Проблемні питання виконання судових рішень, за якими боржником є державне підприємство

Стаття 13 Конституції України [1] містить безпосередню вказівку на те, що усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Статтею 129-1 Конституції закріплено принцип обов’язковості виконання судових рішень. Разом з тим, коли йдеться про виконання судового рішення, залежно від форми власності боржника діють різні правила щодо його примусового виконання.

Так, державні підприємства законодавчо захищені рядом мораторіїв та заборон на виконання судових рішень майнового характеру, в яких вони виступають боржниками.

Перш за все, це Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» №2864-III від 29 листопада 2001 [2]. Зазначений закон був ухвалений як тимчасовий акт з метою підвищення рівня економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів держпідприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%.

Мораторій було запроваджено до вдосконалення визначеного законами механізму примусової реалізації майна. У його перехідних положеннях зазначено наступне: «Кабінету міністрів у місячний термін подати в установленому порядку законопроект про внесення змін до законів «Про виконавче провадження», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у якому передбачити вдосконалення механізму примусової реалізації майна підприємств».

В інформаційному листі №01-8/152 від 13 лютого 2002 року «Про Закон України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» [3] Вищий господарський суд України роз’яснив, що за законом під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження виробничих об’єктів підприємств та державних часток акцій. До об’єктів нерухомого майна слід відносити землю, будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісні майнові комплекси. До інших засобів виробництва потрібно відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні. Дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні: гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу. З урахуванням вищевказаного листа сформувалась і відповідна практика застосування Закону№2864-III, в тому числі і судова.

З часу запровадження мораторію минуло майже 23 роки. За цей час було ухвалено як новий Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 [4] так і Кодекс України з процедур банкрутства № 2597-VIII від 18 жовтня 2018 року [5]. Беззаперечною є та обставина, що сучасний механізм примусової реалізації майна боржників у виконавчому провадженні на сьогодні є в достатній мірі прозорим та ефективним. Разом з тим, незважаючи на те, що Закон №2864-III за цей час зазнав певних змін, на сьогодні він забороняє у процедурі виконавчого провадження примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, а також господарських товариств в оборонно-промисловому комплексі, визначених частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» [6].

Окрім мораторію, передбаченого Законом №2864-III «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», існує також ряд інших заборон на виконання судових рішень, де боржником є державне підприємство.

Так, відповідно до статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема, у разі:

• включення єдиного майнового комплексу боржника – державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника – господарського товариства до переліку об’єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. Виконавчі дії зупиняються до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об’єкта приватизації.
• відкриття виконавчого провадження після завершення приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу господарського товариства, якщо виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, стосується зобов’язань боржника – державного або комунального підприємства, господарського товариства, які виникли до завершення приватизації єдиного майнового комплексу такого державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу господарського товариства. Виконавчі дії зупиняються до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства або пакета акцій (часток) боржника відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»[7].
• наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» [8]. Зазначеною нормою передбачено, що тимчасово, до 1 січня 2025 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”, знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв’язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Також відповідно до пунктів 1-2, 1-3, 1-4 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження»:

• тимчасово, до 31 грудня 2025 року, підлягають зняттю арешти та заборони відчуження майна Державного акціонерного товариства “Чорноморнафтогаз” у виконавчих провадженнях (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв’язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування).
• тимчасово, на період приватизації об’єктів спиртової та лікеро-горілчаної галузі відповідно до Програми реформування та розвитку спиртової галузі, наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту майна Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт” (далі – ДП “Укрспирт”), крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації такого майна, якщо воно було придбане на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у процесі приватизації, та положення частини четвертої статті 9 цього Закону щодо підстав для визнання правочину недійсним не застосовуються у разі укладення у процесі приватизації договору купівлі-продажу майна ДП “Укрспирт”.
• до 1 січня 2025 року зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти) у виконавчих провадженнях, за якими боржником є Державне підприємство “Східний гірничо-збагачувальний комбінат” (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв’язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування); підлягають зняттю накладені арешти на кошти та/або майно Державного підприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат”.

Таким чином вбачається, що виконання судових рішень відносно державних підприємств є суттєво утрудненим діючими мораторіями. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» [9], у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Проте слід зауважити, що з року в рік ця бюджетна програма фінансується неналежним чином, і стягувачам доводиться тривалий час чекати своєї черги на отримання коштів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підкреслив, що за інформацією, оприлюдненою на сайті Державної казначейської служби України, станом на 07 червня 2021 року обліковувалось 71816 судових рішень на загальну суму 6104781985,12 грн. Тож відповідна процедура не забезпечує виконання рішення у належні строки, оскільки не забезпечена достатнім бюджетним фінансуванням, про що свідчить збільшення кількості судових рішень та суми боргу. Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на погашення заборгованості за Законом № 4901-VI передбачено 100000000,00 грн, що становить лише 1,6% від загальної суми боргу. Наведене свідчить про неефективність засобу захисту прав стягувача, передбаченого цим Законом (пункт 6.29 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 червня 2021 року у справі № 910/22748/16) [10].

Мораторії запроваджувалися для підтримки суб’єктів-боржників, які мають певну суспільну цінність. Необхідність їх введення пояснювали міркуваннями захисту економічної безпеки держави та соціальною спрямованістю вітчизняної економіки. Безсумнівно, забезпечення економічного суверенітету та добробуту громадян – головні функції держави.

Однак погодитися з вирішенням цих проблем шляхом запровадження численних мораторіїв не можна [11].

1. По-перше, запровадження мораторіїв унеможливлює примусове виконання майнових зобов’язань, у тому числі – встановлених у судових рішеннях. Встановлення цього режиму суперечить Конституції, яка гарантує захист прав у судовому порядку, та вказує, що судові рішення обов’язкові до виконання. Це суперечить і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право на розгляд справи та її виконання упродовж розумного строку.
2. По-друге, запровадження мораторіїв порушує принцип рівності всіх суб’єктів права власності та господарювання, оскільки діють різні правила щодо примусового виконання майнових зобов’язань, у тому числі встановлених в судових рішеннях, залежно від форми власності боржника чи галузевої належності.

Запроваджуючи такі мораторії, законодавець мусив чітко визначити, як держава та інші власники підприємств-боржників повинні відповідати за зобов’язаннями цих підприємств перед їх кредиторами в період дії мораторію. Відповідного механізму закони, якими запроваджувалися та продовжують запроваджуватися мораторії, не містять. Загалом, слід констатувати низьку ефективність мораторіїв. Їх тривале застосування не вплинуло позитивно на стан державних підприємств. Таким чином, вбачається нагальна необхідність скасування мораторіїв та заборон на виконання судових рішень з державних підприємств.

Список використаних джерел

1. Конституція України: від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Про введення мораторію на примусову реалізацію майна: Закон України від 29 листопада 2001 р. № 2864-III. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2864-14 (дата звернення: 27.05.2024).
3. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.02.2002 р. № 01–8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2864-14#Text (дата звернення 27.05.2024).
4. Про виконавче провадження: Закон України від 02.06.2016 р. № 1404-VIII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text (дата звернення 27.05.2024).
5. Кодекс України з процедур банкрутства. Відомості Верховної Ради України. 2019.№ 19 (10.05.2019).С. 74.
6. Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності: Закон України від 13 липня 2021 року № 1630-IX. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1630-20#Text (дата звернення 27.05.2024).
7. Про приватизацію державного і комунального майна: Закон України від 18 січня 2018 року № 2269-VIII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2269-19#Text (дата звернення 27.05.2024).
8. Закон України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» від 13 квітня 2017 року № 2021-VIII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2021-19#Text. (дата звернення 27.05.2024).
9. Про гарантії держави щодо виконання судових рішень : Закон України від 05.06.2012 р. № 4901–VI. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4901-17#Text (дата звернення 27.05.2024).
10. Постанова Пленуму Верховного Суду від 03.12.2021 № 12 «Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 11 частини першої статті 34, пункту 101 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII “Про виконавче провадження”, пунктів 51 та 52 розділу III “Перехідні та прикінцеві положення” Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-VI “Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування”. URL: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/4_461_2021.pdf. (дата звернення 27.05.2024).
11. Мораторій один не для всіх. І.Ніколаєв. А.Авторгов URL: https://www.epravda.com.ua/publications/2015/08/6/553594/ (дата звернення 27.05.2024).

Автор статтії: Андрій Авторгов, приватний виконавець, заступник голови Асоціації приватних виконавців України, к.ю.н.

Джерело: borg.expert