Історія справи

Постанова ВСУ від 25.05.2016 року у справі №6-692цс16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів:Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., за участю представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_11, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, про поділ спадщини за заявою ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_8 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_13 Після його смерті відкрилась спадщина на усе рухоме і нерухоме майно, яке на день смерті належало йому на праві власності. Вона та відповідачі ОСОБА_9 (син спадкодавця) і ОСОБА_10 (мати спадкодавця) є єдиними спадкоємцями за законом майна спадкодавця і вчасно звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. Позивачка зазначає, що крім неї та відповідачів, до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_6 і ОСОБА_11 16 лютого 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л. винесено постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, згідно з якими ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Посилаючись на те, що відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом порушує її право на спадкування після смерті її батька ОСОБА_13, ОСОБА_8, уточнивши позовні вимоги, просила задовольнити позов та в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_13 визнати за нею і відповідачами право власності за кожним по 1/3 частині спадкового майна.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2015 року задоволено заяву ОСОБА_8 про залишення без розгляду її позовних вимог у частині визнання права власності за нею, ОСОБА_9, ОСОБА_10 по 1/3 частині автомобіля марки «Lexus LX570», реєстраційний номер НОМЕР_1, по 1/3 частині автомобіля марки «Mercedes Bens S500», реєстраційний номер НОМЕР_2, по 1/3 частині причепа, реєстраційний номер НОМЕР_3, по1/3 частині від частки у статутному капіталі (фонді), що належала ОСОБА_13 у ТОВ «Атма Ріелті», що становить 500 тис. грн та відповідно складає 33,33 % статутного капіталу (фонду); позовні вимоги ОСОБА_8 у цій частині залишено без розгляду.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 10 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_8 задовольнив та поділив майно у порядку спадкування за законом після ОСОБА_13, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визнавши за ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 право власності на 1/3 частину спірного майна за кожним, а саме квартири АДРЕСА_2, бази відпочинку спортивно-оздоровчого клубу «ІНФОРМАЦІЯ_2» у вигляді будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 а саме: спальний корпус (літ. «А»), загальною площею 764,0 кв. м; котедж (літ. «Б»), загальною площею 39,5 кв. м; котедж (літ. «В»), загальною площею 37,2 кв. м; котедж (літ. «Г»), загальною площею 156,2 кв. м; котедж (літ. «Д»), загальною площею 146,2 кв. м; сарай (літ. «Е»); будівля охорони (літ. «Ж»); вбиральня (літ. «З»); альтанка (літ. «Л»); альтанка (літ. «Л1»); альтанка (літ. «Л2»); альтанка (літ. «Л3»); альтанка (літ. «Л4»); альтанка (літ. «Л5»); котедж (літ. «И»), загальною площею 160,3 кв. м; котедж (літ. «М»), загальною площею 169,0 кв. м; котедж (літ. «Н»), загальною площею 104,6 кв. м; конюшня (літ. «О»), загальною площею 463,4 кв. м; навіс (літ. «П»); господарський блок (літ. «Р»), загальною площею 21,1 кв. м; навіс (літ. «С»); басейни; огорожі № 1-5, 7, 9, 13-15; очисні споруди № 10-12; трансформаторна підстанція, ТП; колодязь (літ. «К»); замощення, І-ІІІ І; вбиральня (літ. «З1»); альтанка (літ. «Л6»); альтанка (літ. «Л7»); альтанка (літ. «Л8»); альтанка (літ. «Л9»); альтанка (літ. «Л10»); навіс (літ. «С1»); навіс (літ. «С2»); навіс (літ. «С3»); навіс (літ. «С4»); навіс (літ. «С5»); навіс (літ. «С6»); навіс (літ. «С8»); будівля часовні (літ. «Т»), загальною площею 17,8 кв. м; господарській блок (літ. «У»), загальною площею 25,4 кв. м; сарай (літ. «Ф»); адміністративна будівля (літ. «Х»), загальною площею 1233,6 кв. м; сарай (літ. «Ч»); овочесховище (літ. «Ш»); вольєр (літ. «Щ»); сарай (літ. «Ю»); стоянка для автомобілів IV; тенісний корт V; по 1/3 частині від частки у статутному капіталі (фонді), що належала ОСОБА_13 у ТОВ «Фішер», що становить 2 тис. 668 грн 33 коп. та відповідно складає 11,09 % статутного капіталу (фонду); по 1/3 частині від частки у статутному капіталі (фонді), що належала ОСОБА_13 у ТОВ «СОЦ «Зарядʼє», у розмірі 6 тис. 562 грн 50 коп., що становить 23,33 % статутного капіталу (фонду); по 1/3 частині акцій, що належали ОСОБА_13 у ЗАТ «Житлово-будівельний трест № 2» вартістю 395 тис. 904 грн 91 коп.; по 1/3 частині від частки у статутному капіталі (фонді), що належала ОСОБА_13 у ТОВ «Спортленд» у розмірі 87 тис. 625 грн 33 коп., що становить 8,43 % статутного капіталу (фонду); по 1/3 частині від частки у статутному капіталі (фонді), що належала ОСОБА_13 у ТОВ «Фірма «Градострой» у розмірі 10 тис. грн, що становить 10 % статутного капіталу (фонду); по 1/3 частині грошових коштів, які знаходяться на поточних та депозитних рахунках, а також у сейфових скриньках у ПАТ КБ «ПриватБанк», ураховуючи нараховані проценти після смерті ОСОБА_13, а також по 1/3 частині колекції ікон, ювелірних виробів, дорогоцінних металів та каміння.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилив, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року залишив без змін.

21 березня 2016 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_6, від імені якої діє представник ОСОБА_7, із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме статей 60, 69, 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статей 356, 367, 368, 392, 1228, 1278, 1279 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 3, 11, 15 і 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв'язку із цим ОСОБА_6, від імені якої діє представник ОСОБА_7, просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року та рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2015 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди під час розгляду справи встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_13

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_13 є його діти - ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та мати - ОСОБА_10

23 вересня 2014 року ОСОБА_8 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька (т. 1, а.с. 115).

24 вересня 2014 року ОСОБА_10 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті сина (т. 1, а.с. 117).

19 листопада 2014 року ОСОБА_9 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька (т. 1, а.с. 139).

Крім зазначених спадкоємців до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись: ОСОБА_6 (заява від 22 серпня 2014 року) та ОСОБА_11 (заява від 9 грудня 2014 року).

Постановами приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л. від 16 лютого 2015 року відмовлено ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 у вчиненні нотаріальної дії - видати свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року батька і сина ОСОБА_13, оскільки ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 лютого 2015 року, постановленою у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, третя особа ‒ приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л., про встановлення факту проживання однією сім'єю, заборонено приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л. видавати свідоцтва про право на спадщину за законом щодо майна спадкодавця ОСОБА_13 (т. 1, а.с. 146-155).

Постановою приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л. від 25 березня 2015 року відмовлено ОСОБА_11 у вчиненні нотаріальної дії - видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_13, оскільки ОСОБА_11 не надала документів, які підтверджують факт родинних та інших відносин із спадкодавцем (т. 1, а.с. 158).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з доведеності позовних вимог та наявності підстав, передбачених статтями 392, 1217, 1218, 1228, 1261, 1267, 1269, 1276 ЦК України, для визнання за позивачкою та відповідачами права власності по 1/3 частині спадкового майна за кожним у порядку його поділу між спадкоємцями з урахуванням черговості та розміру часток. При цьому суди встановили, що постановами приватного нотаріуса відмовлено ОСОБА_8 (доньці), ОСОБА_9 (сину), ОСОБА_10 (матері) та ОСОБА_11 (дружині) у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, тому порушені права позивачки підлягають захисту у судовому порядку. Доводи ОСОБА_6, що вона у судовому порядку встановлює факт проживання однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_13 з початку 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто до дня його смерті, не заслуговують на увагу, оскільки встановлення зазначеного факту не впливає на розподіл спадкового майна між спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_13

ОСОБА_6, від імені якої діє представник ОСОБА_7, зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

На підтвердження підстав подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень заявниця надала ухвалу Верховного Суду України від 19 травня 2010 року, постановлену ним як судом касаційної інстанції, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого, 22 квітня, 10 й 24 червня, 28 жовтня, 2 й 9 грудня 2015 року, а також постанови Верховного Суду України від 3 й 24 квітня 2013 року, 5 лютого 2014 року та 17 лютого 2016 року.

Верховний Суд України, як суд касаційної інстанції, в ухвалі від 19 травня 2010 року та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 28 жовтня й 2 грудня 2015 року зазначили, що відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 СК України, яка регулює право спільної сумісної власності подружжя. Частка чоловіка (дружини) у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, виключається зі спадкової маси.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року зазначено, що установивши, що у визначений законодавством строк спадкоємці звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, проте між сторонами виник спір щодо виділу спадкового майна в натурі, унаслідок чого вони звернулись до суду, суд апеляційної інстанції провів його виділ з порушенням вимог чинного законодавства.

На підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 грудня 2015 року суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статті 338 ЦПК України, скасував судове рішення суду апеляційної інстанції, а справу направив на новий апеляційний розгляд, зазначивши, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, не уточнив,чи не виник у даному випадку фактично спір щодо виділу спадкового майна в натурі відповідно до частини другої статті 1279 ЦК України та поділу спадкового майна між спадкоємцями, які прийняли спадщину, але один з них ухиляється від виконання обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України щодо отримання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, не врахував, що позивачем ставилось питання не про вирішення вимог про визнання права на спадщину, а спір виник з підстав наявності в позивачки переважного права на виділ їй та її сину конкретно визначеного спадкового майна, що за відсутності згоди на поділ якого з боку позивачки унеможливлює отримання в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину в порядку частини другої статті 1279 ЦК України.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого, 22 квітня та 10 червня 2015 року зазначено, що згідно зі статтями 11, 33, 36, 119 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо позивач помилився відносно обов'язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити зі статті 33 ЦПК України, а саме: якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, суд замінює первісного відповідача належним або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд відмовляє в задоволенні позову. Установивши, що первісний відповідач є неналежним, а позивач не заявляв клопотання про залучення іншого відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

У постановах Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року (справа № 6-12цс13) і 17 лютого 2016 року (справа № 6-1500цс15) викладено правовий висновок про те, що положення статті 358 ЦК України регулюють саме порядок здійснення права спільної часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, внаслідок якого право спільної часткової власності припиняється. При встановленні порядку користування будинком кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку виходячи з його частки в праві спільної часткової власності на будинок. Установлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі не припиняє права спільної часткової власності. Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Також потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

У постанові від 24 квітня 2013 року Верховний Суд України зазначив, що заявник скористався своїм правом подати позов на загальних підставах, звернувшись із позовом про визнання права власності на частку майна та пославшись на обставину спільного проживання й перебування у фактичних шлюбних відносинах як на підставу своїх позовних вимог; суди мають враховувати положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час придбання майна; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У постанові від 5 лютого 2014 року міститься висновок Верховного Суду України про те, що визнання в судовому порядку права власності на новостворене майно, набуте з порушенням вимог частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку», за позовом, заявленим до особи, яка не оспорює таке право власності, суперечить вимогам статей 15, 331 ЦК України, частини третьої статті 12 та частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Доводи заявниці щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права не підтвердилися.

Проте, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.

Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох і більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому.

Положеннями статей 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (частина друга статті 1278 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1279 ЦК України спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна в межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

Судами встановлено, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 лютого 2015 року задоволено частково заяву ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення, та встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка ОСОБА_13 та жінки ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу в період із серпня 2005 року до дня смерті ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2015 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська рішенням від 5 лютого 2015 року скасовано, заяву ОСОБА_6 залишено без розгляду, а також роз'яснено заінтересованій особі її право подати позов на загальних підставах.

ОСОБА_6 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І.Л., про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на частину спільного сумісного майна.

Отже, ОСОБА_6 скористалась своїм правом подати позов на загальних підставах, заявивши позов про визнання права власності на частку майна та пославшись на обставину спільного проживання у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_13 як на підставу своїх позовних вимог.

Вирішуючи спори про поділ спадщини та визнання права власності на спадкове майно, суди встановлюють належне спадкодавцю на час його смерті майно, яке входить до складу спадщини, а також з'ясовують чи не порушуються права та інтереси всіх спадкоємців, які мають право на спадщину.

Проте суди на ці обставини уваги не звернули.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили зазначених обставин, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

Тому судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року та рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, яка встановлена пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий: В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема