При стягненні компенсації за невикористану відпустку НЕ потрібно сплачувати судовий збір (ВС КЦС №127/2697/23 від 13.03.2024 р.)

Фабула судового акту: Позивач подав позов про поновлення його на посаді та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Також в позові містилася вимога про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Оскільки перша інстанція позов не задовольнила, позивач вирішив скористатися апеляційним оскарженням і - лише в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку - подав апеляційну скаргу.

Проте апеляційний суд спочатку залишив її без руху, а потім визнав не поданою - через неоплату скаржником судового збору. Позивач подав касаційну скаргу.

І ВС КЦС підтримав доводи позивача. Суд вказав:

Розміри ставок судового збору регламентовано статтею 4 Закону України «Про судовий збір». Статтею 5 вказаного закону визначено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону).

Так, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) ВПВС дійшла висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. У вказаній постанові враховано, що пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. В Інструкції № 114/8713 грошова компенсація за невикористану відпустку не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі 640/8348/21 (провадження №К/990/34222/22), на яку посилався й заявник у касаційній скарзі, зазначено, що «у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки».

Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2023 року у справі 640/8348/21 (провадження №К/990/34222/22) дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі в частині вимог стосується ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв`язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.

Отже, у цій справі: Апеляційний суд не врахував вищевказаного, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що позивачу в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку необхідно сплатити судовий збір, оскільки він не звільнений від сплати судового збору за цю позовну вимогу.

Таким чином при стягненні компенсації за невикористану відпустку НЕ потрібно сплачувати судовий збір.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції - вказав ВС. Було б дуже добре, якби ця фраза стала девізом усієї судової гілки влади..!

Аналізуйте судовий акт: Зменшення, навіть в половину, фактичних обсягів (показників) запланованих робіт під час війни - не є підставою для призупинення трудового договору (ВС КЦС №521/9115/22 від 07.02.2024 р.);

Роботодавець не обмежений у праві самостійно скасувати наказ про звільнення, якщо таке звільнення відбулося помилково та поновити працівника. У таких випадках у спорі за позовом працівника порушене право, як і предмет спору - відсутні. (ВС КЦС №753/8086/21 від 12.02.2024 р.);

У справах щодо оскарження постанов про адмін.правопорушення, як і в інших справах щодо накладення адмін.стягнення - судовий збір складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (ВС КАС справа № 212/3575/22 від 16.08.2023 р.);

Вимога про відшкодування моральної шкоди у спорі щодо поновлення трудових прав, що визначена у грошах, стає майновою, отже, судовий збір за таку підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру (ВС КЦС 523/4124/21 від 07.02.2022 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 127/2697/23

провадження № 61-14163св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду

від 14 вересня 2023 рокуу складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

1. У 2023 році ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про поновлення на роботі з 09 квітня 2004 року, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 квітня 2004 року до 09 листопада 2005 року в розмірі 34 985,54 грн та грошову компенсацію за невикористану відпустку за час трудового стажу (6 днів) у розмірі 540,06 грн, з урахуванням періоду оплаченого вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня

2023 рокуу складі судді Венгрин О. О. відмовлено в задоволенні позову

ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про поновлення на роботі з 09 квітня 2004 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 квітня 2004 року по 09 листопада 2005 року в розмірі 34 985,54 грн, компенсації за невикористану відпустку (6 днів) в розмірі 540,06 грн. Судові витрати віднесено за рахунок держави.

3. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі з 09 квітня 2004 року. Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудових спорів, передбачений статтею 233 КЗпП України щодо вимоги про поновлення на роботі.

4. Оскільки відсутні підстави для поновлення на роботі ОСОБА_1

з 09 квітня 2004 року, суд дійшов висновку й про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 квітня 2004 року по 09 листопада 2005 року в розмірі 34 985,54 грн.

5. Щодо вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, то судом встановлено, що період з 20 листопада 2002 року по 20 січня 2003 року (дата поновлення ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду від 20 січня 2003 року в порядку негайного виконання, яке було скасовано апеляційною інстанцією) не є періодом вимушеного прогулу, оскільки ОСОБА_1 не поновлено на роботі при повторному розгляді справи №2-2090/03; в цей період (з 20 листопада 2002 року по 20 січня 2003 року) позивач ОСОБА_1 не працював.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

6. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

7. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу залишено без руху і надано строк протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків, а саме для надання доказів про сплату судового збору в оригіналі платіжного документа.

8. Залишаючи апеляційну скаргу без руху, апеляційний суд зазначав, що за пред`явлення вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, позивач звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», проте він не звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку.

9. 11 вересня 2023 року на виконання вимог зазначеної ухвали заявник подав до апеляційного суду заяву, в якій зазначив, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2023 року, постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 та постанови Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі №640/8348/21 за вимогою щодо стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

10. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції визнано неподаною та повернуто заявнику, оскільки не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги щодо вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. У вересні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

13. Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Прийняти окрему ухвалу щодо бездіяльності і свідомого перешкоджання провадженню у справі колегією суддів апеляційної інстанції згідно з частинами 8 та 10 статті 262 ЦПК України.

15. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, оскільки суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, від 13 липня 2022 року у справі № 142/830/19, від 04 квітня 2023 року у справі № 640/8348/21.

16. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що предметом позову, крім іншого, є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, яка відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці» входить до структури додаткової заробітної плати, тому апеляційний суд мав самостійно звільнити позивача від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», яким визначено пільги щодо сплати судового збору за вимогами про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

17. Апеляційний суд не врахував, що відповідно до пункту 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

18. Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (пункт 2.2 Інструкції).

19. До складу фонду додаткової заробітної плати входить оплата за невідпрацьований час: оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством (підпункт 2.2.12 пункту 2.2 Інструкції).

20. З огляду на вказане вважає, що додаткова відпустка є державною гарантією, нарахування та виплати якої здійснюється роботодавцем, зазначена виплата належить до фонду оплати праці (фонду додаткової заробітної плати), а тому позивач звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях за подання позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, що є заробітною платою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

21. У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Українська залізниця», в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права і доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. В даному випадку позивач не звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку.

22. У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшли заперечення позивача на відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23. У 2023 році ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації за невикористану відпустку за час трудового стажу (6 днів) з урахуванням періоду оплаченого вимушеного прогулу.

24. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня

2023 року в задоволенні позову відмовлено.

25. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху і надано строк протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків, а саме для надання доказів про сплату судового збору в оригіналі платіжного документа.

26. 11 вересня 2023 року на виконання вимог зазначеної ухвали заявник подав до апеляційного суду заяву, в якій зазначив, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2023 року, постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 та постанови Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі №640/8348/21 за вимогою щодо стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

27. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції визнано неподаною та повернуто заявнику, оскільки не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги щодо вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

28. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

29. Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

31. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

32. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

33. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

34. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

35. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

36. Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

37. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

38. Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

39. Розміри ставок судового збору регламентовано статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

40. Статтею 5 вказаного закону визначено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону).

41. У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

42. Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові враховано, що пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня

2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

43. Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

44. У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці.

45. В Інструкції № 114/8713 грошова компенсація за невикористану відпустку не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

46. У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі 640/8348/21 (провадження №К/990/34222/22), на яку посилався й заявник у касаційній скарзі, зазначено, що «у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року

№ 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки».

47. Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2023 року у справі 640/8348/21 (провадження №К/990/34222/22) дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі в частині вимог стосується ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв`язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.

48. Апеляційний суд вказаного не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що позивачу в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку необхідно сплатити судовий збір, оскільки він не звільнений від сплати судового збору за цю позовну вимогу.

49. Посилання апеляційного суду на ухвалу Верховного Суду від 12 квітня

2023 року у справі № 757/45015/20 є безпідставними, оскільки вказана ухвала суду не містить правового висновку щодо звільнення чи не звільнення від сплати судового збору за подання позову про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

50. Верховний Суд враховує, що Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia), № 26746/05, параграф 110, від 20 лютого 2014 року).

51. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

52. З огляду на викладене вище у сукупності, Верховний Суд доходить висновку, що наведені в касаційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд апеляційної інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, повернувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

53. За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Щодо клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали

54. У касаційній скарзі ОСОБА_1 міститься клопотання про постановлення окремої ухвали щодо бездіяльності і свідомого перешкоджання провадженню у справі колегією суддів апеляційної інстанції згідно частин 8, 10 статті 262 ЦПК України.

55. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору».

56. Відповідно до частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

57. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «посилання в касаційній скарзі на непостановлення окремої ухвали не свідчить про несправедливу процедуру. При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

58. Аналіз матеріалів справи свідчить, що клопотання про постановлення окремої ухвали суду касаційної інстанції є необґрунтованим. Суд під час розгляду справи не встановив підстав, передбачених статтею 262 ЦПК України, для вчинення відповідної процесуальної дії. Тому в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали належить відмовити.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

3. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников І. Ю. Гулейков О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович