Проценти за депозитом, 3-% річних та індекс інфляції нараховуються на суму вкладу до моменту фактичного повернення коштів та можуть бути стягнути з банку (ВСУ у справі № 6-544цс16 від 21 вересня 2016р.)

Фабула судового акту: ВСУ: Договорні проценти, 3-% річних та індекс інфляції нараховуються на суму вкладу до моменту фактичного повернення коштів та можуть бути стягнути з банку

Наприкінці своєї суперечливої діяльності судді цивільної палати ВСУ ухвалили нарешті рішення на користь вкладників банку – власників депозитних рахунків, яким інколи за надуманими причинами можуть не повертати суму вкладу і вони змушенні роками за неї судитись. Так, ВСУ постановив, що проценти, передбачені депозитним договором, 3-% річних та індекс інфляції нараховуються після закінчення строку дії депозитного договору до моменту фактичного повернення суми вкладу особі.

Отже, користуйтесь цим рішення, банки істотно фінансово повинні відповідати за несвоєчасне повернення вкладу та процентів за вкладом.

Аналізуйте судовий акт: Верховний Суд: відповідальність Банку за несвоєчасне повернення депозиту - проценти за вкладом на вимону (ВСУ від 11 травня 2016р. у справі № 6-37цс16)

Вкладник є споживачем і у випадку прострочення повернення вкладу має право стягнути пеню з банку у розмірі 3% суми депозиту за кожен день прострочення, але є винятки! (ВСУ у справі № 6-37цс16 від 11 травня 2016р.)

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-544цс16: Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Таким чином, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня фактичного його повернення вкладникові.

У справі, яка переглядається, за умовами укладених між вкладниками та банком 25 жовтня 2012 року і 11 лютого 2013 року договорів банківського вкладу строк їх дії складав: 366 днів (до 25 жовтня 2013 року) та 365 днів (до 11 лютого 2014 року) відповідно.

Суди встановили, що позивач є спадкоємцем після смерті вкладників, та, отримавши 6 червня 2014 року свідоцтво про право на спадщину за законом, 19 червня 2014 року звернувся до банку із заявою про повернення вказаних банківських вкладів, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів. Проте банк не повернув кошти позивачу, чим порушив свої грошові зобов’язання. Ставищенський районний суд Київської області рішенням від 8 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 лютого 2015 року, стягнув з банку на користь позивача суму вкладів та проценти, визначені згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом (104 тис. 366 грн 6 коп. та 6 тис. 417 доларів США). 15 травня 2015 року позивачу переховано грошові кошти у розмірі 103 тис. 44 грн 23 коп. за вказаним судовим рішенням.

Отже, з банку на користь позивача підлягають стягненню проценти на банківські вклади за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику на підставі частини п’ятої статті 1061 ЦК України, а саме: за договором від 11 лютого 2013 року – за період із 7 березня 2014 року (оскільки згідно зі свідоцтвом про право на спадщину проценти на вклад були розраховані станом на 6 березня 2014 року) та за договором від 25 жовтня 2012 року – за період з 15 лютого 2014 року (оскільки згідно зі свідоцтвом про право на спадщину проценти на вклад були розраховані станом на 14 лютого 2014 року) до 14 травня 2015 року (день, що передував дню фактичного повернення вкладів), а також 3 % річних та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу з дня, наступного після дня звернення позивача до банку, – 20 червня 2014 року до дня, що передує поверненню вкладів позивачу, – 14 травня 2015 року.

Аналізуйте судовий акт: Після закінчення дії договору позики на борг нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ і застосовується відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України ( ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі за № 6-1412цс16)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 1 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів за договорами банківського вкладу.

ОСОБА_1 зазначав, що 25 жовтня 2012 року його батько, ОСОБА_2, та 11 лютого 2013 року його мати, ОСОБА_3, та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договори банківського вкладу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2; ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3. Після їх смерті позивач успадкував право на зазначені вклади (свідоцтво про право на спадщину за законом від 6 червня 2014 року).

11 червня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення вказаних банківських вкладів, проте 23 червня 2014 року банк відмовив йому у видачі грошових коштів, оскільки позивач має заборгованість перед банком за договором про надання банківських послуг.

Ставищенський районний суд Київської області рішенням від 8 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 лютого 2015 року, стягнув з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 6 червня 2014 року 104 тис. 366 грн 6 коп. та 6 тис. 417 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі – НБУ) на день ухвалення рішення становило 79 тис. 946 грн 49 коп.

Посилаючись на те, що грошові кошти за вказаними договорами банківського вкладу було повернуто вкладнику 15 травня 2015 року, на підставі статей 625, 1058, частини другої статті 1060, частини п’ятої статті 1061 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) позивач просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» 79 тис. 350 грн 6 коп., з яких за договором банківського вкладу від 11 лютого 2013 року: 5 тис. 551 грн 89 коп. процентів за період з 7 березня 2014 року до 14 травня 2015 року, а також 718 грн 2 коп. – 3 % річних та 14 тис. 300 грн інфляційних втрат за період з 12 червня 2014 року (наступний день після звернення до банку) до 14 травня 2015 року (день, що передує поверненню вкладів); за договором банківського вкладу від 25 жовтня 2012 року: 2 тис. 50 грн 36 коп. процентів за період з 15 лютого 2014 року до 14 травня 2015 року, а також 253 грн 46 коп. – 3 % річних та 5 тис. 47 грн 97 коп. інфляційних втрат за період з 12 червня 2014 року до 14 травня 2015 року; за договором банківського вкладу від 25 жовтня 2012 року: 14 тис. 364 грн 65 коп. процентів за період з 15 лютого 2014 року до 14 травня 2015 року, а також 1 тис. 772 грн 5 коп. – 3 % річних та 35 тис. 291 грн 66 коп. інфляційних втрат за період з 12 червня 2014 року до 14 травня 2015 року.

Ставищенський районний суд Київської області ухвалою від 22 липня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» у частині вимоги про стягнення з банку 2 тис. 50 грн 36 коп. процентів, 253 грн 46 коп. – 3 % річних та 5 тис. 47 грн 97 коп. інфляційних втрат за договором банківського вкладу від 25 жовтня 2012 року залишив без розгляду за заявою позивача.

Цей же суд рішенням від 22 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача 71 тис. 938 грн 99 коп., з яких за договором банківського вкладу від 11 лютого 2013 року: 5 тис. 551 грн 89 коп. процентів, 700 грн 93 коп. – 3 % річних та 14 тис. 300 грн інфляційних втрат; за договором банківського вкладу від 25 жовтня 2012 року: 14 тис. 364 грн 65 коп. процентів, 1 тис. 729 грн 86 коп. – 3 % річних та 35 тис. 291 грн 66 коп. інфляційних втрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд Київської області 1 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача 34 тис. 11 грн 33 коп. боргу з урахуванням індексу інфляції та 787 грн 65 коп. – 3 % річних, всього 34 тис. 798 грн 98 коп.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 14 грудня 2015 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у зазначеній справі з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 1 грудня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати ці судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах статей 251 599 625 1061 ЦК України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії постанов Верховного Суду України від 29 травня, 18 вересня і 25 грудня 2013 року, 22 січня, 9 квітня 2014 року та 28 січня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 25 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» та 11 лютого 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договори банківського вкладу. Строк дії договору від 25 жовтня 2012 року – 366 днів до 25 жовтня 2013 року; строк дії договору від 11 лютого 2013 року – 365 днів до 11 лютого 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2; ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3.

6 червня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким останній успадкував після смерті матері, ОСОБА_3, грошові вклади, зокрема: вклад у Ставищенському відділенні Київського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 31 тис. 21 грн 28 коп. та 6 тис. 417 доларів США за договором банківського вкладу від 11 лютого 2013 року; 1/2 частину вкладу у Ставищенському відділенні Київського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 9 тис. 178 грн 12 коп. та 5/6 частин вкладу в розмірі 64 тис. 166 грн 66 коп. за договорами банківського вкладу від 25 жовтня 2012 року.

19 червня 2014 року позивач звернувся до Ставищенського відділення Київського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про повернення вказаних банківських вкладів.

23 червня 2014 року банк відмовив йому у видачі грошових коштів, оскільки позивач має заборгованість перед банком за договором про надання банківських послуг.

Ставищенський районний суд Київської області рішенням від 8 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 лютого 2015 року, стягнув з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 6 червня 2014 року 104 тис. 366 грн 6 коп. та 6 тис. 417 доларів США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення становило 79 тис. 946 грн 49 коп.

15 травня 2015 року ОСОБА_1 перераховано грошові кошти в розмірі 103 тис. 44 грн 23 коп. за вказаним судовим рішенням.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк до дня, що передує дню їх фактичного повернення вкладникові, тому зобов’язання банку з виплати процентів на вклади позивачу тривало: за договором від 11 лютого 2013 року – із 7 березня 2014 року (згідно зі свідоцтвом про право на спадщину проценти на вклад були розраховані станом на 6 березня 2014 року), за договором від 25 жовтня 2012 року – з 15 лютого 2014 року (згідно зі свідоцтвом про право на спадщину проценти на вклад були розраховані станом на 14 лютого 2014 року) до 14 травня 2015 року (день, що передував дню фактичного повернення вкладів). Крім того, з відповідача підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України з дня, наступного після дня звернення позивача до банку – 20 червня 2014 року до дня, що передує поверненню вкладів позивачу, – 14 травня 2015 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, вважав безпідставним стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат з 20 червня 2014 року та вважав, що відповідальність банку, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, настає з 11 лютого 2015 року – дати постановлення ухвали Апеляційного суду Київської області, якою залишено без змін рішення Ставищенського районного суду Київської області від 8 серпня 2014 року про стягнення з банку на користь позивача грошових коштів за договорами банківського вкладу згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом. При цьому апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування ним банківськими вкладами.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

- у разі порушення банком грошового зобов’язання з повернення вкладникам депозитних коштів з процентами у строк закінчення дії договорів банківського вкладу стягненню з банку підлягають проценти на вклади за прострочений строк за період з дня закінчення строку дії договорів до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також 3 % річних та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України (постанова від 29 травня 2013 року);

- у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань. У такому разі відбувається перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб – спадкоємців. Зобов’язання за договором банківського вкладу не вважаються такими, що нерозривно пов’язані з особою вкладника, а тому в разі його смерті спадкоємцеві, який прийняв спадщину, повертається як сума банківського вкладу, так і проценти на нього, до дня, який передує поверненню вкладу (постанови від 18 вересня 2013 року, 22 січня і 9 квітня 2014 року);

- відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладникові готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки за допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості використання цих коштів зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. Оскільки рішенням суду в іншій справі за період з дня закінчення строку дії договору банківського вкладу до дня перерахування коштів на рахунок вкладника інфляційні втрати та 3 % річних вже стягнуто, суду слід було стягнути зазначені суми за період з дня перерахування коштів на рахунок вкладника до дня отримання вкладником реальної можливості зняти вклад з рахунку готівкою або розрахуватися цими коштами з допомогою платіжної картки (постанова від 25 грудня 2013 року);

- проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, по день фактичного їх повернення вкладникові, а також 3 % річних та сума відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання. Тому банк зобов’язаний був повернути позивачу депозитні кошти з процентами, 3 % річних та інфляційні втрати за період з дня закінчення дії договору до дня фактичного повернення вкладу (постанова від 28 січня 2015 року).

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах частини другої статті 625, частини п’ятої статті 1061 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Таким чином, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня фактичного його повернення вкладникові.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 29 травня, 18 вересня і 25 грудня 2013 року, 22 січня, 9 квітня 2014 року та 28 січня 2015 року, наданих заявником для порівняння.

У справі, яка переглядається, за умовами укладених між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 25 жовтня 2012 року і 11 лютого 2013 року договорів банківського вкладу строк їх дії складав: 366 днів (до 25 жовтня 2013 року) та 365 днів (до 11 лютого 2014 року) відповідно.

Суди встановили, що позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 і ОСОБА_3, та, отримавши 6 червня 2014 року свідоцтво про право на спадщину за законом, 19 червня 2014 року звернувся до банку із заявою про повернення вказаних банківських вкладів, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів. Проте банк не повернув кошти позивачу, чим порушив свої грошові зобов’язання. Ставищенський районний суд Київської області рішенням від 8 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 лютого 2015 року, стягнув з банку на користь позивача суму вкладів та проценти, визначені згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом (104 тис. 366 грн 6 коп. та 6 тис. 417 доларів США). 15 травня 2015 року позивачу переховано грошові кошти у розмірі 103 тис. 44 грн 23 коп. за вказаним судовим рішенням.

Отже, з банку на користь позивача підлягають стягненню проценти на банківські вклади за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику на підставі частини п’ятої статті 1061 ЦК України, а саме: за договором від 11 лютого 2013 року – за період із 7 березня 2014 року (оскільки згідно зі свідоцтвом про право на спадщину проценти на вклад були розраховані станом на 6 березня 2014 року) та за договором від 25 жовтня 2012 року – за період з 15 лютого 2014 року (оскільки згідно зі свідоцтвом про право на спадщину проценти на вклад були розраховані станом на 14 лютого 2014 року) до 14 травня 2015 року (день, що передував дню фактичного повернення вкладів), а також 3 % річних та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу з дня, наступного після дня звернення позивача до банку, – 20 червня 2014 року до дня, що передує поверненню вкладів позивачу, – 14 травня 2015 року.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом України у постановах від 29 травня, 18 вересня і 25 грудня 2013 року, 22 січня, 9 квітня 2014 року та 28 січня 2015 року щодо застосування норм частини другої статті 625, частини п’ятої статті 1061 ЦК України, воно помилково було скасоване рішенням апеляційного суду, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача процентів за користування банківськими вкладами за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику та про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат з 11 лютого 2015 року – дати постановлення ухвали Апеляційного суду Київської області, якою залишено без змін рішення Ставищенського районного суду Київської області від 8 серпня 2014 року про стягнення з банку на користь позивача грошових коштів за договорами банківського вкладу.

Отже, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 625, частини п’ятої статті 1061 ЦК України, судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у постановах Верховного Суду України від 29 травня, 18 вересня і 25 грудня 2013 року, 22 січня, 9 квітня 2014 року та 28 січня 2015 року висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, що відповідно до статті 360⁴ ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій, ухвалених у цій справі, та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360³, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 1 грудня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Ставищенського районного суду Київської області від 22 липня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема