Представники ООН на Курщині: важлива (не)можлива місія

Україна звернулася до Організації Об’єднаних Націй (ООН) і Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) з проханням відвідати Курську область Росії. В ООН заявили, що готові прибути на контрольовану Україною територію Курської області, проте, щоб це зробити, організації потрібен дозвіл РФ. Тож, думаю, загалом така місія малоймовірна. Адже сам по собі той факт, що в Курській області перебувають українські військові, для Москви є великим приниженням.

Найголовніше - треба не забувати, що росіяни не особливо квапилися надавати якісь там дозволи на окупованих ними територіях України. Адже їм невигідно давати можливість фіксувати свої ж злочини. Тим паче, їм невигідно надавати можливість Україні показати, що вона не коїть такі злочини на території Курської області. Тому, звичайно, РФ навряд чи погодиться на "курську місію" міжнародників.

Натомість нам місія ООН в Курську потрібна передусім для того, щоб показати різницю між контрольованими українськими Силами оборони російськими територіями, і відповідно – те, що росіяни роблять на наших окупованих територіях. Я бачу це виключно у контексті збільшення тиску на Москву.

Звісно, Росія не хоче, щоб на неї чинили тиск, тому, логічно, що вона буде всіляко пручатися.

Загалом, курська операція Сил оборони України – це дуже важлива річ не лише з воєнної точки зору. Вона важлива передусім через те, що ми використали воєнний інструмент, задля досягнення політичних цілей та змоги чинити тиск на агресора. І це вже спрацювало. Ми всі бачили розгубленість російського воєнно-політичного керівництва та його неадекватність.

По-перше, через те, що вони досі не назвали це війною, а продовжують вдавати, що це – "спеціальна воєнна операція".

По-друге, вони вирішили на нашу військову присутність на Курщині відреагувати так, буцімто там – якісь терористи, та призначили ФСБ керувати цією операцією.

А найголовніше – Володимир Путін не наважився запровадити загальну мобілізацію, у нього немає сил та засобів. І навіть якщо Путін відкличе серйозні сили зі сходу України, це йому все одно не дасть можливості суттєво змінити ситуацію на курському напрямку.

Ще один момент – існує також внутрішній тиск, оскільки росіяни бачать, що "червоні лінії" були перейдені. Не кажучи вже про тиск на наших партнерів – ми показали, що це не "глухий кут", через нашу операцію на Курщині немає ядерної ескалації…

Таким чином ми намагаємося розвинути політичний успіх із застосуванням нашого воєнного потенціалу. І тому місія ООН на Курщині – наша ініціатива, питання щодо якої варто порушувати під час засідання Генеральної асамблеї ООН, що відбудеться вже незабаром.

Так, цілком зрозуміло, який буде результат. Проте ми, принаймні публічно, намагаємось говорити про потребу такої місії, створити точку тиску на Росію. І незалежно від того, відбудеться місія чи ні, Україна буде у виграші.

Ми показуємо прозорість - що ми не вчиняємо злочинів, дбаємо про місцеве населення, надаємо гуманітарну допомогу, піклуємося про те, щоб ці території функціонували для цивільного населення. Якщо на Курщину приїдуть представники з ООН і це зафіксують, звичайно, для нас це вигідно. Якщо ж росіяни (очікувано) відмовляться допускати місію, це для нас також додатковий аргумент, що Кремль - неконструктивний, не хоче миру, приховує правду тощо. Тобто обидва варіанти – нам на користь.

Олександр Хара, дипломат, експерт Центру оборонних стратегій