Стягнення заробітної плати за рішенням суду: як врахувати податки

Конституція України гарантує право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Законодавство передбачає можливість стягнути з роботодавця заробітну плату при несвоєчасній її виплаті у примусовому порядку, у разі ухвалення судом або ж комісією по трудовим спорам відповідного рішення, а також стягнути відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, у випадку порушення законних прав працівника, які призвели до моральних страждань з роботодавця може бути стягнуто і моральну шкоду.

При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен утримувати (відраховувати) по кожному працівнику наступні податки – податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) у розмірі 18% та військовий збір у розмірі 1,5%.

Так підпунктом 168.1.1 пункту. 168.1 статті 168 Податкового Кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПКУ.

Ставка військового збору становить 1,5% від об’єкта оподаткування (п,п. 1.3 п. 161 підрозділ 10 розділ ХХ ПКУ).

Також роботодавець сплачує за працівника єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, але за рахунок власних коштів.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску встановлені розділом ІІІ Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (Закон № 2464). Так, згідно зі статтею 8 Закону № 2464, єдиний внесок встановлений у розмірі 22%, а для роботодавців, в яких працюють особи з інвалідністю, він встановлюється у розмірі 8,41%.

Законодавством не встановлено будь яких особливостей або спеціального порядку сплати ПДФО, військового збору та соціального внеску, у випадку, якщо заробітна плата або інші виплати пов’язані з трудовими правовідносинами стягуються з роботодавця у примусовому порядку при виконанні судового рішення ухваленого на користь працівника.

Пунктом першим частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний та приватний виконавець зобов’язані здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом.

Тобто, якщо у виконавчому документі зазначено про стягнення з боржника на користь стягувача 1000 гривень., для виконавця це означає, що з боржника потрібно стягнути саме 1000 гривень, а не 1000 гривень мінус податки, або, наприклад, 1000 грн. плюс ПДВ.

У 2013 році Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи» 406-VII від 04 липня 2013 було внесено ряд змін до діючих законів, в тому числі і до чинного на той час Закону України «Про виконавче провадження» N 606-XIV від 21 квітня 1999, який було доповнено нормою (ч.8 ст. 65) згідно з якою, у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення, з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування із сум, що належать до виплати стягувачу.

В подальшому, в зв’язку з ухваленням Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, Закон N 606-XIV від 21 квітня 1999 втратив чинність.

У Законі України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII пряма норма щодо покладення обов’язку на боржника (роботодавця) сплати податків та зборів, відсутня.

Разом з тим, відповідно до пункту 171.1. статті 171 Податкового Кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Державна Фіскальна Служба України у своєму листі №23714/6/99-99-17-03-03-15 від 05.11.2015 зазначала, що роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 18 липня 2018 у справі №359/10023/16-ц зазначив, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

На думку ВС, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №523/14396/19 зазначив, що суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу, без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у Постановах від 16 листопада 2020 року у справі №607/3509/17; від 25 березня 2021 року у справі №185/2109/18-ц; від 03 листопада 2021 року у справі №645/2856/18; від 23 грудня 2021 року у справі №607/1429/17.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі №808/8156/14 ВС зазначив наступне: «Надаючи оцінку викладеним у касаційній скарзі Прокуратури Запорізької області доводам щодо неправильного розрахунку судами першої та апеляційної інстанцій розміру належного заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на незазначення у резолютивній частині рішення суду, що сума середнього заробітку визначена без утримання податку на доходи фізичних осіб і інших обов`язкових платежів, колегія суддів зазначає таке. Як слідує з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, Запорізький окружний адміністративний суд стягнув з Прокуратури Запорізької області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 13 січня 2020 року у розмірі 986 593,36 грн. У постанові у справі № 359/10023/16-ц Верховний Суд виклав правову позицію щодо утримання прибуткового податку із визначених судом сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника. Верховний Суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів. Під час вирішення питання про призначення суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу суд вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. При цьому в резолютивній частині рішення обов`язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків. Отже, задовольнлячи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення. Проте у рішенні суду першої інстанції (яке було залишено без змін судом апеляційної інстанції) не було зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута з роботодавця на користь працівника без урахування податків і зборів. З одного боку, суд не повинен був розраховувати розмір податків, що підлягають утриманню, з іншого – у резолютивній частині рішення суд повинен був указати, що суму виплат зазначено без урахування податків і зборів. У підсумку можна констатувати, що суд першої інстанції допустився помилки не зазначивши у резолютивній частині рішення суду, що сума середнього заробітку визначена без утримання податку на доходи фізичних осіб і інших обов`язкових платежів, а суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача з цього приводу та не виправив зазначену помилку. Відтак, аргументи скаржника – 2 у цій частині знайшли своє підтвердження. Водночас, будь-яких доводів про незгоду зі складовими здійсненого судами розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу касаційна скарга не містить, а тому у частині їх визначення оцінка Верховним Судом не надається. З огляду на викладене Верховний Суд уважає, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом викладення пункту четвертого резолютивної частини рішення суду першої інстанції у редакції цієї постанови».

В Окремій думці суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І., Антоненко Н. О., від 18 січня 2023 у справі №752/23602/20 зазначається, що «цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення. Відповідно, не передбачено обов`язку для суду «нагадувати» сторонам цивільної справи про обов`язок сплачувати податки в порядку, встановленому законодавством, визначати обов`язок сторін здійснити визначення розміру податкового зобов`язання, встановлювати порядок сплати податків та вчиняти будь-які інші дії щодо відносин у сфері справляння податків і зборів. При розгляді позовів про стягнення боргу, середнього заробітку тощо в порядку цивільного судочинства вказівка в резолютивній частині судового рішення про необхідність утримання з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів не відповідає завданням цивільного судочинства».

Також можна ствержувати, що рішення суду про стягнення визначеної суми коштів з боржника на користь стягувача, яке виконавцю потрібно «недовиконати», врахувавши податки та збори, навряд чи відповідає такому критерію як чіткість.

На сьогодні, судові рішення про стягнення заробітної плати ухвалюються судами як без зазначення чи включає присуджена стягувачу сума такі податки чи ні взагалі, так і з формулюванням «стягнути з боржника грошову суму з врахуванням податків та зборів» або «без врахування податків та зборів», тощо, що вносить певну плутанину та призводить до непорозумінь при примусовому виконанні таких рішень.

При цьому, позивач звертаючись з позовом до суду за стягненням нарахованої але не виплаченої заробітної плати, або інших сум, не зобов’язаний окремо обраховувати суму податків та зборів.

Суд також не здійснює такий обрахунок, перекладаючи проблему на виконавця.

Виконавець також не є фахівцем у оподаткуванні. Чинне законодавство не покладає на виконавця повноваження щодо контролю за сплатою податків та зборів при виконання будь-якої категорії рішень, в тому числі і тих, які пов’язані з трудовими правовідносинами.

Крім того, на виконання до виконавця надходить виконавчий лист, в якому може бути зазначено лише найменування стягувача, боржника, та сума яка підлягає стягненню, без уточнення які саме правовідносини мали місце між сторонами спору.

Між тим, існують певні визначені законодавством особливості сплати як єдиного внеску так і військового збору.

Так, відповідно до Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170, зокрема, не є базою нарахування єдиного внеску відшкодування, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсація моральної шкоди працівникам, що виплачується за рішенням суду.

У період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Про ці особливості виконавець, який не приймав участь у розгляді справи, та здійснює примусове виконання на підставі лише виконавчого листа, навряд чи може бути обізнаний.

Як вже було зазначено, державний/приватний виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом.

В одних випадках, виконавцю вдається вирішити питання з боржником та стягувачем, досягши спільної згоди про суму податків та зборів, на яку має бути «зменшене» судове рішення.

В інших випадках, з огляду на неконструктивну або відверто протиправну поведінку боржника, такої згоди досягти не вдається, і виконавець стягує з боржника по заробітній платі саме ту суму, яку зазначено в у рішенні, що викликає додаткові судові спори.

З огляду на це, боржники нерідко або ж оскаржують дії виконавця, або ж звертаються з позовами до стягувачів про повернення надмірно стягнутих сум.

Тобто на місці одного спору, суд змушений розглядати вже декілька спорів, і знову таки все ж повертатися до питання сплати податків із заробітної плати.

По одній із таких справ, суди стягнули зайві кошти з Конституційного Суду України. Про це йдеться у Постанові ВС від 19 травня 2021 у справі №640/9523/20:

«Суди попередніх інстанцій залишили цю обставину поза увагою, тож відповідачем у справі був тільки Конституційний Суд України. Стягнувши з нього 794601,00 грн. заборгованості, суди таким чином компенсували позивачці утримані з неї податок і військовий збір, що, на переконання колегії суддів, є наслідком неповного з`ясування обставин справи і помилкової правової оцінки спірних відносин».

Також у вищевказаній Постанові йдеться про те, що «зважаючи на характер вказаної заборгованості, причини і підстави її появи у поєднанні з аргументами сторін з цього приводу, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем за позовом в частині позовних вимог щодо стягнення недоотриманих коштів, означених як «заборгованість» з виплати вихідної допомоги, яка виникла внаслідок оподаткування цього доходу, мав би бути (поряд з Конституційним Судом України) відповідний територіальний орган Державної казначейської служби України, на рахунок якого ці кошти було сплачено (одночасно із виплатою доходу позивачці)».

Яким же чином має бути вирішена ця проблема?

Вбачається, що суд все ж має досліджувати питання сплати податків та зборів, проте рішення суду у резолютивній частині має містити чітко визначену суму нарахованої або невиплаченої заробітної плати, компенсації за час вимушеного прогулу або ж моральної шкоди, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Іншим варіантом вирішення питання може бути законодавче закріплення покладання обов’язку сплати податків та зборів у цьому випадку на стягувача.

Ще одним проте менш реалістичним способом, може бути залучення до судового розгляду фіскального органу або ж отримання висновку про розмір податків та зборів, які має сплатити роботодавець.

У випадку ж продовження існуючої практики, на місці одного спору будуть виникати додатково ще два інших, пов’язаних вже з виконанням рішення, що не відповідає принципу процесуальної економії та буде лише надмірним навантаженням на правосуддя.

Автор статті: Андрій Авторгов, приватний виконавець, к.ю.н.

Джерело: ЮП