Справа «Гур'янова проти України» (Заява № 7738/14) | від 22.05.2025:

Справа «Гур’янова проти України» (Заява № 7738/14)

СТРАСБУРГ
22 травня 2025 року

Переклад автентичний

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Гур’янова проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

з огляду на:

заяву (№ 7738/14), яку 24 листопада 2013 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянка України пані Алевтина Федорівна Гур’янова (далі — заявниця), 1957 року народження, що відбувала покарання у м. Харкові та яку представляв п. О.І. Веремієнко — юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити Уряду України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані Маргарита Сокоренко, про скаргу на стверджуване порушення принципу рівності сторін у кримінальному провадженні щодо заявниці, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 30 квітня 2025 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Заява стосується відсутності заявниці у засіданні щодо розгляду її касаційної скарги, що становило порушення принципу рівності сторін. Вона скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

2. 08 червня 2012 року Коростенський міськрайонний суд Житомирської області визнав заявницю винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 (шахрайство у великих розмірах) Кримінального кодексу України та обрав їй покарання у виді позбавлення волі на строк сім з половиною років з конфіскацією всього належного їй майна.

3. 27 листопада 2012 року Апеляційний суд Житомирської області частково залишив без змін вирок суду першої інстанції та обрав заявниці покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років з конфіскацією всього належного їй майна.

4. 04 січня 2013 року, відбуваючи покарання у Житомирській установі виконання покарань № 8 (далі — установа виконання покарань № 8), заявниця подала касаційну скаргу.

5. У лютому 2013 року її перевели з установи виконання покарань № 8 до Качанівської виправної колонії № 54 (далі — виправна колонія № 54).

6. 11 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі — ВССУ) надіслав повістку про розгляд справи заявниці до установи виконання покарань № 8.

7. 04 квітня 2013 року ВССУ провів засідання за відсутності заявниці, але в присутності прокурора, чию думку було заслухано. Суд залишив без задоволення касаційну скаргу заявниці, а ухвалу апеляційного суду — без змін.

8. 17 квітня 2013 року заявниця, яка перебувала у виправній колонії № 54, отримала повістку про проведення засідання 04 квітня 2013 року.

ОЦІНКА СУДУ

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

9. Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що вона отримала повістку про засідання касаційного суду 04 квітня 2013 року, уже після його проведення, тому не змогла бути у ньому присутньою.

10. Уряд визнав, що заявниця отримала повістку щодо засідання 04 квітня 2013 року 17 квітня 2013 року, проте стверджував, що Конвенція не вимагала від національних органів влади мати ідеально функціонуючу поштову систему. Органи державної влади могли бути відповідальними лише за те, що вони не надіслали відповідні документи. Крім того, національні суди належним чином розглянули аргументи заявниці, включаючи ті, які вона навела у своїй касаційній скарзі.

11. Суд зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

12. Загальні принципи щодо принципу рівності сторін були наведені, серед інших джерел, в рішеннях у справах «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03, пункт 89, від 21 липня 2011 року.

13. Насамперед Суд зауважує, що заявниця перебувала під повним контролем держави, тому держава була зобов’язана належним чином повідомити заявницю про дату та час проведення засідання касаційного суду. Однак органи державної влади не виконали цього обов’язку, надіславши повістку до іншої установи виконання покарань. 11 березня 2013 року ВССУ надіслав повістку до установи виконання покарань № 8 (див. пункт 6), хоча у лютому 2013 року заявницю вже перевели з установи виконання покарань № 8 до виправної колонії № 54 (див. пункт 5). Як наслідок, вона отримала повістку лише 17 квітня 2013 року (див. пункт 8) і тому не змогла бути присутньою у засіданні, навести свої аргументи та спростувати твердження прокурора. У низці подібних справ проти України, де прокурори були присутні у засіданнях і висловлювали свої зауваження, а заявники — ні, Суд встановлював порушення та доходив висновку, що процесуальна справедливість вимагала, щоб заявникам також була надана можливість зробити усні зауваження у відповідь (див., наприклад, рішення у справі «Гриб проти України» [Комітет] (Gryb v. Ukraine) [Committee], заява № 65078/10, пункти 37–39, від 14 грудня 2017 року). Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі. Тому він вважає, що принцип рівності сторін дотриманий не був.

14. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

15. Заявниця вимагала 500 000 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та 1 000 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Вона не надала документів на підтвердження своєї вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди.

16. Уряд заперечив проти цих вимог як надмірних і необґрунтованих.

17. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою, тому він відхиляє цю вимогу. Однак, суд присуджує заявниці 900 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє , що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 900 (дев’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 травня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.