Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,- Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання батьківства та стягнення аліментів за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_8 про визнання батьківства та стягнення аліментів.

Зазначала, що з 1997 року підтримувала з відповідачем близькі стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у неї народилась дочка - ОСОБА_9, батьком якої є ОСОБА_8 У 2003 році відповідач виявив бажання познайомитися з дочкою, періодично їх навідував. З 2007 року вони проживали разом, вели спільне господарство. Проте ОСОБА_8 відмовився подати в органи реєстрації актів громадянського стану заяву про реєстрацію батьківства, матеріальної допомоги на утримання доньки не надає.

З підстав статей 128, 180-183 Сімейного кодексу України (далі - СК України) ОСОБА_7 просила задовольнити позов.

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 31 липня 2014 року, позов ОСОБА_7 задоволено частково: визнано ОСОБА_8 батьком ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1; стягнуто із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання неповнолітньої дочки, ОСОБА_9, у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) ОСОБА_8 щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 5 березня 2013 року, до досягнення дитиною повноліття; рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2014 року ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та передачу справи на новий касаційний розгляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статті 53 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) та статті 128 СК України.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_8 посилається на ухвали Верховного Суду України від 17 січня 2007 року, від 11 червня 2008 року та від 29 квітня 2009 року.

ОСОБА_8 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини 1 статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що дитина, відносно якої встановлено батьківство, - ОСОБА_9, народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року в місті Кузнецовську Рівненської області, її матір'ю є ОСОБА_7 Згідно з листом відділу РАЦС Кузнецовського МУЮ від 12 березня 2013 року № 180/11.2-13 запис про батька ОСОБА_9 відповідно до частини 1 статті 135 СК України внесено на підставі заяви матері. Позивачка у шлюбі з відповідачем не перебувала й не перебуває, відповідач наявність стосунків із позивачкою не визнав, своє батьківство заперечував.

Ухвалюючи рішення про визнання батьківства та стягнення аліментів, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, керувався нормами статей 128, 180-183 СК України й виходив із того, що цей факт підтверджується ухилянням останнього без поважних причин від проведення судово-генетичної експертизи.

Ухвала Верховного Суду України від 29 квітня 2009 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції посилається в заяві про перегляд судового рішення заявник, не може бути прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки, на відміну від справи, яка переглядається, у ній особа звернулась із позовом про встановлення факту батьківства посмертно та визнання права власності в порядку спадкування, а отже, у справах наявні різні фактичні обставини.

Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин - визнання батьківства, за аналогічних обставин суд касаційної інстанції в ухвалах Верховного Суду України від 17 січня 2007 року та від 11 червня 2008 року, виходив із того, що при встановленні батьківства щодо дитини, яка народилась до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, а не норми СК України.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини.

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема частини 2 статті 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільно-процесуального законодавства.

Отже, суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, помилково погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлення батьківства відносно ОСОБА_9, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на підставі норм СК України.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною 1 статті 360-4 ЦПК України, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. ЯремаСудді: Л.І. Григор'єва Л.І. ОхрімчукВ.І. Гуменюк Ю.Л. СенінН.П. Лященко