 3 кв.м., житловою площею 25,9 кв.м., спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4; розподілення спільного майна подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку квартири № 12, за адресою: м.Полтава, вул. Івана Мазепи (стара назва Калініна), 7, загальною площею 40, 3 кв.м., житловою площею 25,9 кв.м.; визначення порядку користування квартирою № 12, за адресою: м.Полтава, вул. Івана Мазепи (стара назва Калініна), 7, загальною площею 40, 3 кв.м., житловою площею 25,9 кв.м., виділивши ОСОБА_1 в користування кімнату площею 14,2 кв.м., залишивши в загальному користуванні коридор площею 5,2 кв.м., ванну кімнату площею 2,0 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., кухню площею 5,4 кв.м., балкон 0,8 кв.м. Судові витрати прохала покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що 20.12.2003 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, який рішенням суду від 03.07.2018 розірвано. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час шлюбу ними набута квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20.06.2012 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ОСОБА_7 ОСОБА_3. Квартира складається із двох кімнат площею 11, 7 кв.м. та 14, 2 кв.м., а також коридору, кухні, ванної кімнати, вбиральні, балкону. Оскільки квартира була придбана в період шлюбу за спільні кошти, вона є спільною сумісною власністю подружжя. На даний час між ними існують суперечки щодо розпорядження майном, користуванням квартирою, згоди щодо добровільного поділу майна не досягнуто, тому вона змушена звернутися до суду з позовом.

Ухвалою суду від 29 листопада 2018 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.38-39).

Ухвалою суду від. 29 листопада 2018 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на квартиру № 12 по вул.Івана Мазепи в м.Полтава (а.с.36-37).

Відповідач звернувся до суду із відзивом, в якому позов вважає безпідставним, оскільки квартира купувалася за його кошти, які належали на праві особистої приватної власності його та його батькам: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Так, відповідно до свідоцтва про право власності від 19 травня 2006 року йому, його батькам та брату ОСОБА_10 на праві спільної часткової власності належала трикімнатна квартира АДРЕСА_2. З метою забезпечення його та брата житлом, 29.05.2007 року вони продали вказану квартиру ОСОБА_11 за 52 тис.дол. США. В той же час, 13 квітня 2007 року на ім»я його матері була куплена Ѕ частина житлового будинку у с.Терешки Полтавського району за 26 тис. дол. США. При цьому угода була оформлена договором дарування, так як інший співвласник проживав у Російській Федерації, а отримати його згоду на продаж частини будинку було проблематичним. Крім того, 23 травня 2007 року був укладений кредитний договір між його батьком ОСОБА_8 та ВАТ «ОСОБА_12 ОСОБА_11» на суму 19800 дол.США для придбання квартири АДРЕСА_3. Договір купівлі-продажу цієї квартири 23.05.2007 року був укладений за ринковою вартістю 212000 грн. Він з дружиною переїхали в с.Терешки, а батьки з братом у квартиру по вул..П.Юрченка. Пізніше Ѕ частину будинку у с.Терешки було продано, але договір оформили договором дарування від 19.06.2012 року. Реальна вартість була 264000 грн., а оформили на 71357, 50 грн. по інвентаризаційній вартості. За ці кошти придбано спірну квартиру. У цій квартирі зареєстрований він із сином, що підтверджує, що квартира була придбана не за кошти подружжя. Після розлучення він дійсно проживає у більшій кімнаті, син проживає разом з ними та користується обома кімнатами. Відповідач не працює, живе за рахунок аліментів, які він платить на утримання сина. З цих підстав, прохав у задоволенні позову відмовити.

Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якому вказала, що доводи відповідача є голослівними та не відповідають дійсності, а також не підтверджені належними та допустимими доказами. Вона ж брала безпосередню участь у придбанні квартири та намагалася зі своєї сторони забезпечувати матеріальні потреби сім»ї. Нею неодноразово бралися кредити. Місце проживання власника та місцезнаходження майна не впливають на зміст права власності та не підтверджує того, що вона не є власником квартири. Вважає, що відповідачем не доведено, що майно придбане у шлюбі є його особистою власністю.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_13 позов підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, підтримала пояснення, викладені у відзиві.

Заслухавши учасників справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20 грудня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб у Полтавському міському відділі РАЦС Полтавського ОУЮ, актовий запис № 2058, що слідує із рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 03 липня 2018 року (а.с.14).

З цього ж рішення вбачається, що 03 липня 2018 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.14).

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії 1-КЕ № 068660 виданим Октябрським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського МУЮ від 19 травня 2008 року (а.с.15).

З договору купівлі-продажу від 20 червня 2012 року посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу ОСОБА_14, реєстровий номер №2455, вбачається, що ОСОБА_3 ОСОБА_7 ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 прийняв у власність двокімнатну квартиру № 12, що знаходиться за адресою: м.Полтава, вул.Калініна, будинок №7, житловою площею 25, 9 кв.м., загальною площею 40, 3 кв.м. за 198000 грн. (а.с.26).

Вказаний договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за № 5061485 від 20.06.2012, що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів (а.с.27-28).

Згідно Звіту про оцінку майна виконаного ФОП ОСОБА_15 ринкова вартість квартири № 12 по вул.Івана Мазепи (стара назва Калініна), 7 станом на 10.11.2018 року становить 319257 грн. (а.с.17-25).

Судом також встановлено, що подружжя за час шлюбу працювало, позивач працювала фізичною особою підприємцем (а.с. 77), а також на інших посадах, що підтверджується копією трудової книжки АС № 281498 (а.с.74-76), отримала спадщину у вигляді будинку № 76 по вул.Красіна в м.Полтава та земельної ділянки, які були продані 01.10.2014 року, що слідує із договорів купівлі-продажу (а.с.78-87).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об»єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, що встановлено ч.1 ст. 61 СК України.

Згідно ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Зі змісту ч.1 ст. 70 СК України слідує, що у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір між ними може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що кв. № 12 по вул.Івана Мазепи (стара назва Калініна), 7 в м.Полтава є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана в період шлюбу, а тому частки кожного з них у квартирі становлять по Ѕ частині.

З цих підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права спільної сумісної власності, розподілу майна та визнання права власності за ОСОБА_1 на Ѕ частку квартири є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, що спірна квартира є його особистою власністю і не є спільним майном подружжя, оскільки придбана ним за кошти, які належали йому та його батькам, судом спростовуються, виходячи з наступного.

Встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло виданого УЖКГ від 19 травня 2006 року квартира АДРЕСА_4 належала ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10 по ј частці за кожним (а.с.52).

29 травня 2007 року квартира АДРЕСА_4 була продана ОСОБА_11 за 26269 грн., що вбачається із договору купівлі-продажу від 29.05.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_16, за № 1128 (а.с.55).

Відповідач зазначає, що фактично вказану квартиру було продано за 52000 доларів США, однак підтверджуючих цьому документів не надав.

Також встановлено, що 13 квітня 2007 року ОСОБА_17 та ОСОБА_18 подарували ОСОБА_9 по ј частині житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в с.Терешки, 8 Полтавського району Полтавської області, що слідує із договору дарування від 13.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу ОСОБА_14, реєстровий № 1220 (а.с.54).

Позивач зазначає, що вказана угода була оформлена договором дарування, хоча насправді Ѕ частина будинку була куплена за 26000 доларів США. Підтверджуючих цьому документів суду не надано.

Відповідно до Кредитного договору № 014/0023/74/82524 від 23 травня 2007 року ОСОБА_8 отримав у ВАТ «ОСОБА_12 ОСОБА_11» кредит у сумі 19800 доларів США (а.с.57-59).

В цей же день був оформлений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5, згідно якого ОСОБА_8 придбав вказану квартиру за 215000 грн. (а.с.60).

19 червня 2012 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_19, ОСОБА_20 був укладений договір дарування Ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в с.Терешки, 8 Полтавського району Полтавської області, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу ОСОБА_14, реєстровий № 2437 (а.с.65).

Відповідач зазначає, що вказаний договір дарування був оформлений замість договору купівлі-продажу, частина будинку була фактично придбана за 264000 грн., про що свідчить копія розписки від 19.06.2012 року (а.с.64).

Відповідно до ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Суд вважає неспроможними доводи представника відповідача про належність ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності коштів, за які він придбав кв. № 12 по вул.Івана Мазепи (стара назва Калініна),7 в м.Полтава, що могло б бути підставою для визнання за ним права особистої приватної власності на квартиру.

Так, квартира АДРЕСА_6, ј частина якої належала відповідачу, була продана за 26269 грн., що слідує із договору купівлі-продажу від 29.05.2007 року. Доказів того, що вона була продана за 52000 доларів США суду не надано.

Договір дарування Ѕ частини житлового будинку з господарськими будівлями в с.Терешки, по вул.Жовтнева, 8 в м.Полтава, укладений ОСОБА_9, яка не є стороною по справі. До того ж, доказів, що коштів отриманих за продаж цієї частини будинку, вистачило на придбання спірної квартири, суду не надано.

Покази свідка ОСОБА_9 суд в цій частині оцінює критично, оскільки вона не підтвердила належними доказами, що квартира АДРЕСА_7 була придбана лише за кошти, виручені від продажу її будинку.

Суд також вважає неспроможними доводи представника відповідача, що фактично ОСОБА_9 і ОСОБА_19 та ОСОБА_20 уклали договір купівлі-продажу, а не договір дарування, оскільки ч.1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначений договір дарування Ѕ частини житлового будинку з господарськими будівлями в с.Терешки, по вул.Жовтнева, 8 в м.Полтава у встановленому законом порядку недійсним не визнаний.

Аналогічні висновки суд робить і щодо договору дарування від 13 квітня 2007 року укладеного між ОСОБА_17 та ОСОБА_18 та ОСОБА_9 щодо 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в с.Терешки, 8 Полтавського району Полтавської області, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу ОСОБА_14, реєстровий № 1220

Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 та отримання кредиту батьком відповідача на придбання вказаної квартири згідно Кредитного договору № 014/0023/74/82524 від 23 травня 2007 року у сумі 19800 доларів не стосується спірних правовідносин, а тому судом до уваги не приймається.

Вирішуючи питання про визначення порядку користування квартирою № 12 по вул.Івана Мазепи (стара назва Калініна) в м.Полтава, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1ст.41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (ч.4ст.41 Конституції України).

Згідно з ч.1ст.317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Згідно до ч. 1, 3ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч. 1ст. 356 ЦК Українивласність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ч. 1, 2, 3ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 14Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_19 України « Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22 грудня 1995 рокуквартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Із змісту зазначених норм діючого законодавства та положень Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_19 України випливає що співвласник квартири має право ставити питання про її поділ в натурі, а у разі, якщо такий поділ є неможливим, звертатися до суду з позовом про встановлення порядку користування приміщеннями квартири.

Сторони добровільно між собою не можуть визначити порядок користування квартирою відповідно до належних їм часток у власності. Для усунення спорів та конфліктів між співвласниками необхідно встановити порядок користування спірною квартирою і встановлення такого порядку є можливим, виходячи із кількості житлових кімнат квартири.

З технічного паспорту на квартиру № 12 у житловому будинку літер «А-5» по вул. Калініна (нова назва ОСОБА_21), 7 в м.Полтава вбачається, що загальна площа квартири становить 40, 3 кв.м., житлова площа 25,9 кв.м., складається із кімнати (6) площею 14,2 кв.м., кімнати (5) площею 11,7 кв.м., коридору (1) площею 5,2 кв.м., ванної кімнати (3) площею 2,0 кв.м., вбиральні (2) площею 1,0 кв.м., кухні (4) площею 5,4 кв.м., балкону (к=0,3) 0,8 кв.м. (а.с.29-31).

У позовній заяві позивач прохала визначити порядок користування квартирою № 12, за адресою: м.Полтава, вул. Івана Мазепи (стара назва Калініна), 7, загальною площею 40, 3 кв.м., житловою площею 25,9 кв.м., виділивши ОСОБА_1 в користування кімнату площею 14,2 кв.м., залишивши в загальному користуванні коридор площею 5,2 кв.м., ванну кімнату площею 2,0 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., кухню площею 5,4 кв.м., балкон 0,8 кв.м.

При цьому посилалася на те, що вона разом із сином проживає у меншій кімнаті, площею 11,7 кв.м., а ОСОБА_4 проживає у більшій, площею 14, 2 кв.м. Враховуючи інтереси дитини, що йому потрібно забезпечити окреме спальне місце, прохала виділити їй більшу кімнату.

У судовому засіданні свідки ОСОБА_22 та ОСОБА_23 підтвердили, що син подружжя проживає у кімнаті матері, ні представник відповідача, ні свідок ОСОБА_9 вказаних свідчень не спростувала.

Суд вважає, що запропонований позивачем варіант встановлення порядку користування вказаною квартирою є таким, що не обмежує права відповідача ОСОБА_4 як співвласника квартири.

В даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному із співвласників ізольованого примущення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов»язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв»язку із неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Таким чином, враховуючи інтереси сторін та дитини, зокрема, пояснення позивача, яка зазначила, що син проживає разом з нею в одній кімнаті, що підтверджено у судовому засіданні, суд вважає доцільним визначити запропонований позивачем порядок користування квартирою, виділивши ОСОБА_1 в користування кімнату площею 14,2 кв.м., залишивши в загальному користуванні із ОСОБА_4 коридор площею 5,2 кв.м., ванну кімнату площею 2,0 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., кухню площею 5,4 кв.м., балкон 0,8 кв.м.

З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст.. 141 ЦПК України та стягує ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 6 001 грн. 10 коп., які складаються із судового збору у сумі 2301 грн. 10 коп.(а.с.1,3), витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3700 грн. (а.с.103, 122-126).

Керуючись ст.ст.12 81 141 229 247 263-265 268 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1до ОСОБА_4про визнанняспільної сумісноївласності подружжя,поділ спільногомайна подружжята визначенняпорядку користуванняквартирою задовольнити.

Визнати квартиру № 12 за адресою: м.Полтава, вул. Івана Мазепи (стара назва Калініна), 7, загальною площею 40, 3 кв.м., житловою площею 25,9 кв.м., спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Розподілити спільне майно подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири № 12, за адресою: м.Полтава, вул. Івана Мазепи (стара назва Калініна), 7, загальною площею 40, 3 кв.м., житловою площею 25,9 кв.м.

Визначити порядок користування квартири № 12, за адресою: м.Полтава, вул. Івана Мазепи (стара назва Калініна), 7, загальною площею 40, 3 кв.м., житловою площею 25,9 кв.м., виділивши ОСОБА_1 в користування кімнату площею 14,2 кв.м., залишивши в загальному користуванні коридор площею 5,2 кв.м., ванну кімнату площею 2,0 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., кухню площею 5,4 кв.м., балкон 0,8 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 6 001 грн. 10 коп., які складаються із судового збору у сумі 2301 грн. 10 коп., витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3700 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358цього Кодексу.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстроване місце проживання: м.Полтава, пр..Арктичний, 12-а, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2..

Повне рішення складено 05 березня 2019 року.

Суддя Л.І. Савченко