П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до кооперативного підприємства «Універмаг», треті особи: комунальне підприємство «Охтирське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_1, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, про виділ належної частки паю у натурі та за позовом ОСОБА_21, ОСОБА_20 до кооперативного підприємства «Універмаг», треті особи: комунальне підприємство «Охтирське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_18, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_1, ОСОБА_16, ОСОБА_13, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про виділ частини приміщення магазину в рахунок паїв за заявою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2015 року та рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2011 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися до суду з позовом до кооперативного підприємства «Універмаг» (далі - КП «Універмаг») про виділ належної частки паю у натурі.

Позивачі зазначали, що з 2001 року до 21 грудня 2006 року вони були членами КП «Універмаг».

У цей період вони вносили пайові внески грошима (ОСОБА_7 - 27 тис. 551 грн 38 коп., що складає 8,2 % статутного фонду, ОСОБА_8 - 23 тис. 165 грн 20 коп., що складає 6,9 % статутного фонду, ОСОБА_9 - 27 тис. 551 грн 38 коп., що складає 8,2 % статутного фонду) виключно для придбання та викупу першого та другого поверхів нежитлового приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 710 кв.м на АДРЕСА_1, тобто з 22 червня 2001 року - моменту створення КП «Універмаг» усі грошові внески співзасновників у статутний фонд цього підприємства мали цільовий характер - викуп майна банкрута Охтирського районного споживчого товариства (далі - Охтирське РСТ) - першого та другого поверхів зазначеного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1». Отже, вказане майно придбавалося за особисті грошові кошти членів кооперативу. Розмір статутного фонду КП «Універмаг» становить 336 тис. 800 грн - це оцінена, розподілена (протокол зборів засновників від 18 березня 2005 року) і закріплена торгівельна площа в будівлі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» у розмірах, пропорційних внескам співзасновників кооперативу до пайового фонду, у придбанні якого вони брали участь. Крім того, з 2001 до 2003 року позивачі вкладали особисті грошові кошти в будівлю магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1».

8 грудня 2006 року позивачі подали заяви про вихід з кооперативу та виділ належної частки паю у натурі торгівельними площами.

Рішенням загальних зборів (протокол від 21 грудня 2006 року) позивачів виключено із членів кооперативу, однак відповідної торгівельної площі їм виділено не було.

Посилаючись на те, що КП «Універмаг» не виконало свої обов'язки, передбачені нормами статті 21 Закону України «Про кооперацію», щодо виділу їм належної частки паю у натурі (торгівельною площею 165,43 кв. м), чим порушило їх права, позивачі просили виділити їм у натурі 165,43 кв. м загальної площі зазначеного нежилого приміщення відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи від 18 квітня 2013 року згідно з першим варіантом.

У січні 2014 року ОСОБА_21, ОСОБА_20 звернулися до суду з позовом до КП «Універмаг» про виділ частини приміщення магазину в рахунок паїв.

Позивачі зазначали, що за період членства в КП «Універмаг» вони вносили пайові внески грошима (ОСОБА_20 - 19 тис. 430 грн, що складає 7 % статутного фонду, ОСОБА_21 - 6 тис. 477 грн, що складає 2 % статутного фонду).

Рішенням загальних зборів КП «Універмаг» (протокол від 21 грудня 2006 року) ОСОБА_21, ОСОБА_20 було виключено із членів кооперативу, однак КП «Універмаг» не виділило їм належної частки паю у натурі.

Посилаючись на те, що КП «Універмаг» не виконало обов'язки, передбачені статтею 21 Закону України «Про кооперацію», щодо виділу їм належної частки паю у натурі, позивачі просили виділити їм у натурі 23,3 % - 165,43 кв. м загальної площі нежилого приміщення на АДРЕСА_1 відповідно до першого варіанта судової будівельно-технічної експертизи від 18 квітня 2013 року, визнати за ними право спільної часткової власності на виділену частину зазначеного нерухомого майна, що дорівнює 165,43 кв. м, та виділити їм у рахунок паїв 134,19 кв.м загальної площі вказаного нежилого приміщення і визнати за ними право спільної часткової власності на це нерухоме майно, а також визнати виділену частину площі магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» у розмірі 134,19 кв.м відокремленим об'єктом нерухомого майна.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відмовлено; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_21, ОСОБА_20 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2015 року відмовлено ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаними позовами з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2015 року та рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2015 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 просять скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення їхніх позовних вимог з передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 2, 21 Закону України «Про кооперацію», статей 166, 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 119 ЦПК України при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі; невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року (справа № 6-12цс13) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 надали копії ухвал Верховного Суду України від 17 вересня 2008 року, 23 вересня 2009 року, ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 і 18 лютого 2015 року та постанови Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 22 червня 2001 року постановою позачергових зборів уповноважених Охтирського районного споживчого товариства створене КП «Універмаг» зі статутним фондом у розмірі 281 тис. 778 грн, який був розподілений між засновниками.

За умовами установчого договору про створення зазначеного підприємства, затвердженого протоколом загальних зборів та зборами уповноважених пайовиків Охтирського РСТ від 22 червня 2001 року, Охтирське РСТ передало до статутного фонду підприємства основні засоби, до яких входив і другий поверх приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», а засновники внесли грошові кошти.

8 грудня 2006 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_19 звернулися до КП «Універмаг» із нотаріально посвідченими заявами про вихід з кооперативу та виділ належної частки паю у натурі відповідно до їх часток у статутному фонді кооперативу.

Рішенням загальних зборів співзасновників кооперативу від 21 грудня 2006 року їх виключено із членів кооперативу та вирішено виділити їм належні частки паїв грошовими коштами після закінчення звітного періоду за результатами господарської діяльності за 2006 рік згідно з внесками кожного з них до статутного фонду.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та позовних вимог ОСОБА_21, ОСОБА_20, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що виділ належних часток паїв у натурі вплине на виробничу діяльність КП «Універмаг» і порушить права інших членів кооперативу, а виділ належних позивачам часток паїв у грошовій формі їхніх прав не порушує. При цьому суд урахував, що свої частки до статутного фонду кооперативу позивачі вносили у вигляді грошових коштів, а не майна; в установчих документах кооперативу (в редакції, чинній на час виходу позивачів із членів кооперативу) визначено, що в разі добровільного виходу з членів кооперативу, засновники мають право на одержання своєї загальної частки грошима; за відповідними заявами позивачів виключено із членів кооперативу і рішенням загальних зборів вирішено виділити належні їм частки паїв грошима. З огляду на наведене, правових підстав для виділу позивачам належних їм часток паїв у натурі, а саме майном кооперативу, за рішенням суду немає.

Разом з тим в ухвалі Верховного Суду України від 17 вересня 2008 року суд касаційної інстанції установив, що позивач був членом виробничого кооперативу із часу його створення, члени кооперативу як його засновники не вносили паїв (внесків) у будь-якій формі; майно кооперативу придбавалося у результаті праці його членів; рішенням загальних зборів кооперативу за його членами було визнано право на частку в розмірі 25 % у майні кооперативу, у тому числі й за позивачем, який направивши заяву про вихід з кооперативу, фактично припинив членство у ньому. Отже, позивач має право на частку в майні кооперативу в розмірі 25 % та згідно з положеннями статті 21 Закону України «Про кооперацію» у зв'язку з виходом з кооперативу має право на отримання вартості паю та акцій.

В ухвалі Верховного Суду України від 23 вересня 2009 року касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, установивши, що позивачі працювали у колективному сільськогосподарському підприємстві, правонаступником якого є сільськогосподарський кооператив, під час реорганізації сільськогосподарського підприємства позивачам було видано свідоцтва про право власності на майновий пай (майнові сертифікати); рішенням загальних зборів колективу співвласників майна кооперативу майно позивачам виділено майновим комплексом у натурі, проте передано лише частину майна, дійшли висновку про наявність правових підстав для передачі позивачам цього майна із незаконного володіння кооперативу.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач, який при створенні кооперативу зробив внесок до його статутного фонду, має право на виплату вартості паю у зв'язку з припиненням членства в кооперативі.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційний суд скасував рішення апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд з тієї підстави, що на порушення вимог статей 212-214 ЦПК України суд не з'ясував фактичних обставин справи, що мали значення для правильного її вирішення.

У постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року міститься висновок про те, що стаття 358 ЦК України регулює порядок здійснення права спільної часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути й не ізольовані й не завжди точно відповідають часткам, що належать співвласникам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє права спільної часткової власності на це майно. Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток в праві власності на будинок.

Таким чином, наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 2, 21 Закону України «Про кооперацію», статей 166, 364 ЦК України у подібних правовідносинах. Порівняння цих рішень з оскаржуваними судовими рішеннями не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Правовий висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечить викладеному у постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року висновку, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, за результатами перегляду якої Верховним Судом України прийнято цю постанову, наявні різні фактичні обставини.

Оскільки судове рішення, про перегляд якого подано заяву, не перешкоджає подальшому провадженню у справі, відсутні правові підстави для його перегляду з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Отже, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про перегляд судових рішень судів касаційної, апеляційної та першої інстанцій Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2015 року та рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема