Історія справи

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ситнік О.М., суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Нагорняка В.А.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Комунального підприємства Київської обласної ради «Бородянське бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що рішенням Бородянського районного суду Київської області від 10 червня 1994 року за ОСОБА_8 визнано право власності на 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області.

Після його смерті зазначене майно успадкувала ОСОБА_7 на підставі виданого 18 квітня 2001 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Проте апеляційним судом Київської області зазначене рішення суду скасовано і ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 31 березня 1998 року позов ОСОБА_8 залишено без розгляду.

Вважала себе єдиним власником спірного майна, але втратила правовстановлюючі документи на зазначену частину будинку, а свідоцтво про право на спадщину, видане на ім'я ОСОБА_7, порушує її права, тому просила визнати за нею право власності на 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 квітня 2001 року, на підставі якого за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на 2/3 частини спірного майна.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області

від 19 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 03 листопада

2014 року рішення Бородянського районного суду Київської області

від 19 грудня 2013 року скасовано, позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 18 квітня 2001 року Бородянською районною державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_7 на 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області, зареєстроване у реєстрі за № 1654. Визнано за ОСОБА_6 право власності у порядку спадкування за заповітом на 3/8 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області. У іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно з технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду, виданим на ім'я ОСОБА_9, житловий будинок по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області належав ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності.

На підставі свідоцтва про право на спадщину від 23 квітня 1991 року ОСОБА_6 набула право власності на 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області (а. с. 128, т. 1).

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 10 червня 1994 року визнано за ОСОБА_8 право власності на 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області, визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області (а. с. 129−130, т. 1).

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 1994 року рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 червня 1994 року скасовано, справу передано на новий розгляд.

Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 31 березня 1998 року позов ОСОБА_10 залишено без розгляду (а. с. 112−113, т. 1).

31 січня 1995 року ОСОБА_8 склав заповіт, яким заповів усе належно йому майно, де б воно не було і з чого не складалося, дочці ОСОБА_7 (а. с. 149, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер (а. с. 116, т. 1).

18 квітня 2001 року на ім'я ОСОБА_7 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким спадкове майно складається з 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташований по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області, який належав ОСОБА_8 на підставі рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 червня 1994 року та право власності на який зареєстроване в Ірпінському міжміському бюро технічної інвентаризації 06 серпня 1994 року за № 284 (а. с. 117, т. 1).

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що право власності позивачки на 2/3 частини будинку не підтверджено правовстановлюючими документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та визнаючи за позивачкою 3/8 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області, апеляційний суд керувався тим, що вказаний будинок належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_9 та ОСОБА_11, у зв'язку з чим після смерті ОСОБА_9 позивачка набула із належної спадкодавцю Ѕ частини будинку право на 3/8 частини відповідно до ст. ст. 1216, 1218−1220, 1233, 1241, 1261, 1268 ЦК України.

Із такими висновками судів у повному обсязі погодитися не можна з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6 вказувала, що оригінал свідоцтва від 23 квітня 1991 року про право на спадщину - на 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області, нею втрачено, матеріали спадкової справи, необхідні для видачі дубліката свідоцтва про право на спадщину, після направлення до Бородянського районного суду Київської області, до нотаріального архіву Першої київської державної нотаріальної контори не поверталися. При цьому позивачка посилалася на вимоги ст. 392 ЦК України.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У зазначеній нормі передбачено, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальний відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

У п. 37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2002 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Суди не врахували, що право власності ОСОБА_6 на 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області підтверджується записом у технічному паспорті, виданому на ім'я ОСОБА_9 Крім того, згідно з листом Комунального підприємства Київської обласної ради «Бородянське бюро технічної інвентаризації» від 19 червня 2010 року № 283 за позивачкою зареєстровано право власності на спірну частину житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою київською державною нотаріальною конторою 23 квітня 1991 року (а. с. 129, 130, т. 1). Належних доказів про визнання недійсним вказаного свідоцтва або скасування реєстрації права власності у справі немає, а оскаржуване свідоцтво про право на спадщину видане 18 квітня 201 року на ім'я ОСОБА_7 за відсутності правової підстави та на порушення цивільних прав та інтересів ОСОБА_6

При цьому апеляційним судом залишено поза увагою, що у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Тому, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд керується вимогами ст. ст. 549, 560, 561 ЦК України від 1963 року, згідно з якими спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Оскільки обставини справи не потребують додаткової перевірки, то відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право частково скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 341, 343, 344, 346, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2014 року в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 18 квітня 2001 року Бородянською районною державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_7 на 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області, зареєстрованого у реєстрі за № 1654, залишити без змін.

Рішення апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2014 року в частині визнання за ОСОБА_6 права власності у порядку спадкування за заповітом на 3/8 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення про визнання за ОСОБА_6 права власності на 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Бородянського району Київської області.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.М. Ситнік Судді: Є.П. Євграфова І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко В.А. Нагорняк