ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючогоЯреми А.Г.,суддів:Барбари В.П., Гуля В.С.,Берднік І.С., Гуменюка В.І.,Григор'євої Л.І., Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І.,Колесника П.І., Романюка Я.М.,Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М.,Шицького І.Б., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства України до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування розпорядження та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л и :

У серпні 2012 року Київський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства України звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 6 липня 2009 року № 2020 затверджено проекти землеустрою й передано у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельні ділянки площею по 2 гектари кожному для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області. На підставі зазначеного розпорядження відповідачам видано два державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 219907 та серії ЯГ № 219908.

Передані у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 земельні ділянки розташовані в прибережній захисній смузі Канівського водосховища, а також частково на водній акваторії, тобто відносяться до земель водного фонду, тому не можуть передаватись у власність громадянам.

Прокурор просив суд: визнати незаконним і скасувати розпорядження Бориспільської райдержадміністрації Київської області від 6 липня 2009 року № 2020 щодо затвердження проектів землеустрою та передачі у власність відповідачам земельних ділянок площею по 2 гектари кожному для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 219907 та серії ЯГ № 219908, які видані 8 липня 2009 року на ім'я ОСОБА_1. і ОСОБА_2

Рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 24 січня 2013 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 травня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким постановлено: визнати незаконним і скасувати розпорядження Бориспільської райдержадміністрації Київської області від 6 липня 2009 року № 2020 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради"; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 219907 та серії ЯГ № 219908, які видані 8 липня 2009 року на ім'я ОСОБА_1. і ОСОБА_2

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1., до якої приєднався ОСОБА_2, задоволено, рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм

матеріального права, а саме: статей 87, 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), статей 58-60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пунктів 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок ).

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року, від 7 серпня 2013 року, від 16 жовтня 2013 року, від 23 жовтня 2013 року, від 26 березня 2014 року, від 28 травня 2014 року, від 16 липня 2014 року та постанову Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 17 листопада 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників Київської обласної державної адміністрації та Державної інспекції сільського господарства України, перевіривши доводи заяви, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України визнають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі -

ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 6 липня 2009 року № 2020 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 4 гектари у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області; передано у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначені земельні ділянки; доручено товариству з обмеженою відповідальністю "Меридіана" виготовити державні акти на право власності на земельні ділянки; зобов'язано Бориспільський районний відділ Київського обласного реєстраційного центру державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" зареєструвати їх у книзі реєстрації державних актів на право власності на землю.

На підставі зазначеного розпорядження відповідачам видано два державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 219907 та серії ЯГ № 219908, що розташовані в межах 100-метрової прибережної захисної смуги Канівського водосховища, частина цих ділянок накладається на водне русло.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано відповідного проекту землеустрою та доказів, які свідчать про те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водоохоронних зон і прибережних захисних смуг.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що на час прийняття Бориспільською райдержадміністрацією розпорядження від 6 липня 2009 року № 2020, нормами статті 88 ВК України та статті 60 ЗК України не передбачалось установлення прибережних захисних смуг за окремими проектами землеустрою, а лише визначались нормативні межі таких захисних смуг. Крім того, апеляційним судом установлено, що спірні земельні ділянки розташовані в межах 100 метрів від урізу води Канівського водосховища, а тому спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що статтею 87 ВК України та пунктами 1, 4, 5 Порядку (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) передбачалось установлення прибережних захисних смуг за окремими проектами землеустрою. Позивачем не надано відповідного проекту землеустрою та доказів, які свідчать про те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водоохоронних зон і прибережних захисних смуг.

Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та постанові Вищого господарського суду України суди касаційної інстанції виходили з того, що у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлення у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів повинно бути враховано нормативні розміри прибережних захисних смуг, які передбачені статтею 88 ВК України, а також розміри й межі водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням конкретної ситуації.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 58, частини другої статті 60 ЗК України, статей 87, 88, ВК України, пунктів 4, 5 Порядку, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді:В.П. Барбара

І.С. Берднік

Л.І. Григор'єва

В.С. Гуль

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

П.І. Колесник

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

І.Б. Шицький