14.01.2015 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Суддя Ганна Крижанівська: Стосовно мого переобрання. Було дуже приємно, що колеги просили мене висунути свою кандидатуру на посаду заступника незважаючи на те, що цю посаду я займала до квітня 2014 року й перебувала на ній лише півроку.

 

Від редакції веб - ресурсу «Протокол»: суддя Ганна Володимирівна Крижанівська відома в першу чергу тим, що розглядала одну із справ  Юлії Тимошенко по її обвинуваченню в причетності (замовленні) вбивства разом з Павлом Лазаренком народного депутата Володимира Щербаня.

Широкого розголосу набуло і рішення в іншій справі судді Крижанівської. Саме нею було залишено без змін рішення Печерського суду м. Києва від 19 листопада 2013р., яким була припинена порука народних депутатів від фракції Партії регіонів (ВРУ 7 скликання) Василя Полякова та Дмитра Святаша за повернення комерційними структурами кредитів виданих французькою фінансовою групою BNP Paribas «Укрсіббанк» на загальну суму біля 75 мільйонів доларів США.

Цікава інформація для роздумів: Народилась Ганна Крижанівська 24 вересня 1981 року в м. Умань, закінчила юридичний факультет Київського національного університету  ім.. Т. Г. Шевченка і протягом 2004-2008рр. працювала на посаді радника голови Апеляційного суду м. Києва. У 2008 році стала суддею, тобто в 27 років. І відразу була призначена суддею славнозвісного Печерського суду м. Києва. У червні 2013 року Верховна Рада України обрала Крижанівську суддею Апеляційного суду м. Києва, і в тому ж році Ганна Володимирівна у віці 32 роки вже працює на адміністративній посаді – заступником голови Апеляційного суду м. Києва.  У квітні 2014 році на виконання положень ЗУ «Про відновлення довіри до системи судової влади в Україні» рішенням загальних зборів суддів Апеляційного суду м. Києва Ганна Крижанівська повторно була призначена на посаду заступника голови Апеляційного суду  м. Києва. Кандидат юридичних наук. 

Публікуємо інтерв’ю  заступника голови Апеляційного суду м. Києва Крижанівської Ганни Володимирівни.  Бесіду вела журналіст видання «Закон и Бизнес» Марія Опренко.

 «Приоритетной задачей для себя вижу защиту своего коллектива от постороннего влияния и давления»

Заместитель председателя Апелляционного суда Киева Анна КРЫЖАНОВСКАЯ на эту должность, которую занимала еще до вступления в силу закона «О восстановлении доверия к судебной власти в Украине», была переизбрана в апреля 2014 года собранием судей. По утверждению судьи, своим переизбранием она обязана только коллективу, который, несмотря на ее незначительный опыт пребывания на админдолжности, вновь доверил ей эту ответственную миссию.

«Думаю, що всі судді пам’ятають свої перші процеси»

— Ганно Володимирівно, чому ви вирішили стати професійним суддею? У чому, на ваш погляд, полягає романтика юридичної професії?

— На моє глибоке переконання, судова професія є найцікавішою в галузі юриспруденції. Адже судді стикаються з такими питаннями та проблемами, які інші юристи можуть ніколи не зустріти. Безумовно, існує спеціалізація, але все ж таки ми вирішуємо питання різних сфер людського життя. Це дає змогу більше спілкуватися з людьми, що, у свою чергу, є певною їм допомогою. Проте діяти ми повинні з неухильним дотриманням норм закону, навіть тоді, коли рішення може викликати суспільне або чиєсь осібне незадоволення. «Закон суворий, але це закон», —
казали древні. І були праві.

— Чи мріяли ви, що до Апеляційного суду м.Києва, де ви працювали досить тривалий час радником голови, повернетеся вже суддею, а незабаром станете заступником? Ви прагнули цього?

— Як кажуть, поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Напевно, всі ми, працюючи в апараті суду, мріяли, що колись станемо суддями. Судді — це особи, які викликають у працівників апарату повагу, є для них взірцем працелюбства та відданості професії. Працюючи суддею першого рівня, безумовно, хочеш дорости до вищої інстанції. Адже на місцевому рівні суддя формує справу, в той час як в апеляційну інстанцію справа надходить уже готова. І на цьому етапі вже стоїть завдання розібратись у тактиці учасників процесу. Вкрай важливо розуміти думку колеги з першої інстанції та вміти правильно її оцінити. Я вже не кажу, що є певна специфіка роботи в колегіях. На жаль, наразі не можу сказати, як працюється у вищій інстанції, втім, сподіваюсь, не менш цікаво. Так, дійсно, будучи радником голови суду, я мріяла про суддівську кар’єру.

— Під час роботи в Печерському районному суді м. Києва на вашу долю випало розглядати в ролі слідчого судді досить гучні справи, наприклад про вбивство народного депутата Євгена Щербаня. У чому, з вашої точки зору, полягає складність розгляду таких справ? Чи відчували ви на собі політичний тиск з боку сторін процесу?

— Жодного тиску не було й бути не могло. Нині суспільство спотворено сприймає допит свідка на стадії досудового розслідування. Єдиною функцією слідчого судді на цьому етапі є створення належних умов для сторони захисту та сторони обвинувачення для допиту свідка в присутності слідчого судді. Я допускаю, що законодавець удався до такої новели з підстав, що всі докази мають бути безпосередньо досліджені в судовому засіданні. Жодних запитань тоді я свідку не ставила, лише стежила за дотриманням прав людини та норм законодавства при допиті. Тому, на щастя, ніякого тиску на собі не відчувала. Безумовно, було дуже багато представників ЗМІ, але ми звикли працювати в такому режимі й ніяких труднощів не виникло.

— Печерський райсуд завжди перебував у епіцентрі правових катаклізмів столиці. Втім, свою суддівську кар’єру ви почали саме там. З якими проблемами доводиться стикатися молодим суддям, які тільки-но починають свій трудовий шлях?

— Мені пощастило працювати там. Я була і слідчим суддею, і суддею, що спеціалізується на розгляді цивільних справ. Це стало для мене величезним досвідом, який певною мірою використовую й сьогодні. Звісно, коли сидиш одягнена в мантію, зі значком судді, сприймаєш професію дещо інакше. Якщо брати участь у процесі як сторона чи, наприклад, секретар, ви — лише спостерігач. Суддівство ж має відповідальну місію — вирішення справ. У мене були певні переживання, та здебільше щодо тих моментів, з якими до обіймання посади мені не довелося стикатися. Таким моментом стало обрання особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальній справі. Думаю, усі судді пам’ятають свої перші процеси. Приємно те, що я завжди мала змогу порадитися з колегами. Допомогла мені та іншим суддям адаптуватися й методична допомога, яку надавав тоді та продовжує надавати тепер апеляційний суд.

— На вакантне місце судді апеляційного суду у 2013 році претендували досвідчені служителі Феміди, проте поталанило його обійняти саме вам. У чому секрет такого успіху?

— Ми всі проходили анонімне тестування. Скажу відверто: у мене не виникло проблем стосовно відповідей на запитання тесту. Поясню чому. У Печерському райсуді всі цивілісти працюють і слідчими суддями, а тому кожного дня у своїй роботі ми вивчали норми Кримінального процесуального кодексу. Більш того, ще до того, як новий КПК набрав чинності, ми проводили семінари з обговорення положень. Я, мабуть, одна з перших суддів, яка почала працювати з новим  кодексом. До того ж майже 2 роки я працювала в колегії суддів з розгляду кримінальної справи. Отже, я не мала проблем із цією групою запитань.

Утім, за спеціалізацією я є суддею-цивілістом, крім того, кандидатом юридичних наук за даною спеціальністю. Зрозуміло, що із застосуванням норм цивільного й цивільного процесуального законодавства питань у мене не виникло. Я почувалася впевнено й, очікуючи результатів, сподівалася, що отримаю високий бал. Проте до колег, які претендували на те саме місце, що і я, ставлюся з великою повагою та вважаю їх справжніми фахівцями.

— А як, до речі, ви ставитеся до того, що головою Вищої кваліфікаційної комісії суддів обрали не суддю?

— Очевидно, всі члени кваліфкомісії є досвідченими фахівцями в галузі права. Якщо вони визначили керівника, значить, довіряють йому. Можливо, з їхньої точки зору, в нього краще за всіх вийде організувати роботу цього органу. Ми повинні поважати їхній вибір і не ставити під сумнів правильність і доцільність такого рішення.

«Чи варто боятися перевірки акта Конституційним Судом, якщо він відповідає Основному Закону?»

— Генеральна прокуратура направила до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції 8 заяв щодо суддів вашого суду, які в листопаді 2013 — лютому 2014 року ухвалювали рішення про залишення без змін ухвал про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою учасників мирних акцій протесту. Чи триває перевірка й досі?

— Дійсно, відповідне звернення ГПУ до комісії є. Втім, наскільки мені відомо, наразі ТСК не має змоги пов­ноцінно здійснювати перевірку за відсутності кворуму.

— Чи доводилося вам ухвалювати рішення у справах, які відповідно до закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» підпадають під перевірку ТСК?

— Ні, таких рішень особисто мені приймати не довелося.

— Яке ваше ставлення до закону «Про очищення влади», який недавно отримав доволі критичну оцінку експертів Венеціанської комісії? Чи відповідає він критерію суспільної необхідності, що, власне, і називалося головною причиною його ухвалення? У чому, на ваш погляд, недоліки та переваги цього документа?

— Перш за все мене бентежить те, що люстрація судової системи передбачена відразу у двох законах — «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та «Про очищення влади». Виходячи з цього, важко було уникнути колізії норм, яка поставила більше запитань, ніж дала відповідей. Натомість Венеціанська комісія не схвалила певних положень люстраційного закону, а ми так чи інакше повинні узгоджувати своє законодавство з європейським. Я переконана, що люстровані особи не повинні позбавлятися гарантій, якими наділена решта працівників і громадян держави. Маю на увазі наявність персональної відповідальності та можливості висловити свою позицію й у такий спосіб захистити себе. Ті судді, які допустили порушення, мають понести покарання. Проте необхідно достеменно встановити факт такого порушення. Відомо також, що певні нарікання в експертів викликав склад органу, що займатиметься перевіркою. З точки зору «венеціанців», сформований цей орган без урахування європейських стандартів незалежності судової системи. Україна має 3 місяці на усунення недоліків закону. Якщо наприкінці строку стане відомо, що всі зауваження враховано, а недоліки усунено — жодних перешкод для реалізації положень акта бути не може. Ми не маємо права не з’ясовувати, де зерна, а де полова. Тобто, намагаючись прибрати із системи негідних служителів Феміди, ризикуємо втратити й тих, хто був взірцем і гордістю системи. Отже, в питаннях люстрації треба поводитися надзвичайно виважено. І це, до речі, стосується не тільки судової системи.

— Як відомо, Верховний Суд звернувся до конституційної юрисдикції з проханням перевірити на відповідність Основному Закону певні положення люстраційного акта. Чи поділяєте ви думку про те, що в такий спосіб судді начебто бажають уникнути люстрації?

— Тут у мене виникає зустрічне запитання: чи варто боятися перевірки акта Конституційним Судом, якщо він відповідає Основному Закону? У самій перевірці немає нічого поганого, така процедура визначена Конституцією. Ніхто в даному випадку не вийшов за межі своїх повноважень. Апеляційний суд м. Києва також направив свої пропозиції Верховному Суду щодо звернення до конституційної юрисдикції.

Певні положення закону необхідно просто розтлумачити, аби зрозуміти, що малося на увазі. Так, питання виникає стосовно першого призначення суддів на посади та їх наступного обрання безстроково. Чи поширюються, наприклад, норми цього закону на тих суддів, які були обрані Верховною Радою безстроково? Усі ми чекаємо відповідей. Не більше. Хоча, відверто кажучи, про якість складання законодавчих актів треба думати не суддям, а перш за все парламентарям.

— А на вашу думку, закон «Про очищення влади» є актом політичним чи юридичним?

— Вважаю, що це не має значення. Переконана, що всі процеси в судовій системі мають відбуватися виключно в юридичній площині. Ми юристи, а отже, дивимося на це питання з професійного погляду.

— Голова Венеціанської комісії порадив українській владі утриматися від проведення люстрації, поки закон «Про очищення влади» не буде приведено у відповідність із європейськими стандартами. Однак в Апеляційному суді м.Києва була розпочата процедура люстрації. Яким чином вона відбувається?

— Ця процедура в нашому суді почалася. І загальні збори суддів визначили питання щодо її початку. За законом, процедура має пройти протягом року — з грудня 2014 до грудня 2015 року. На мій погляд, варто дочекатися кінцевого варіанта доопрацьованого закону. Можливо, там ніяких змін не буде. Тоді ми вже з повною впевненістю зможемо реалізувати відповідні норми, не переймаючись, що певний алгоритм цих процесів раптом може змінитися.

«Скорочення строків розгляду справ стимулює суддів працювати оперативніше»

— Відомо, що «рідною» для вас є судова палата з розгляду цивільних справ. Цивільному процесуальному кодексу вже виповнилося 10 років. Чи не втратили певні його норми актуальності? Чи є потреба в новому документі?

— Певні грунтовні зміни в цивільному процесуальному законодавстві поступово відбувалися. Багато елементів запроваджено з набранням чинності законом «Про судоустрій і статус суддів». Низка змін оптимізувала розгляд справ. Однією з таких позитивних новел я вважаю скорочення строків розгляду справ, що стимулює суддів працювати оперативніше.

Звісно, проблеми існують, серед іншого, у питаннях виклику сторін. Наприклад, так і не вирішено питання, як має діяти суддя, якщо особа не отримає повісток. Маю на увазі той випадок, коли вони повертаються до суду через закінчення терміну зберігання.

— А чи спростило комунікацію між судом та громадянами впровадження технічних новел,

таких як «Електрон­ний суд» та повістки у вигляді СМС-повідомлень?

— Надзвичайно спростило. Впровадження новітніх технологій — безумовний плюс для суду. Ми дуже зраділи, коли в нас з’явилася можливість проводити судові засідання в режимі відеоконференцзв’язку. Особ­ливо це помітно в кримінальних провадженнях. Одразу знімається питання щодо конвоювання особи. Заощаджуються державні кошти. Ми не «прив’язуємося» до можливості чи неможливості доставлення підозрюваних. СМС-повістки також дуже полегшили листування у кримських справах. Адже відомо, що поштова кореспонденція на півострів з певного часу не доставляється. Звісно, виготовити електронний документ і направити його адресату значно легше, ніж паперовий, і, що важливо, ощадливо для держави.

В Апеляційному суді м. Києва використання новітніх технологій поширюється з кожним днем. Так, у нас є можливість здійснювати трансляцію судового засідання в режимі он-лайн. До того ж ЗМІ мають змогу під’єднати відеокамери до нашої системи й робити запис цієї трансляції. Так, зокрема, було при розгляді справи про вбивство Є.Щербаня, коли судова зала не вміщувала всіх охочих.

«Мітинги, що проводяться безпосередньо під час слухання справи, мають лише один намір — тиснути на суд»

— Чи стикалися ви останнім часом зі зловживанням з боку учасників процесу своїми правами з огляду на події, що відбулися в державі?

— Якихось суттєвих зловживань я не пам’ятаю. Усі наші процеси, за певними винятками, відкриті для громадян. Однак іноді сама така відкритість і породжує певні негаразди. Інколи сторони у справі не бажають, щоб велося відеознімання. Нерідко, задовольняючи таке клопотання, суд просто не в змозі проконтролювати дотримання вимог ухвали про заборону знімання особи, яка проти цього заперечує. Втім, ще раз наголошу: наш суд завжди відкритий для громадян.

— Чи можна вважати проведення мітингів і пікетів тиском на суддів?

— Так. І це моє глибоке переконання. Пікети саме для того, на мій погляд, і проводяться, щоб тиснути на суд. Якщо учасники пікету мають намір висловити підтримку якійсь зі сторін, чому це має відбуватися саме під стінами суду й саме під час судового засідання? Можна ж, наприклад, висловити свою солідарність письмово в листі. Бажаєте підтримати сторону процесу в інший спосіб — будь ласка, але до того, як вона зайшла до судової зали.

Мітинги, що проводяться безпосередньо під час слухання справи, мають лише один намір — тиснути на суд. Я вважаю це неприпустимим і сподіваюся, що з часом наше суспільство доросте до того, аби відмовитися від такої практики лобіювання інтересів сторін, як мітинги та пікети під будівлями суду.

— А як, з вашої точки зору, нині захищені самі володарі мантій?

— Багато хто почав забувати, що судова гілка влади є такою ж незалежною та рівноправною, як дві інші. Саме для цього й задекларована система стримань і противаг. Чомусь саме судову владу вважають найслабшою. Хотілося б, аби держава пам’ятала: суд наділений особливим статусом, який треба поважати. Надзвичайно неприємно слухати певні погрози, зокрема й фізичної розправи, на адресу суддів, членів їхніх родин, дітей. Здебільшого такі випадки замовчуються, хоча державі треба бити на сполох, аби унеможливити поширення практики залякування суддів.

Останнім часом (особливо під час кримінального процесу) до судді підходять певні особи й натякають на те, що він не опікується тим, як його діти повертатимуться додому зі школи. Це суперечить не тільки якимсь європейським підходам до правосуддя, а й загальнолюдським моральним принципам!

Така суддівська атрибутика, як мантія, вимагає від нас абстрагуватися від усіх процесів, окрім судового. Маємо пам’ятати, що над нами є тільки закон і Господь Бог. Безумовно, необхідно посилювати, а не послаблювати гарантії незалежності суддів. На жаль, тепер судова влада не має права законодавчої ініціативи. Не має його ні Верховний Суд, ні органи суддівського самоврядування.

— Тобто ви вважаєте, що принаймні ВС має бути наділений правом законодавчої ініціативи?

— Так. Адже хто, як не судді, зможе проаналізувати недоліки хоча б процесуального законодавства. Ми стикаємось із цим щодня. Варто було б надати володарям мантій право вносити свої пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

— А чи виникало в представників громадськості бажання бути присутніми під час обрання керівництва Апеляційного суду м. Києва?

— Суспільство було проінформоване про місце й час проведення виборів. Цю інформацію кожен міг знайти на нашому офіційному сайті. Там же наступного дня були оприлюднені й результати виборів. Нікого зі сторонніх осіб у нас на зборах не було. Гадаю, через те, що того дня обирали керівництво вищих спецсудів. Це, мабуть, для громадськості стало більш цікавою подією. У нашому суді вибори пройшли спокійно.

— А ви вважаєте такий порядок обрання керівництва більш демократичним?

— Керівництво нашого суду було переобрано майже повністю. І якщо колектив суду знову віддав важелі управління тим самим людям, то, вочевидь, і минулий порядок не був поганим. Стосовно мого переобрання. Було дуже приємно, що колеги просили мене висунути свою кандидатуру на посаду заступника незважаючи на те, що цю посаду я займала до квітня 2014 року й перебувала на ній лише півроку. Надзвичайно приємною стала така схвальна оцінка моєї роботи.

Щодо природи самої процедури обрання, то вважаю її такою ж ефективною та демократичною, як і попередню.

«На адмінпосадах працюють живі люди, які періодично стомлюються»

— З боку окремих правників лунають припущення, що посада голови суду, а тим паче його заступників не виправдані. Отже, й обіймати їх навіть рік —забагато. Яке ваше ставлення до такої ідеї? Чи можуть суди взагалі обходитися без керівництва?

— Є різні точки зору. Мені пощастило, що мала досвід роботи на посаді радника голови. Це дозволило зрозуміти, як ефективніше організувати роботу палати. Я бачила, як свою роботу організовує голова суду та його заступники. Втім, для людини, яка не мала навіть досвіду спостереження за організацією діяльності палат, адаптуватися перші 2—3 місяці буде дуже складно.

У цивільній палаті нашого суду трудяться 55 суддів і 72 працівники апарату. Усі вони потребують особистого підходу та контролю. Моїм зав­данням є узгодження роботи палати із чинним законодавством, дотримання строків розгляду справ, вчасне направлення процесуальних документів. Мені не вистачає часу, робота триває набагато довше, ніж передбачено графіком внутрішнього трудового розпорядку, і, як ви розумієте, це не тому, що я повільно працюю, а тому, що завдань дуже багато.

Багато уваги потребує така форма роботи, як надання методичної допомоги районним судам. Нині за графіком ми допомагаємо суддям Деснянського районного суду м.Києва, надаємо їм рекомендації й у такий спосіб намагаємося підвищити якість правосуддя на місцях. Щомісяця проводимо семінари, де судді першої інстанції мають можливість слухати лекції з кримінального та цивільного процесів.

Розумію, що хвалитися негарно, але своїм здобутком уважаю те, що судова палата з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва у повному складі пройшла навчання в Національній школі суддів. Жодного судді без відповідного сертифіката про проходження навчання в нас не залишилося. Організувати це в спосіб, який унеможливив би порушення прав і свобод сторін процесу та не вплинув на якість правосуддя, виявилося не дуже легко. Та ми впоралися.

Безумовно, пріоритетним завданням для себе як заступника голови суду вбачаю захист свого колективу від стороннього впливу та тиску. Я докладатиму всіх зусиль до того, щоб гарантії незалежності суддів не були декларативними, пустими гаслами. Кожен мій колега має пишатися тим, що він носить високе звання судді, і, ухвалюючи рішення іменем України, відчувати впевненість у тому, що держава забезпечить безперебійну роботу механізму захисту суддів та їхніх сімей.

— Як розподіляється навантаження серед адмінкорпусу Апеляційного суду м. Києва? Яку кількість справ у минулому році розглянули особисто ви? І чи дійсно необхідні якісь пільги в навантаженні для керівників суду?

— Рішенням загальних зборів було встановлено, що заступник голови й секретар палати має 50% навантаження. Але я, наприклад, розглядаю як слідчий суддя клопотання правоохоронців щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Розгляд цих проваджень не входить до обсягу загального навантаження.

До того ж я постійно беру участь у колегіальних розглядах справ. Суддівська робота дуже копітка й потребує багато сил і часу. Завантаженість суддів, які займають адмінпосади, неодмінно позначиться на якості роботи. А взагалі-то на адмінпосадах працюють живі люди, які періодично стомлюються. Тому навантаження має бути доцільним.

«Чим вужчою є галузь, в якій працює юрист, тим краще він на ній розуміється»

— Як ви ставитеся до реформи судової влади, що передбачає встановлення в державі 3-ланкової системи правосуддя? Як це позначиться на оперативності та якості розгляду справ?

— Напевно, варто було б зберегти і юрисдикцію, і спеціалізацію судів. По-перше, така система визначена Конституцією, і працюємо ми в ній, я вважаю, досить злагоджено. По-друге, ми всі розуміємо, що чим вужчою є галузь, в якій працює юрист, тим краще він на ній розуміється.

Пам’ятаю, що, наприклад, господарські суди були створені саме для прискорення розгляду відповідних справ. У нас був досвід, коли певна категорія справ, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, слухалася суддями загальної юрисдикції. Набагато легше стало працювати після юрисдикційного розподілу. Однак саме за законодавцем останнє слово і саме парламент наділений повноваженнями визначати, яку саме структуру матиме судова система.

— Разом з тим у ВС скаржаться саме на те, що Суд практично позбавлений можливості займатися правозастосовною діяльністю...

— Тоді, напевно, варто узгодити питання щодо допуску справ до перег­ляду у ВС. Натомість я переконана, що теоретичним аспектом розгляду справ можна займатися тільки за умови помірного навантаження щодо практичного розгляду. Проте саме вони є тією установою, яка має працювати на утвердження всієї судової системи.

— Новорічні свята завжди асоцію­ються зі сподіваннями на краще та планами на майбутнє. Що б ви побажали колегам та читачам нашого видання?

— Хотілося б побажати стабільності й упевненості в завтрашньому дні. Нехай він завжди буде кращим, ніж учорашній. Також зичу всім міцного здоров’я, адже саме воно дозволяє нам почуватися бадьорими та впевненими.

 Джерело: Закон и бізнес (№ 1-2, 8.01-16.012015).

 

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення