П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є.,

суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., -

за участю представників:

приватного акціонерного товариства

«Одеський коньячний завод» - Гаспарянца Д.М.,

регіонального відділення Фонду

державного майна України по Одеській області - Зубарєвої Н.В.,

Генеральної прокуратури України - Скрипки М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2016 року та рішення Господарського суду Одеської області від 22 вересня 2015 року у справі № 916/1689/15 за позовом заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - РВ ФДМУ) до приватного акціонерного товариства «Одеський коньячний завод» (далі - ПрАТ «Одеський коньячний завод») про внесення змін до договору оренди майна,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року заступник прокурора м. Одеси звернувся до суду з позовом, який у процесі розгляду справи неодноразово уточнювався, в інтересах держави в особі РВ ФДМУ до ПрАТ «Одеський коньячний завод» про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу «Одеський коньячний завод», від 30 грудня 1992 року (зі змінами і доповненнями), укладеного між РВ ФДМУ та ПрАТ «Одеський коньячний завод».

Позовні вимоги обґрунтовано законодавчою зміною орендної ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств, а також відмовою відповідача внести відповідні зміни до цього договору.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив внести зміни до вищезазначеного договору, а саме:

- викласти пункт 3.2 розділу 3 договору у такій редакції: «Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року № 961), і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку серпень 2011 року 327 689,78 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством»;

- пункт 3.3 розділу 3 викласти у такій редакції: «Орендна плата за місяць оренди квітень 2012 року визначається шляхом коригування орендної плати за місяць оренди серпень 2011 року на індекси інфляції за вересень 2011 року включно. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць оренди на індекс інфляції поточний місяць»;

- доповнити розділ 3 договору пунктом 3.12: «Ці зміни діють з 22 квітня 2012 року, є невід'ємною та складовою частиною договору оренди цілісного майнового комплексу «Одеський коньячний завод» від 30 грудня 1992 року».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22 вересня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2016 року, позов задоволено частково. Внесено зміни до договору оренди цілісного майнового комплексу «Одеський коньячний завод» від 30 грудня 1992 року, зі змінами та доповненнями, укладеного між РВ ФДМУ та ПрАТ «Одеський коньячний завод» і викладено пункт 3.2 розділу 3 цього договору в такій редакції: «Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року № 961), і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку серпень 2011 року 327 689,78 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством». У решті позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Одеський коньячний завод» у доход Державного бюджету України 1 218,00 грн судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року зазначені судові рішення залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 916/1689/15 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК), статей 632, 651, 652, 653, 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», постанови Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року № 961) «Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу», просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 10 квітня 2013 року у справі № 5017/781/2012, від 03 жовтня 2013 року у справі № 5011-4/4557-2012, від 22 грудня 2015 року у справі № 916/1579/15-г, від 09 лютого 2016 року у справі № 916/1688/15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заступником Генерального прокурора України обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 30 грудня 1992 року між ФДМУ (орендодавець) та організацією орендарів Одеського коньячного заводу (орендар) укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець з метою підвищення ефективності використання державного майна та досягнення найбільших результатів господарської діяльності передає, а орендар приймає в оренду майно Одеського коньячного заводу: основні засоби первинна вартість - 13 7491 тис. крб.; залишкова вартість основних засобів - 37 274 тис. крб.; всього оборотних засобів - 37 2350 тис. крб., у тому числі взятих в оренду - 67 423 тис. крб., отримано з бюджету фінансування на поповнення власних оборотних коштів - 281 650 тис. крб.

Відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата перераховується до Державного бюджету України в сумі 694 тис. крб., рівними частками щоквартально згідно з додатком 2, а пунктом 3.2 визначено, що розмір орендної плати може переглядатися достроково на вимогу однієї із сторін за умови зміни встановлених централізовано цін та тарифів або в інших випадках, передбачених законодавством України.

За актом приймання-передачі від 30 грудня 1992 року орендоване майно було передано від орендодавця орендареві.

28 грудня 2002 року між РВ ФДМУ (орендодавець) і закритим акціонерним товариством «Одеський коньячний завод» (орендар), яке є правонаступником організації орендарів цілісного майнового комплексу Одеський коньячний завод та орендного підприємства «Одеський коньячний завод», укладено додаткову угоду до договору оренди від 30 грудня 1992 року, згідно з якою цей договір викладено у новій редакції.

За змістом пункту 1.1 цієї угоди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно цілісного майнового комплексу «Одеський коньячний завод», юридична адреса: м. Одеса, вул. Мельницька, 13, склад і вартість якого визначені відповідно до акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу «Одеський коньячний завод», затвердженого наказом РВ ФДМУ від 24 грудня 2002 року № 1099, та протоколу від 28 листопада 2002 року про затвердження результатів інвентаризації (станом на 31 жовтня 2002 року), враховуючи висновки постійно діючої комісії з питань аналізу складу державного майна цілісних майнових комплексів державних підприємств виноробної промисловості, переданих в оренду, складає: первісна вартість основних засобів станом на 31 жовтня 2002 року - 16 367,6 тис. грн; балансова (залишкова) вартість основних засобів станом на 31 жовтня 2002 року - 5 600,00 тис. грн; незавершене будівництво - 53,6 тис. грн.

Пунктами 3.2, 3.3 угоди передбачено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 2000 року № 75, і становить за рік 452 288,00 грн і за базовий місяць (листопад 2002 року) - 37 954,50 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Орендна плата за перший місяць оренди грудень 2002 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць (листопад 2002 року) на індекс інфляції за грудень 2002 року. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць оренди на індекс інфляції за поточний місяць. Згідно з пунктом 3.6 угоди розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї зі сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством.

27 січня 2006 року між сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу «Одеський коньячний завод» (у редакції договору від 28 грудня 2002 року) згідно з яким, зокрема, викладено у новій редакції пункт 10.1 договору від 30 грудня 1992 року та продовжено його дію до 28 грудня 2015 року включно.

20 лютого 2008 року між позивачем і відповідачем укладено договір про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу «Одеський коньячний завод» від 30 грудня 1992 року, відповідно до якого, зокрема, викладено у новій редакції пункт 3.2 та встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1846), і становить без урахування ПДВ за місяць розрахунку січень 2007 року 72 395,03 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за місяць оренди лютий 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за місяць оренди січень 2007 року на індекс інфляції за лютий 2007 року включно.

Пунктами 2, 3, 4 договору від 20 лютого 2008 року визначено, що протягом трьох місяців з моменту підписання цих змін орендар зобов'язується сплатити до Державного бюджету орендну плату, донараховану із 01 січня 2007 року та за кожний наступний місяць з урахуванням раніше проведених платежів у загальній сумі без урахування ПДВ - 44 839,56 грн. Ці зміни діють з 01 січня 2007 року, є невід'ємною та складовою частиною договору від 30 грудня 1992 року. Сторони домовилися вважати таким, що втратив чинність, розрахунок плати за оренду державного майна від 28 грудня 2002 року до договору від 30 грудня 1992 року.

У зв'язку зі зміною найменування закритого акціонерного товариства «Одеський коньячний завод» на приватне акціонерне товариство «Одеський коньячний завод» 23 березня 2011 року між позивачем і відповідачем укладено договір про внесення зміни до договору оренди цілісного майнового комплексу «Одеський коньячний завод» від 30 грудня 1992 року.

16 листопада 2011 року РВ ФДМУ звернулося до ПрАТ «Одеський коньячний завод» із претензією, в якій запропонувало укласти додаткову угоду до договору оренди цілісного майнового комплексу «Одеській коньячний завод» від 30 грудня 1992 року про зміну розміру орендної плати з підстави зміни орендних ставок за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств. До листа додано договір про внесення змін до договору оренди від 30 грудня 1992 року з розрахунком орендної плати.

У листі від 09 грудня 2011 року № 496 відповідач для обґрунтованого розгляду претензії та прийняття відповідного рішення просив надати інформацію щодо порядку проведення розрахунку орендної плати та проект відповідної додаткової угоди.

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо внесення змін до договору оренди заступник прокурора м. Одеси у квітні 2015 року звернувся до суду з відповідним позовом.

До ухвалення судового рішення у справі відповідачем ПрАТ «Одеський коньячний завод» подано заяву про застосування позовної давності.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, задовольняючи частково позов, виходив із того, що орендна плата за оренду майна державної і комунальної власності є регульованою ціною, а умовами договору оренди цілісного майнового комплексу, укладеного між сторонами у справі, передбачено можливість перегляду розміру орендної плати на вимогу однієї зі сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 3.6 договору оренди).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року № 961 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 року № 629, від 04 жовтня 1995 року № 786» (набрала чинності 20 вересня 2011 року) змінено (збільшено) орендні ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств, зокрема для цілісних майнових комплексів державних підприємств тютюнової промисловості, лікеро-горілчаної та виноробної промисловості, радгоспів заводів, що виробляють виноробну продукцію, встановлено орендну ставку у розмірі 25 відсотків.

Посилаючись на ці обставини, суди дійшли висновку про наявність підстав для зміни розміру орендної плати та внесення відповідних змін до договору оренди в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині внесення відповідних змін щодо розміру орендної плати з 22 квітня 2012 року, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідно до частини п'ятої статті 188 ГК якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Разом із тим частиною третьою статті 632 ЦК передбачено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається, а відповідно до частини третьої статті 653 ЦК якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або про розірвання договору законної сили.

Оскільки зобов'язання орендаря щодо внесення орендної плати, визначеної умовами договору від 30 грудня 1992 року у редакції договору від 20 лютого 2008 року, у період із 20 вересня 2011 року (день набрання чинності змін до Методики розрахунку орендної плати) до 22 квітня 2015 року (день звернення позивача з відповідним позовом до суду) виконано повністю належним чином, то немає правових підстав для внесення змін до договору оренди в частині зміни розміру орендної плати з 22 квітня 2012 року, тобто з моменту, що передує набранню рішенням суду про зміну договору законної сили.

Щодо позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, суд першої інстанції зазначив, що позовна давність не поширюється на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. Оскільки право на внесення змін до договору оренди від 30 грудня 1992 року про збільшення орендної ставки виникло 20 вересня 2011 року у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року № 961 і може бути реалізоване протягом всього строку дії зазначеного договору, а саме до 28 грудня 2015 року включно, але відповідач заперечує проти внесення відповідних змін до договору оренди, у такому випадку наявне триваюче правопорушення, а відтак перебіг позовної давності не розпочався, адже триваюче правопорушення ще не закінчено на момент розгляду спору.

Разом із тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, Вищий господарський суд України при вирішенні спорів у подібних правовідносинах висловив правову позицію щодо можливості внесення судовим рішенням змін до договору оренди державного майна з моменту, що передує ухваленню такого рішення, оскільки встановлення або зміна орендної ставки набирає чинності з моменту набрання чинності законодавчим актом, яким така ставка встановлюється або змінюється, а отже є обов'язковою для учасників орендних правовідносин саме із цього часу.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики в застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

За змістом статті 283 ГК за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням положень статті 287 ГК передача в оренду цілісних майнових комплексів, які належать до державного сектора економіки, або є комунальною власністю, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до цього Закону однією із істотних умов договору оренди державного та комунального майна є орендна плата з урахуванням її індексації (стаття 10).

Укладений сторонами договір оренди державного майна в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України (частина друга статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

За змістом пункту 3.4 Типового договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), затвердженого наказом ФДМУ від 23 серпня 2000 року № 1774, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року № 961 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 «Про методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу», якою змінено (збільшено) орендні ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств. Зазначені зміни набрали чинності з 20 вересня 2011 року.

У статті 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати також може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

За змістом частин першої, другої статті 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також відповідно до статті 652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Статтею 632 ЦК передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини третьої статті 762 ЦК договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру орендної плати за користування майном.

Ураховуючи наведене, орендна плата за оренду майна державної та комунальної власності є регульованою ціною і в разі законодавчої зміни її розміру нормами чинного законодавства передбачено можливість внесення відповідних змін до умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, про те, що внесення постановою Кабінету Міністрів України змін до Методики розрахунку орендної плати (щодо розміру ставок орендної плати), на підставі якої відповідно до умов договору оренди здійснюється визначення розміру орендної плати за державне майно, є підставою для зміни розміру орендної плати та зміни умов договору оренди в цій частині (з урахуванням передбаченої умовами договору оренди можливості перегляду розміру орендної плати), є обґрунтованим і законним.

Аналогічну правову позицію висловлено Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України у постанові від 18 березня 2015 року у справі № 3-19гс15.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є також вимога позивача про внесення відповідних змін до договору оренди державного майна в частині зміни розміру орендної плати з моменту, що передує ухваленню відповідного рішення суду.

При вирішенні спору в цій частині Верховний Суд України виходить із такого.

За загальним правилом, закріпленим у частині третій статті 653 ЦК, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

У справі, яка розглядається, не досягнувши домовленостей, позивач скористався наданим йому правом для вирішення цього питання у судовому порядку.

За змістом положень частини п'ятої статті 188 ГК якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним із дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що суд має право встановити у рішенні дату набрання чинності змін до договору, яка може бути іншою, ніж дата набрання чинності рішенням суду.

Разом із тим для реалізації права сторони на зміну умов договору в судовому порядку з іншої дати, ніж дата набрання чинності рішенням суду, має враховуватися момент, з якого зобов'язання можуть змінюватися.

За загальним правилом частини третьої статті 632 ЦК зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

У статті 653 ЦК спеціально розмежовано поняття «зміна договору» та «зміна зобов'язання, що випливає з договору»: якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Водночас у статті 188 ГК йдеться лише про «момент набрання чинності рішенням суду про зміну договору», а не про «момент зміни зобов'язання».

Ураховуючи, що поняття «договір» та «зобов'язання» не є тотожними, приписи статті 188 ГК не можна тлумачити як такі, що визначають момент зміни зобов'язання.

Отже, аналіз наведених норм права та приписів частини другої статті 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» дає підстави для висновку, що до моменту внесення змін до договору оренди орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату у розмірі, передбаченому чинним договором оренди.

Оскільки чинне законодавство, яке регулює відносини оренди майнових комплексів державних підприємств, не містить положень про зміну розміру орендної плати за користування таким майном саме з моменту законодавчого прийняття цих змін, а надає право стороні таких правовідносин у подальшому ініціювати внесення відповідних змін до договору, суди всіх інстанцій у справі, яка розглядається, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення рішенням суду іншого строку набрання чинності відповідних змін до договору.

Ураховуючи наведене, суди всіх інстанцій у справі, що розглядається, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на викладене заява заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2016 року та рішення Господарського суду Одеської області від 22 вересня 2015 року у справі № 916/1689/15 задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2016 року та рішення Господарського суду Одеської області від 22 вересня 2015 року у справі № 916/1689/15 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий Т.Є. Жайворонок

Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець