Провокування підкупу: справи, про які мовчать

Хіба можливо шляхом провокацій злочинів забезпечити протидію корупції, в першу чергу у вищих ешелонах влади, чим сьогодні продовжують займатись наші правоохоронці?

Я давно переконався, що шляхом провокацій пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди, як і інших злочинів, забезпечити протидію їм неможливо. Говорити про те, що саме за часів постмайданівської України набула поширення подібна практика, було б не зовсім об’єктивно. І раніше, в дореволюційні часи такими забороненими методами «грішили» оперативні підрозділи і СБУ, і тодішньої міліції, особливо їх спецпідрозділи по боротьбі із корупцією і організованою злочинністю. Будучи тривалий час прокурором, я не був прихильником таких методів боротьби із корупцією і завжди принципово реагував на такі факти провокацій тоді ще хабарів і використання для таких цілей, в основному, осіб, які, начебто, добровільно співпрацювали із правоохоронними органами і виступали в якості так званих «торпед». Причому, доходило навіть до того, що таких «добровільних помічників» використовували як кадрових хабародавців одночасно різні правоохоронні органи і навіть в різних областях нашої держави. Звичайно, що суди, викриваючи такі факти, в основній масі своїй, не сприймали здобуті таким шляхом докази і, як правило, виправдовували подібних підсудних, або тривалий час затягували розгляд цих справ, а потім повертали їх на додаткове розслідування (це до прийняття нового КПК України 2012 року).

Але, вже після Революції гідності найвищі посадові особи нашої держави і навіть сам Гарант Конституції, а також частина політиків і ті ж «грантоїди» почали активно ініціювати узаконення провокації підкупу. Звичайно, у всіх названих мною ініціаторів мотиви подібних закликів були різні, але головне, що такі декларації і заяви не ґрунтувались на вимогах національного законодавства і протирічали практиці Європейського суду з прав людини.

З цього приводу можна дискутувати, бо дійсно в тих же США провокація підкупу в значній мірі своїй узаконена, в той час як у нас ні; більше того, в Україні за такі дії навіть передбачена кримінальна відповідальність.

Але, такі провокативні заклики про негайне внесення змін до нашого законодавства та відвертий тиск на керівництво нашої держави, так званих, «партнерів» і фінансистів, перш за все - із-за океану під виглядом необхідності посилення боротьби із корупцією призвели до того, що наші правоохоронці, в першу чергу НАБУ і САП, які і не приховують своєї орієнтації на закордонні центри впливу, розпочали на свій розсуд застосовувати таку незаконну практику провокацій підкупу, тим більше, в умовах, коли прокурорський нагляд за додержанням законів про оперативно-розшукову діяльність та вимог КПК України фактично зруйнований, а судовий контроль за діяльністю органів досудового розслідування та оперативно-розшукової діяльності майже відсутній, бо судова система за останні три роки настільки обезкровлена, а судді залякані як в результаті так званої «судової реформи», так і різними анти корупціонерами, що служителі Феміди сьогодні просто бояться приймати навіть законні рішення.

Про організовані НАБУ при відсутності належного прокурорського нагляду з боку САП дуже схожі провокації підкупу відносно народних депутатів Полякова і Розенблата, а також того ж першого заступника Державної міграційної служби України Піхамової говорили в ЗМІ більше ніж достатньо, в т.ч. лунали і дійсно по-справжньому професійні висновки і судження, проте я, з Вашого дозволу, хотів би зупинитися на тих фактах, про які в пресі чомусь промовчали.

На мою думку, на них потрібно звернути увагу, бо вони в сукупності вже свідчать про загрозливу тенденцію і створюють такі прецеденти, від яких постраждають як наші громадяни, так і Україна в цілому, бо поширення подібної практики, а точніше – її нав’язування Україні із-за кордону, підриває і основи нашої державності.

Я вже неодноразово повідомляв про безпрецедентний факт провокації підкупу, який був застосований відносно Вишгородського міського голови Київської області, коли працівники СБУ по м. Києву і області, спільно і під прикриттям прокуратури Київської області, ще в 2015 році чи на початку 2016 року спровокували і без будь-яких законних підстав затримали останнього, начебто, з «полічним» при одержанні неправомірної вигоди (хоча і це не відповідало дійсності), після чого йому було необґрунтовано повідомлено про підозру, взято під варту і навіть відсторонено від займаної посади. Найбільш неприйнятним і цинічним було те, що всі ці заходи процесуального примусу були застосовані на підставі показань, підкреслюю - єдиної особи, яка до того ж діяла під чужим ім’ям по надуманому оперативними працівниками сценарію. Пізніше заява цього «хабародавця» про обставини участі в цій події була викладена в Інтернеті і чесно шокувала багатьох експертів. Не дивлячись на розкриття цієї небаченої по розміру і цинічності «спецоперації» по усуненню названого керівника органу місцевого самоврядування від займаної посади, втручання в її вирішення навіть апеляційного суду, який фактично і викрив незаконні дії оперативних працівників і прокуратури, не відновили доброго імені названого міського голови, бо в результаті відсутності належного прокурорського нагляду, а точніше – відсутності взагалі в Київській області районного прокурора, а в Україні – Генерального прокурора, ця фактично сфальсифікована справа всеодно направлена до суду з обвинувальним актом!!!

Цей приклад показовий і з тієї причини, що ставить під сумнів загальні звинувачення нинішнього Генпрокурора на адресу НАБУ за, начебто, допущені провокації щодо названих вище народних депутатів і одного із керівників Міграційної служби, бо він сам в ситуації із Вишгородським міським головою якщо і не був причетним до організації цього беззаконня, то, напевно, знав про нього і міг не допустити завідомо незаконного притягнення даної особи до кримінальної відповідальності, міг перешкодити подальшій фальсифікації цієї кримінальної справи та відновити справедливість. Але, цього не зробив. Тому, коли я чую його заяви про досягнення в частині встановлення справедливості в діяльності органів прокуратури, мені стає соромно за ту державну структуру, в якій я прослужив більше 35 років!

Те, що наші нинішні «борці з корупцією» взяли «на озброєння» подібну практику провокацій одержання чи дачі неправомірної вигоди, в першу чергу - задля піару, а не для реального вжиття заходів щодо протидії цьому дійсно соціально-економічному і загальнодержавному злу, свідчать і інші випадки, не менш кричущі, ніж наведені вище, які чомусь не були предметом відповідної реакції з боку суспільства.

Перший такий випадок був оприлюднений САП і Генпрокуратурою, як свідчення чесності і непідкупності Головного антикорупційного прокурора у боротьбі із корупцією, коли ними були затримані двоє суддів одного із районних судів м. Дніпро, які, начебто, намагалися вручити Н. Холодницькому в його службовому кабінеті неправомірну вигоду, за прийняття рішення про закриття справи проти одного із цих суддів, якого НАБУ звинувачувало у корупції. Не дивлячись на те, як був широко розпіарений цей факт, через кілька днів про нього всі замовкли і складається таке враження, що і забули. Тому, абсолютно не дивно, що результати розслідування цього очевидного кримінального правопорушення, якщо воно в дійсності мало місце, до цього часу організатори зазначеного «дійства» суспільство не проінформували. Але, у мене виникають, особливо у світлі останніх подій за листопад-грудень минулого року, закономірні сумніви, чи у відповідності до вимог чинного законодавства були запідозрені (а через ЗМІ – вже і фактично звинувачені) названі двоє суддів?! Виходячи із аналізу даної ситуації, виникають наступні закономірні запитання:

- Яким чином ці судді, іногородні жителі, змогли встановити контакт із керівником САП і провести перемовини з ним на предмет вчинення ним дій з використанням свого службового становища з метою звільнення судді від кримінальної відповідальності? І чому антикорупційний прокурор взагалі пішов на таку розмову?

- Хто із них під час цієї першої розмови чи контакту обмовився про винагороду за вчинення Антикорупційною прокуратурою дій на їх користь?

- Якщо припустити, що саме хтось із названих суддів запропонував винагороду, то як на це зреагував антикорупційний прокурор: категорично заперечив подібний подальший розвиток подій і відкинув дану пропозицію чи навпаки погодився вести подальші перемовини з цього приводу?

- Хто назвав конкретну суму винагороди, тобто неправомірної вигоди; якщо хтось із суддів, то як на це відреагував сам Н. Холодницький: категорично заперечив і припинив з ними не тільки розмови, а головне – зустріч і відкинув будь-які контакти в майбутньому?

- Яким чином, на яку дату, час і місце була між ними домовленість про наступну зустріч з метою вже передачі неправомірної вигоди і чи було попередньо обумовлено її суму чи розмір?

- За чиєю пропозицією місцем передачі грошей було визначено службове приміщення Антикорупційної прокуратури, зокрема, службовий кабінет Н. Холодницького?

- На якому етапі цих перемовин останній повідомив детективам НАБУ чи Генеральному прокурору про те, що йому збираються передати неправомірну вигоду і за що саме?

- Чи всі розмови Н. Холодницького та цих суддів супроводжувались аудіо- та відеозаписом, в т.ч. як по телефону, так і під час особистих зустрічей?

- Скільки було таких розмов, в яких фактично Н. Холодницький підтримував подібні переговори, тим самим не припинивши їх, не заперечуючи і не відкидаючи подібних пропозицій, чим фактично сформував впевненість своїх співрозмовників у можливості або навіть необхідності передачі йому цієї неправомірної вигоди?

- Яким чином вдалося названим суддям пройти із названою сумою грошей в охоронюване службове приміщення САП, а тим більше – до службового кабінету Н. Холодницького, в приймальні якого напевне обов’язково обшуковують всіх сторонніх відвідувачів, тим більше підозрюваного по справі чи посередника в його інтересах?

Відповідь на всі ці запитання напрошується одна: якби під час першої зустрічі чи контакту з названими суддями (чи суддею) у відповідь на такі пропозиції за неправомірну вигоду закрити кримінальну справу Головний антикорупційний прокурор категорично відкинув подібні пропозиції і припинив контакти з цими особами(чи особою), які запропонували дати йому неправомірну вигоду, то і цього злочину б не сталося. А тепер самі подумайте, чи могла мати місце в даному випадку провокація вчинення цього злочину названими суддями чи ні.

Ще більше мене особисто здивувала прес-конференція прокурора Миколаївської області, яку він провів з участю голови обласної державної адміністрації. Ви тільки вдумайтесь, деякі нинішні керівники регіональних прокуратур вже дійшли до того, що замість принципового реагування на порушення закону під час оперативно-розшукової діяльності та в ході здійснення досудового розслідування займаються самопіаром або допомагають з використанням свого службового становища піаритися тому ж голові обласної державної адміністрації, який, до речі, в тій ситуації був заявником і мабуть свідком у конкретному кримінальному провадженні! Із їх спільного повідомлення у ЗМІ стало відомо, що вони «героїчно» розкрили дуже суспільно небезпечний злочин, пов'язаний, начебто, з тим, що один із керівників підприємств області намагався дати неправомірну вигоду цьому голові ОДА. Але, якщо б і Ви, шановні читачі, поставили їм запитання, які у мене виникли до ГПУ і антикорупційного прокурора в попередньому випадку, то із їх об’ємних відповідей зробили б висновок, який був би дуже схожий на мій: при таких ситуаціях, при такій віддаленості названих службових осіб від подібних суб’єктів дачі неправомірної вигоди вчинити подібний злочин без відповідної провокації з боку правоохоронних органів, на мою думку, об’єктивно неможливо! До речі, по цій справі теж результат розслідування невідомий.

При цьому, я також просто не вірю, що подібними пропозиціями за неправомірну вигоду вчинити якісь дії по службі, в тому числі і незаконні, було заподіяно названим високопосадовцям «непоправної моральної шкоди», в зв’язку з чим, потрібно було штучно створювати умови для підкупу, тобто фактично провокувати таких осіб до вчинення злочину. Причина зрозуміла – гонитва за дешевим піаром!

А саме головне, що я сумніваюсь у судовій перспективі обох названих справ. У всякому випадку, таке ж враження склалося не у мене одного, а і у інших експертів.

Так, треба визнати, що подібні випадки (намагання дати хабар) були і могли виникати на практиці, але, вони мали місце у таких ситуаціях, де відповідні службові особи були застигнуті подібною пропозицією зненацька, коли ситуації із пропонуванням неправомірної вигоди (хабарів) були спонтанні, раптово виникли, без будь-яких попередніх зустрічей із посадовцями і тим більше – цілеспрямованих перемовин. Для прикладу, уявімо ситуацію, що дорожньою поліцією виявлено порушення Правил дорожнього руху, при цьому затриманий в автомашині у п’яному вигляді водій тут же намагається вручити неправомірну вигоду поліцейському. Друга ситуація, коли громадянин прийшов до лікаря з метою одержання лікарняного листа, а йому відмовили, в зв’язку з чим він і намагався передати гроші лікарю і т.д.

Але, наші так успішно «реформовані» правоохоронні органи у гонитві за дешевою популярністю та з метою піару, на превеликий жаль ідуть фактично на провокування вчинення злочинів особами, які взагалі до цього не планували вчиняти подібних кримінальних правопорушень, якби їх до цього не схилили самі правоохоронці або особи, які діяли за їх вказівками!

Головне, що потрібно пам’ятати нашим «борцям із корупцією», що і на них розповсюджуються загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 7 КПК України, серед яких і такі, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини і т.д.

«З поганими законами і хорошими посадовцями цілком можна правити країною. Але якщо посадовці погані, не допоможуть і найкращі закони» - Отто фон Бісмарк в свій час зазначив дуже справедливі слова.

Автор статті: Екс-заступник Генерального прокурора України,

кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат

О.В. Баганець