П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л., суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», і ОСОБА_7 укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у сумі 12 тис. грн зі сплатою 0,0001 % річних і строком повернення до 21 січня 2011 року.

З метою забезпечення повного та своєчасного виконання кредитних зобов'язань цього ж дня між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено окремі договори поруки, за умовами яких ці особи є поручителями ОСОБА_7 та відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що й позичальник.

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору станом на 1 квітня 2014 року утворилася заборгованість: за відсотками в сумі 2 тис. 504 грн 40 коп., зі щомісячної комісії - 8 тис. 400 грн, з погашення пені за несвоєчасне повернення кредиту та зі сплати відсотків - 43 тис. 596 грн. 49 коп., а всього 54 тис. 500 грн. 89 коп., які позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково, постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 тис. 808 грн 80 коп.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2015 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року в частині солідарного стягнення заборгованості з поручителів скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким постановлено стягнути: з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 солідарно на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 тис. 808 грн 80 коп.; з ОСОБА_7 та ОСОБА_9 солідарно на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 тис. 808 грн 80 коп. Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір по 81 грн 20 коп. з кожного; у решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_9

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_9 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення і постановити нове рішення про відмову в позові до нього, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_9 посилається на постанову Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 22 січня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», і ОСОБА_7 укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у сумі 12 тис. грн зі сплатою 0,0001 % річних та строком повернення до 21 січня 2011 року. Договором передбачалось погашення заборгованості за кредитом шляхом сплати щомісячних платежів з 1 по 10 число кожного місяця.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» цього ж дня уклало із ОСОБА_8 і ОСОБА_10 окремі договори поруки, за умовами яких поручителі зобов'язалися відповідати перед кредитором у тому самому обсязі, що й позичальник, у разі невиконання останнім умов кредитного договору. Умовами договорів поруки встановлено, що вони діють до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі (боржник і поручителі) мають відповідати солідарно перед банком, оскільки порушили свої зобов'язання за договорами, а заперечення ОСОБА_10 щодо пропуску банком позовної давності є безпідставними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд зазначив, що оскільки з поручителями укладені окремі договори поруки, то вони не несуть солідарної відповідальності між собою. Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції про переривання перебігу позовної давності відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України з урахуванням своєчасного звернення банку до суду із заявою про видачу судового наказу та про відсутність підстав для визнання поруки припиненою на підставі частини четвертої статті 559 цього Кодексу.

Проте в наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року зазначено, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором слід пред'являти в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням, якщо умовами договору передбачається погашення кредиту періодичними платежами, або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо погашення кредиту передбачається одноразовим платежем. Закінчення строку, установленого договором поруки, як і сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлено, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не заявив вимоги до поручителя.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Частиною першою статті 553 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом частини четвертої стаття 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Порука - це строкове зобов'язання і незалежно від установлення строку її дії договором чи законом сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, що визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 зобов'язався перед банком повернути суму кредиту з процентами до 21 січня 2011 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, разом із установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою стаття 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Судами встановлено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, а останній платіж боржник повинен був здійснити не пізніше 21 січня 2011 року, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів.

Отже, останній строк виконання основного зобов'язання сторони кредитного договору визначили 21 січня 2011 року, тому саме з цієї дати рахується початок шестимісячного строк дії поруки.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом лише 7 квітня 2014 року, то висновок суду про застосування положень статті 261 ЦК України, які регулюють питання перебігу позовної давності, до передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку пред'явлення вимог до поручителя є неправильним, оскільки цей строк не є строком позовної давності, на який поширюються зазначені норми.

Ураховуючи викладене, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2015 року та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_9 заборгованості за кредитним договором підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_9 заборгованості за кредитним договором у розмірі 21 тис. 808 грн 80 коп. і судових витрат у розмірі 81 грн 20 коп. скасувати.

У задоволенні позову в частині вимог публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_9 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини 1 статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. СенінСудді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк А.Г. Ярема