Реформа мобілізації чи декларація намірів: аналіз законопроєктів №15231, №15232 та №15236

13 травня 2026 року народний депутат України Заремський М.В. зареєстрував пакет законопроєктів, які декларують масштабну перебудову системи мобілізації, військового обов’язку та роботи ТЦК та СП. Оскільки питання проходження служби та обліку залишається найбільш чутливим для суспільства та бізнесу, пропонуємо детальний розбір законодавчих ініціатив №15231, №15232 та №15236 з точки зору практичного застосування та правової логіки.

Законопроєкт №15231 «Про систему довгострокової військової служби та резерву» пропонує відмовитися від поточної моделі мобілізації на користь створення постійного пулу підготовленого військового резерву. За задумом автора, військовий обов’язок має стати трирівневим та включати:

• базову військову службу строком 12 місяців;
• активний резерв строком на 5 років з обов’язковим проходженням щорічних навчальних зборів тривалістю до 2 тижнів;
• оперативний резерв, залучення якого до виконання обов’язків передбачається за спеціальним викликом у разі виникнення безпосередньої загрози державному суверенітету та територіальній цілісності.

Запропонована модель багато в чому копіює систему військової служби, яка існує в Силах Оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), і є прогресивнішою за чинну. Проте з погляду юридичної техніки проєкт має суттєві недоліки. Законопроєктом №15231 не врегульовано інститут військової служби за контрактом, що створює ризик колізій із чинним Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу». Крім того, в законопроєкті відсутні норми щодо перехідного періоду. Впроваджувати річну базову службу та п’ятирічний резерв під час чинного правового режиму воєнного стану без чітких строків демобілізації тих, хто вже служить роками – це створення правового хаосу та дискримінаційних умов для різних категорій громадян.

Законопроєкт №15232 пропонує нормативно закріпити принцип прозорості та черговості як один з основоположних принципів мобілізації. Для реалізації цього принципу передбачено створення Єдиного реєстру мобілізаційних потреб, держателем якого визначено Міністерство оборони, а адміністраторами (в частині наповнення) – Збройні Сили України та інші військові формування.

Реєстр має містити інформацію про:

• черговість мобілізації громадян;
• вимоги до громадян (вік, стан здоров’я, спеціальність тощо) для призову на військову службу під час мобілізації;
• обмеження стосовно призову.

Фактично пропонується перехід до сервісної рекрутингової моделі. Водночас законодавець ігнорує поточні правові та фактичні реалії. Станом на 2026 рік в Україні вже успішно функціонує сервіс рекрутингу у застосунку «Резерв+» (у співпраці з Lobby X), який дозволяє громадянину знайти для себе оптимальну вакансію у війську серед тисяч різних варіантів. Також з лютого 2024 року в Україні створено і працюють 49 центрів рекрутингу української армії, зокрема один онлайн-центр. Такі центри пропонують вакансії у Збройних силах України, поступово розширюючи перелік на всі сили безпеки та оборони України. Вони переважно розташовані в приміщеннях ЦНАПів, де можна отримати консультації на умовах конфіденційності. На їх території заборонено проведення мобілізаційних заходів та вручення повісток групами оповіщення. За інформацією сайту https://recruiting.mod.gov.ua/, загальна кількість звернень до центрів рекрутингу української армії сягнула 50615, а 10143 громадянина вже стали кандидатами до сил оборони України та військовослужбовцями. Замість того, щоб нормативно врегулювати та розширити повноваження центрів рекрутингу, які вже працюють, законопроєкт пропонує будувати нову громіздку базу даних з нуля. Жодного аналізу ефективності чи вад «Резерв+» у пояснювальній записці немає. Крім того, створення єдиного реєстру, який відображатиме кадровий дефіцит за конкретними військово-обліковими спеціальностями у конкретній військовій частині, є серйозним безпековим ризиком. Така база даних автоматично стає пріоритетною ціллю для кібератак російських спецслужб, адже дає ворогу чітке розуміння наших планів комплектування.

Законопроєкт №15236 є відповіддю на гострий суспільний запит щодо реформування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Проєкт пропонує радикальне функціональне розділення ТЦК та СП на два автономні напрями: облік і адміністрування (цифрові бази, реєстри); прийняття мобілізаційних рішень. Законопроєкт декларує обов’язкову відеофіксацію процесуальних дій працівників ТЦК та СП, створення незалежного органу для оскарження рішень ТЦК та впровадження персональної юридичної відповідальності посадових осіб. Процес взаємодії переводять повністю в цифрову форму: комунікація лише через електронний кабінет, де фіксуватиметься статус особи, наявність відстрочок та надсилатимуться «онлайн-повістки». Натомість ТЦК та СП мають виконувати виключно сервісні та консультаційні функції. Текст законопроєкту містить очевидне внутрішнє протиріччя. Якщо взаємодія між органом військового управління та громадянином за законом має відбуватися виключно в електронному кабінеті, то як саме реалізовуватиметься «сервісна модель» безпосередньо в ТЦК? Консультування в чат-ботах? Допомога з документами в онлайн-підтримці? Навіщо тоді утримувати фізичні центри як «сервісні установи», якщо громадянин не повинен туди приходити? Метою законопроєкту зазначено перетворення ТЦК та СП з «силового органу» на сервісну, прозору і підзвітну інституцію. Водночас документ має суто декларативний характер: він фіксує обов’язки держави («гарантує», «декларує»), але не містить покрокових матеріальних та процесуальних норм, які б визначали механізм підзвітності оновленого органу та його компетенцію.

Наразі законопроєкти №15231, №15232 та №15236 перебувають на розгляді профільного Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Вони чітко підсвічують запит суспільства на цифровізацію, прогнозованість та захист від зловживань під час мобілізації. Однак у запропонованому вигляді законопроєкти є суто сирими концепціями, а не готовими до впровадження законами. Вони потребують глибокої юридичної експертизи, усунення очевидних колізій із профільним законодавством, розрахунку бюджетних витрат на створення нових реєстрів та розробки реальних, а не декларованих перехідних положень. У поточному тексті ухвалення цих проєктів навіть за основу є передчасним.

Автор новини: Олена Семенюта, адвокат АО Barristers