П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про визнання права власності на частину будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на жилий будинок за заявою ОСОБА_11 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2012 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулись до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що в період спільного проживання їхні батьки, ОСОБА_12 і ОСОБА_13, побудували жилий будинок, що розташований за АДРЕСА_1. Батьки працювали в колгоспі, а жилий будинок, в якому вони (позивачі) мешкали разом з ними (батьками), належав до суспільної групи господарств - колгоспний двір, головою якого був ОСОБА_12

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на частину зазначеного жилого будинку.

Вважаючи, що до складу колгоспного двору, крім їхніх батьків, входили також і вони та що відповідно до статті 120 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР) майно колгоспного двору належить на праві сумісної власності і їм, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 просили визнати за кожним із них право власності на ј частину вказаного будинку.

ОСОБА_10 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою, в якій, вважаючи, що ОСОБА_12 і ОСОБА_13 членами колгоспу не були, спірний будинок до колгоспного двору належати не може, просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на жилий будинок від 9 квітня

1993 року, видане на ім'я ОСОБА_12, у частині належності будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_8 і ОСОБА_9 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_10 задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 3 липня 2013 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_8 задоволено частково: визнано за ОСОБА_8 право власності на ј частину жилого будинку АДРЕСА_1; у задоволенні позову ОСОБА_9 і зустрічного позову ОСОБА_10 відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2013 року відмовлено ОСОБА_10 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вказане рішення апеляційного суду.

У заяві про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції ОСОБА_11 порушує питання про скасування цієї ухвали й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме:

пункту 20 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), статті 120 ЦК УРСР, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_11 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

від 21 березня 2012 року у справі за позовом про визнання частково недійсними рішення сільської ради про визнання права власності на жилий будинок, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину та договору дарування й визнання права власності на частину будинку та за зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні будинком

№ 6-4675св12);

від 23 травня 2012 року у справі за позовом про визнання права власності на частину будинку (№ 6-5913св12);

від 7 листопада 2012 року у справі за позовом про визнання недійсними свідоцтв про право власності та про право на спадщину, заповітів і державних актів та визнання права власності у порядку спадкування (№ 6-18476св12);

від 26 лютого 2014 року у справі за позовом про визнання права власності на частку в колгоспному дворі - ј частину жилого будинку та за зустрічним позовом про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на жилий будинок (№ 6-4163св14),

а також на ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 лютого 2007 року у справі за позовом про визнання недійсними свідоцтва про право власності на будинок і договору дарування та визнання права власності на частину будинку (№ 6-10412кс04).

Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах № 6-10412кс04 і № 6-4163св14 суди касаційної інстанції скасували рішення судів попередніх інстанцій про визнання за позивачами на підставі статей 120, 123 ЦК УРСР права власності на частину в майні колишнього колгоспного двору та направили справи на новий судовий розгляд. При цьому суди касаційної інстанції виходили з того, що без належного з'ясування питання щодо правильності й обґрунтованості зарахування будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір судове рішення не може бути визнано таким, що ухвалено згідно із законом. Суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї).

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який, частково задовольняючи позов про визнання права власності на частину жилого будинку з господарсько-побутовими будівлями, виходив із того, що спірний будинок належав до суспільної групи господарств - колгоспний двір, про що свідчать витяг із погосподарської книги та свідоцтво про право власності на жилий будинок, а тому особи, які були членами цього двору, мають право на частину в праві сумісної власності на підставі статей 120, 123 ЦК УРСР.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях у справах № 6-10412кс04 і № 6-4163св14.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 9 квітня 1993 року видано свідоцтво про право власності на жилий будинок, в якому зазначено, що спірний будинок належить до колгоспного двору.

Згідно із записом у погосподарській книзі спірний будинок станом на

1 січня 1991 року належав до суспільної групи господарств - колгоспний двір.

Станом на момент набрання чинності Законом України "Про власність" головою колгоспного двору був зазначений ОСОБА_12, який обіймав посаду голови профспілкового комітету колгоспу. Членами колгоспного двору були його дружина - ОСОБА_13, яка працювала нянею в дитячих яслах колгоспу, та їхня неповнолітня дочка - ОСОБА_14

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_9 як неповнолітній член колгоспного двору не набув права власності на майно двору, оскільки народився ІНФОРМАЦІЯ_1 - після набрання чинності Законом України "Про власність".

Відповідно до змісту зустрічного позову й довідок архівного відділу Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області від 6 червня 2012 року та від 15 січня 2013 року в період з 1982 року до 1991 року даних про прийняття до членів колгоспу ОСОБА_12 і ОСОБА_13 немає.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до

15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), а згодом - Вказівками № 69.

Згідно зі змістом Вказівок № 5-24/26 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, належать до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Таким чином, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання щодо правильності зарахування будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим.

Саме до цього по суті зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах судів від 14 лютого 2007 року у справі № 6-10412кс04 та від 26 лютого 2014 року у справі № 6-4163св14, які вказані ОСОБА_11 як приклади.

Проте у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій не з'ясували питання щодо обґрунтованості зарахування будинку до зазначеної суспільної групи господарств, хоча правильність цього зарахування та відомості, зазначені у свідоцтві про право власності на жилий будинок, у частині належності спірного будинку до колгоспного двору оспорювались

ОСОБА_10 у зустрічному позові.

Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

Ухвали колегій суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2012 року, від 23 травня

2012 року та від 7 листопада 2012 року, які надані як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки в них зазначені інші фактичні обставини справи.

З огляду на викладене відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

29 липня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_11 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко