Компетенції практичного психолога в суді. Дозволити НЕ МОЖНА ВІДМОВИТИ

Станом на сьогоднішній день сформувалася позиція, яка частково підкріплена судовою практикою, що проведення експертизи ( в тому числі психологічної) може бути доручено лише судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів (постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у справі №916/3236/19, рішення Господарського суду м. Києва від 24.09.2020 у справі № 910/12248/18).

Разом з тим, зміни 2017 року в Кодексах надали нове визначення поняттю «Експерт». Відтак, Експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з’ясування відповідних обставин справи (ч.1 ст.72 ЦПК України).

Читайте статтю: Методика 14.1.75 або "плоди отруйного дерева"

Частинами 2-8 ст.72 ЦПК України визначено права та обов’язки експерта.

Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи.

Експерт зобов’язаний дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.

Експерт зобов’язаний з’явитися до суду за його викликом та роз’яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи. За відсутності заперечень учасників справи експерт може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

Експерт має право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи;

2) заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів і зразків, якщо експертиза призначена судом;

3) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об’єктів дослідження;

5) для цілей проведення експертизи заявляти клопотання про опитування учасників справи та свідків;

6) користуватися іншими правами, що надані Законом України «Про судову експертизу».

Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

Призначений судом експерт може відмовитися від надання висновку, якщо надані на його запит матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення цього Закону щодо гарантій, прав, обов’язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону (ч.5 ст.10 ЗУ «Про судову експертизу»).

Свою позицію щодо цього питання також висловив Верховний Суд. Отже, суд вважає допустимим висновок експерта, наданий іншим фахівцем з відповідної галузі знань (який не є судовим експертом).

Так, у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 910/702/17 Верховний Суд (у складі колегії суддів КГС) зазначає: «Згідно з наведеними положеннями ГПК України та Закону України «Про судову експертизу» висновок експерта у господарській справі може бути наданий державною спеціалізовано установою, судовим експертом, який не є працівником такої установи та іншим фахівцем (експертом) з відповідної галузі знань у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про судову експертизу». Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі № 910/701/17.

Інакше кажучи, висновок експерта може бути наданий: державною спеціалізованою установою; судовим експертом (який не є працівником такої установи); іншим фахівцем з відповідної галузі знань.

Зрозуміло, що у кваліфікація «фахівця в іншій галузі знань» має бути підтверджена належним документом про освіту.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» (далі - Закону), судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Разом з тим, фахівець з відповідних галузей знань у цьому Законі не ототожнюється із судовим експертом, оскільки в жодній статті (в тому числі ст. ст. 9, 10) означеного Закону не міститься посилання саме на фахівця, який обов’язково має бути атестованим судовим експертом.

Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом (частина 2 статті 9 ЗУ «Про судову експертизу»).

Чинний Цивільний процесуальний кодекс України не ставить вимог бути атестованим експертом до залученого судом або стороною в справі психолога. Отже, при вирішенні цивільних справ, експертом може бути відповідна особа, яка має спеціальні знання у певній сфері, й практичний психолог зокрема.

В пункті 10 статті 20 Закону України «Про адвокатуру» занормовано: адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань.

Звернення адвоката до фахівця відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» має на меті отримання спеціальної інформації довідково-консультативного характеру, яка може допомогти адвокату сформувати правову позицію у конкретній справі.

Право адвоката звернутися до фахівця для одержання письмового висновку є важливою складовою адвокатської діяльності.

Висновок фахівця долучається до матеріалів судової справи та оцінюється в сукупності з іншими доказами

У випуску 1 Довідника кваліфікаційних характеристик працівників (далі – ДКХП) дуже добре розтлумачено поняття «фахівець» та «професіонал».

Для професійної групи «Професіонали» визначено вимоги повної вищої освіти з освітньо-кваліфікаційним рівнем – магістр, спеціаліст та чотирирівневе кваліфікаційне категоріювання. Для професіоналів, зайнятих на складних і відповідальних роботах (інженер-конструктор, інженер-електронік тощо), запроваджено п'ятирівневе кваліфікаційне категоріювання.

Для професійної групи «Фахівці» визначено вимоги базової або неповної вищої освіти з освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр, молодший спеціаліст та трирівневе кваліфікаційне категоріювання. В окремих випадках визначаються вимоги повної вищої освіти з освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст.

Юридичні поняття «фахівець» і «спеціаліст» не є тотожними

Відповідно до ЗУ «Про вищу освіту» 2002 року, Спеціаліст — це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Згідно з новим Законом України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року та умовами участі країн у Болонському процесі, освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст» в Україні скасовано.

Відтак, довідник кваліфікаційних характеристик працівників не містить професійної групи «Спеціалісти».

Згідно ст. 74 ЦПК України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов’язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). Допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта.

У першій та другій частинах ст.71 КПК України занормовано: «Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і може надавати консультації та висновки під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду, а також для надання висновків у випадках, передбачених пунктом 7 частини четвертої цієї статті».

З вказаного стає зрозумілим, що роль «спеціаліста» в цивільному процесі є обмеженою і використовується виключно для «для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням, … здійснення фотографування, звуко- і відеозапису» (ч.3 ст.85 ЦПК України, ч. ч.1, 2 ст.71 КПК України).

Тому, цілком логічно, що в Законі України «про судову експертизу» застосовується термін «фахівець», а не «спеціаліст».

Висновок фахівця практичного психолога не має процесуальних обмежень та може бути належним та достовірним доказом в суді й оцінюватися в сукупності з іншими доказами.

Слід зауважити, що криміналістичну, судово-медичну та судово-психіатричну експертизи може проводити виключно державна спеціалізована установа (ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»). Підтвердження цьому знаходимо й в судовій практиці Верховного Суду (постанова від 27 травня 2020 року, постанова від 16 вересня 2019 року).

До криміналістичної експертизи належать: почеркознавча; лінгвістична експертиза мовлення; технічна експертиза документів; експертиза зброї та слідів і обставин її використання; трасологічна (крім досліджень слідів пошкодження одягу, пов'язаних з одночасним спричиненням тілесних ушкоджень, які проводяться в бюро судово-медичної експертизи); фототехнічна, портретна; експертиза голограм; відео-, звукозапису; вибухотехнічна; техногенних вибухів; матеріалів, речовин та виробів (лакофарбових матеріалів і покрить; полімерних матеріалів; волокнистих матеріалів; нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів; скла, кераміки; наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; спиртовмісних сумішей; ґрунтів; металів і сплавів та виробів з них; наявності шкідливих речовин (пестицидів) у навколишньому середовищі; речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин; харчових продуктів; сильнодіючих і отруйних речовин); біологічна (п. 1.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998).

Державними спеціалізованими установами є: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»).

Відтак, криміналістичну, судово-медичну та судово-психіатричну експертизи можуть проводити лише державні спеціалізовані установи; усі інші види експертиз можуть проводити як державні спеціалізовані установи та судові експерти, які не працюють в цих установах, так і будь-які інші особи-фахівці, які володіють необхідними спеціальними знаннями.

Автор статті: Стрельнікова Людмила Вікторівна