П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 5 лютого 2015 року та рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначало, що 4 квітня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_10 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 33 тис. доларів США, а остання зобов'язалася повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_10 зобов'язань за вказаним кредитним договором 4 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з договором про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року ЗАТ «ОТП Банк» відступило право вимоги за вказаним кредитним договором, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право такої вимоги.

Посилаючись на те, що позичальниця не виконує зобов'язання за вказаним кредитним договором, у зв'язку із чим станом на 1 серпня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 29 тис. 676 доларів США 73 центи, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило для задоволення своїх вимог за цим кредитним договором звернути стягнення на зазначений вище предмет іпотеки шляхом його продажу за початковою ціною 238 тис. 426 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 5 лютого 2015 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2014 року змінено в частині підстави відмови в задоволенні позовних вимог: ухвалено вважати підставою відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» наявність мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2015 року відмовлено ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 5 лютого 2015 року та рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надало копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ТОВ «ОТП Факторинг Україна» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 4 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_10 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 33 тис. доларів США, а остання зобов'язалася повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_10 зобов'язань за вказаним кредитним договором 4 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з договором про відступлення права вимоги від 18 березня 2011 року ЗАТ «ОТП Банк» відступило право вимоги за вказаним кредитним договором, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право такої вимоги.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 грудня 2011 року змінено рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2010 року та стягнуто з ОСОБА_10 на користь ПАТ «ОТП Банк» 30 тис. 359 доларів США 95 центів заборгованості за вказаним кредитним договором та 17 тис. 629 грн 49 коп. пені.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав у встановленому цивільним процесуальним законом порядку належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості, у рахунок якої просить звернути стягнення на предмет іпотеки.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині підстави відмови в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки квартира, що є предметом іпотеки, використовується відповідачкою як місце постійного проживання, її загальна площа не перевищує 140 кв. м, відомостей про наявність іншого житла у відповідачки суду не надано, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення зазначеного предмета іпотеки.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що чинність Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на час ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для визначення порядку його виконання, тобто це рішення не підлягає примусовому виконанню у період чинності цього Закону, отже, висновок суду першої інстанції про неможливість ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії вказаного Закону є помилковим.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до та після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», залишаються в силі, а їх виконання припиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_01_25/pravo1/T113206.html?pravo=1> інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції, у справі, яка переглядається, не врахував, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, яка визначається відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 5 лютого 2015 року та рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема