Історія справи
Постанова ВСУ від 24.09.2014 року у справі №6-122цс14
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2014 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Яреми А.Г.Суддів:Гуменюка В.І.,Патрюка М.В.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Лярен», товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Геосистеми», про визнання зобов'язання виконаним та зобов'язання повернення розписок, за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_9, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Лярен», товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Геосистеми», про визнання правочину недійсним та стягнення грошових коштів за заявою ОСОБА_9 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2010 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_10, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Лярен» (далі - ТОВ «Лярен»), товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Геосистеми» (далі - ТОВ «Торговий дім «Геосистеми»), про визнання зобов'язання виконаним та зобов'язання повернення розписок.
У березні 2011 року ОСОБА_10 звернувся із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_9, треті особи: ТОВ «Лярен», ТОВ «Торговий дім «Геосистеми», про визнання правочину недійсним та стягнення коштів.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 травня 2012 року у первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 20 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено. У задоволені зустрічного позову відмовлено.
Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_9 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_10 задоволено частково.
У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_9 просить скасувати рішення касаційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову, у задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 1212 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_9 - ОСОБА_11 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.
На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судом установлено, що 4 квітня 2008 року ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_10 придбати будівлю трансформаторної підстанції та будівлю складу АДРЕСА_1 за ціною 2 070 000 доларів США. Зі слів ОСОБА_9 об'єкти нерухомості були його власністю.
Проте, об'єкти нерухомості перебували у власності ТОВ «Лярен», а ОСОБА_9 не був власником ні об'єктів нерухомості, ні корпоративних прав ТОВ «Лярен».
На виконання домовленості ОСОБА_10 у декілька етапів у період з 4 квітня 2008 року по 17 травня 2008 року було передано ОСОБА_9 за вищевказані об'єкти нерухомості грошові кошти на загальну суму 2 070 000 доларів США, що підтверджується відповідними розписками.
Відповідно до договору доручення від 31 березня 2008 року, укладеного між ТОВ «Лярен» та ПП «Юридична компанія «Янат-Консультант», останній у якості повіреного зобов'язувався отримувати від ОСОБА_10, або від уповноважених ним фізичних, юридичних осіб завдатки, гарантійні суми, аванси за продаж будівлі трансформаторної, позначеної на плані літ. «Б-1», загальною площею 123,6 кв. м., та будівлі, позначеної на плані літ. «Д-1», площею 1 135,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі не менше 902 000 грн.
Згідно із договором передоручення від 3 квітня 2008 року, укладеному між ПП «Юридична компанія «Янат-Консультант» та ОСОБА_9, останньому передоручено права та обов'язки ПП «Юридична компанія «Янат-Консультант» за договором доручення від 31 березня 2008 року.
19 травня 2008 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «Торговий дім «Геосистеми», на яких відповідач за первісним позовом ОСОБА_10 виступив з ініціативою про придбання товариством спірних об'єктів нерухомості. Рішенням загальних зборів учасників товариства пропозицію ОСОБА_10 було підтримано одноголосно.
На виконання рішення загальних зборів учасників ТОВ «Торговий дім «Геосистеми» 20 травня 2008 року між ТОВ «Лярен» та ТОВ «Торговий дім «Геосистеми» було укладено договори купівлі-продажу, за якими ТОВ «Лярен» продало, а ТОВ «Торговий дім «Геосистеми» придбало будівлю трансформаторної підстанції, позначену на плані літ. «Б-1», загальною площею 123,6 кв.м., та будівлю складу, позначену на плані літ. «Д-1», площею 1 135,1 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за 910 000 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_9 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_10 суд першої інстанції виходив із недійсності попереднього договору про купівлю нерухомого майна, який було укладено усно між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, у зв'язку із чим стягнув з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 грошові кошти, отримання яких ОСОБА_9 підтверджується наявними в матеріалах справи розписками.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи первісний позов ОСОБА_9 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_10 апеляційний суд виходив із того, що правовідносини, які виникли між сторонами, свідчать про укладення між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 усного договору надання послуг, умовами якого ОСОБА_9 зобов'язався вчинити дії, необхідні для набуття ОСОБА_10 права власності на нерухоме майно, а ОСОБА_10 оплатити виконавцеві зазначену послугу. Оскільки ТОВ «Торговий дім «Геосистеми», яке діяло в інтересах ОСОБА_10, придбало у довірителя ОСОБА_12 ТОВ «Лярен» за нотаріально посвідченими договорами обумовлені об'єкти нерухомості, то останній повністю виконав свої зобов'язання за усною угодою про надання послуг від 4 квітня 2008 року, у зв'язку із чим ОСОБА_10 повинен повернути ОСОБА_9 розписки про отримання коштів.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_9 й задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_10, касаційний суд виходив із того, що спірний правочин укладений у формі, що не відповідає вимогам ст.ст. 635, 657, 901 ЦК України, а тому кошти, отримані за договором, необхідно стягнути із ОСОБА_9 на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті.
Однак з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
До таких же висновків у своїх ухвалах від 11 та 18 грудня 2013 року, а також від 27 березня 2014 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 1212 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_9
У справі, рішення касаційного суду в якій переглядається, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, і це не заперечується касаційним судом, що між сторонами існують договірні відносини. Той факт, що, як вказав суд касаційної інстанції, договір сторонами укладено у формі, яка не відповідає вимогам закону, не свідчить про те, що він не є укладеним. Разом з тим, правила ст. 1212 ЦК України застосовуються тоді, коли майно передано на виконання юридично ще не укладеного договору.
Отже, оскільки відносини, які склалися між сторонами, є договірними, то судом помилково застосовано до них ст. 1212 ЦК України.
Саме такого правового висновку щодо застосування ст. 1212 ЦК України дійшов Верховний Суд України і у Постанові від 2 жовтня 2013 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, посилається у своїй заяві заявник. Разом з тим, ця Постанова не може слугувати прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 1212 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки зазначене рішення суду ухвалено в порядку Глави 3 ЦПК України, тобто не судом касаційної інстанції.
Крім того, звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_10 не посилався в обґрунтування своїх позовних вимог на ст. 1212 ЦК України, так само як і не застосовували її при вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій.
Таким чином, рішення касаційного суду є незаконним, що відповідно до ст. 360-4 ЦПК України є підставою для його скасування і передачі справи на новий касаційний розгляд.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву ОСОБА_9 задовольнити частково.
Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. Ярема Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко