Вкладник є споживачем і у випадку прострочення повернення вкладу має право стягнути пеню з банку у розмірі 3% суми депозиту за кожен день прострочення, але є винятки! (ВСУ у справі № 6-37цс16 від 11 травня 2016р.)

Фабула судового акту: Ця Постанова ВСУ є стратегічною у тому розумінні, що вона руйнує абсолютне домінування банку на клієнтом у випадку відносин щодо вкладу, зокрема належного повернення вкладу. ВСУ підтвердив, що вкладник за договором владу чи депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем і на ці відносини розповсюджуються положення ЗУ «Про захист прав споживачів». Так, вкладник у вправі у випадку неналежного надання фінансової послуги – вчасного повернення вкладу відповідно до умов договору стягнути з банка пеню у розмірі 3% за кожен день прострочення, яка передбачена ч. 5, ст. 10 цього закону.

Проте ВСУ, скасувавши у справі рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій також підтвердив і винятки з цього права вкладника. Пеня у розмірі 3% за кожен день прострочення не підлягає нарахуванню на ті депозити, обмеження по видачі яких встановленні постановою Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014р. №540, а саме з 2 вересня 2014р. по друге грудня 2014р.

Аналізуйте судовий акт: Відповідальність Банку за несвоєчасне повернення депозиту - процент за вкладом на вимогу ( ВСУ від 11 травня 2016р. у справі № 6-37цс16)

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-37цс16: Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Вкладник є споживачем і у випадку прострочення повернення вкладу має право стягнути пеню з банку у розмірі 3% суми депозиту за кожен день прострочення, але є винятки!

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення – являє собою міру відповідальності.

Однак, пунктом 9 постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.

Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов’язань.

Тому, на час дії постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, а саме з 2 вересня 2014 року по 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.

Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин у поєднанні з постановою Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

Згадайте новину: Судный день. За невозврат депозита - пеня 3% за каждый день просрочки

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справа Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про повернення депозитного вкладу та стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь, окрім банківського вкладу за договором від 20 листопада 2013 року, відсотків за користування коштами, пені у розмірі 3 % річних (стаття 625 ЦК України), також пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з дня витребування вкладу до дня ухвалення судового рішення, в сумі 359 249,79 доларів США.

Позов мотивовано тим, що 20 листопада 2013 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі ПАТ «Державний ощадний банк України») укладено договір строкового банківського вкладу «Депозитний» НОМЕР_1 в іноземній валюті, за умовами якого позивачем внесено грошові кошти на відкритий банком депозитний рахунок у розмірі 150 000 доларів США строком на 36 місяців, процентна ставка якого становила 8 % річних, а відповідач у свою чергу прийняв вказані грошові кошти та зобов'язався повернути вклад разом із нарахованими процентами у валюті вкладу готівкою через касу. В той же день між позивачем та відповідачем укладено додатковий договір НОМЕР_2 про щомісячну капіталізацію (приєднання до вкладу) нарахованих за вкладом відсотків.

8 вересня 2014 року позивач звернувся до банку з наміром отримати вклад разом із нарахованими процентами, однак останній відмовився повертати вклад, мотивуючи тим, що відповідно до пункту 9 постанови Правління Національного банку України «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ). Позивач вважає такі дії протиправними та такими, що порушують його конституційні права і умови укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 5 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором банківського вкладу, нараховані проценти на суму вкладу, 3 % річних (стаття 625 ЦК України). У задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання зобов’язання відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 549-552 ЦК України, частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 20 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладено депозитний договір, на підставі якого ОСОБА_1 як вкладник вніс на депозитний рахунок, відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк України», кошти готівкою у сумі 150 000 доларів США (зі щомісячною капіталізацією процентів - згідно додаткової угоди НОМЕР_2) терміном на 36 місяців під 8 % річних.

Відповідно до пунктів 2.7., 3.1. депозитного договору банк зобов`язувався згідно заяви вкладника повернути вклад або його частину до закінчення строку дії договору, а згідно пункту 3.4.2. цього договору таку заяву вкладником може бути подано не пізніше двох робочих днів до дня вилучення вкладу. При цьому, у разі фактичного зберігання коштів вкладу більше одного року проценти на вклад нараховуються за ставкою, передбаченою пунктом 1.2. договору (8 % річних) за кожний повний рік зберігання коштів вкладу, а за рештою строку - за ставкою банку по вкладах на вимогу.

Пунктами 3.1. та 3.3. депозитного договору сторонами обумовлено, що банк за заявою вкладника зобов`язаний повернути вклад разом із нарахованими за ним процентами належним чином у валюті вкладу готівкою через касу банку.

8 вересня 2014 року вкладник ОСОБА_1 звернувся до банку з письмовою заявою і просив на підставі умов договору достроково повернути йому банківський вклад з процентами.

Відмовляючи у видачі вкладених коштів відповідач ПАТ «Державний ощадний банк України» послався на постанову Правління Національного банку України за № 540 від 29 серпня 2014 року «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», згідно якої уповноважені банки мають право достроково повертати вклади, залучені в іноземній валюті за всіма типами договорів, та достроково погашати ощадні (депозитні) сертифікати, номіновані в іноземній валюті, у національній валюті за курсом купівлі іноземної валюти уповноваженого банку на день проведення операції.

В подальшому банк роз`яснив вкладнику, що відповідно до пункту 9 указаної постанови Національного банку України уповноважені банки зобов`язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 3 % за кожний день прострочення, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що частина п’ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється та не регулює спірні правовідносини.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежність надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про непоширення дії вищевказаних норм закону на спірні правовідносини.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», хоча в апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилався на них і зазначив, що має право на стягнення пені відповідно до вимог Закону, а тому справу слід направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення – являє собою міру відповідальності.

Однак, як встановлено судами, пунктом 9 постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, про що відповідач повідомив ОСОБА_1 листом НОМЕР_3 від 7 жовтня 2014 року.

Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії ПАТ «Державний ощадний банк України» як неналежне виконання покладених на нього зобов’язань.

Метою вищезазначеної постанови НБУ, яка набрала чинність з 2 вересня 2014 року та діяла до 2 грудня 2014 року включно, було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України.

Тому, на час дії постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, а саме з 2 вересня 2014 року по 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про незастосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин у поєднанні з постановою Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, а тому

рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення вимог про стягнення 3 % пені на підставі частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» із ухваленням нового рішення про відмову у стягненні пені за період з 24 листопада 2014 року по 2 грудня 2014 року.

Оскільки встановлення фактичних обставин не віднесено до повноважень Верховного Суду України, що позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі в частині стягнення пені з 3 грудня 2014 року до дня ухвалення судового рішення, тому в цій частині справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 1, 2 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 лютого 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 24 листопада 2014 року по 2 грудня 2014 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в частині стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 24 листопада 2014 року по 2 грудня 2014 року відмовити.

Справу в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 3 грудня 2014 року до дня ухвалення судового рішення направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема