Постанова ВСУ від 23.11.2016 року у справі №902/1236/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

верховний суд україни ( ВСУ )

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є.,

за участю представника публічного акціонерного товариства «Златобанк» - Петроченка С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська продовольча група» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 червня 2016 року у справі № 902/1236/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського В.І. до товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська продовольча група», фермерського господарства «Агро-Майстер» (третя особа - ОСОБА_6) про солідарне стягнення заборгованості в сумі 675 825 грн 89 коп.,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Златобанк» (далі - ПАТ «Златобанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славінського В.І. звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська продовольча група» (далі - ТОВ «Подільська продовольча група») та фермерського господарства «Агро-Майстер» (далі - ФГ «Агро-Майстер») про солідарне стягнення заборгованості в сумі 675 825 грн 89 коп. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням ТОВ «Подільська продовольча група» своїх зобов'язань за кредитним договором від 26 квітня 2013 року № 21/13/KLMB (далі - договір-1).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 6 жовтня

2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 січня

2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ «Подільська продовольча група» та ФГ«Агро-Майстер» на користь ПАТ «Златобанк» заборгованість за договором-1 у сумі 675 825 грн 89 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 1 червня

2016 року постанову апеляційного суду змінено в частині стягнення судового збору, в решті судове рішення залишено без змін.

ТОВ «Подільська продовольча група» у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 червня 2016 року у справі № 902/1236/15 із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 910/14050/15, від 23 грудня 2015 року у справі № 910/19674/15, від 27 квітня 2016 року

у справі № 910/5245/15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 20 липня 2016 року вирішено питання про допуск справи № 902/1236/15 до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 червня 2016 року у зазначеній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 квітня 2013 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «Подільська продовольча група» укладено договір-1 про відкриття кредитної відкличної лінії в межах максимального ліміту заборгованості у розмірі 400 000 грн 00 коп. строком на 24 місяці до

25 квітня 2015 року зі сплатою 24 % річних.

11 жовтня 2013 року між сторонами укладено додатковий договір до договору-1, відповідно до умов якого максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 550 000 грн 00 коп, а також збільшено відсоткову ставку за користування кредитними коштами до 26 %.

У забезпечення виконання умов договору-1 між ПАТ «Златобанк» і ФГ «Агро-Майстер» укладено договір поруки.

2 січня 2014 року між ПАТ «Златобанк» і ОСОБА_6 укладено договір банківського вкладу № 054119 «Універсальний» в іноземній валюті, за умовами якого зазначена особа розмістила на рахунку № НОМЕР_1 вклад (депозит) у розмірі 22 222 доларів США.

12 лютого 2015 року між ПАТ «Златобанк» як кредитором і

ОСОБА_6 як новим боржником укладено договір про виконання зобов'язань третьою особою (далі - договір-2), відповідно до умов якого новий боржник здійснює виконання зобов'язань ТОВ «Подільська продовольча група» за договором-1, а кредитор надає свою згоду на виконання новим боржником зобов'язань первісного боржника за цим договором у сумі 483 286 грн 05 коп.

12 лютого 2015 року на виконання умов зазначеного договору ПАТ «Златобанк» згідно з меморіальним ордером № 464299 списало кошти у сумі 483 286 грн 00 коп. із депозитного рахунку ОСОБА_6 в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Подільська продовольча група» за

договором-1.

13 лютого 2015 року ПАТ «Златобанк» видано довідку № 779 про відсутність заборгованості ТОВ «Подільська продовольча група» і повне погашення кредиту за договором-1.

Рішенням від 13 лютого 2015 року № 30 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці з 14 лютого 2015 року по 13 травня 2015 року.

7 травня 2015 року наказом № 269 уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» договір про виконання зобов'язань третьою особою від 12 лютого 2015 року, укладений між ПАТ «Златобанк» і ОСОБА_6, віднесено до нікчемних на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованості за спірним договором-1 немає, оскільки на виконання умов договору-2 з депозитного рахунку останнього було списано кошти в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Подільська продовольча група». Зазначений договір не є нікчемним, оскільки його виконання здійснено до введення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк», тому він є дійсним та укладеним з усіма юридичними наслідками для сторін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився Вищий господарський суд України, виходив із того, що договір-2 від

12 лютого 2015 року укладений між ПАТ «Златобанк» і ОСОБА_6, відповідає критерію нікчемності, оскільки ОСОБА_6 отримав перевагу перед іншими вкладниками, яка полягає у набутті права вимоги повернення суми депозиту від ТОВ «Подільська продовольча група», що не передбачено чинним законодавством і внутрішніми документами банку.

У справі № 910/19674/15, копію постанови від 23 грудня 2015 року в якій заявником надано для порівняння, Вищий господарський суд України виходив із того, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Надавши належну правову оцінку договорам поруки та договору купівлі-продажу, а також відступленню права вимоги, суди попередніх інстанцій правомірно виходили із того, що ці договори відповідають вимогам ст. ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), а обставини, які згідно з п.п. 3, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є підставою для визнання договорів нікчемними, відсутні.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк») нікчемними є правочини неплатоспроможного банку, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

У справі, яка розглядається, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 отримав перевагу внаслідок укладення з банком договору-2, оскільки він набув право вимагати повернення суми депозиту від позичальника, на той час як вкладники можуть отримати від банку за договорами банківського вкладу (депозиту) не більше 200 000 грн 00 коп. Крім того, відповідно до пп. 9 п. 6 постанови Національного банку України від 1 грудня 2012 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн 00 коп. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Такі висновки є помилковими, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» грошові кошти в сумі 200 000 грн 00 коп. є лише мінімальним граничним розміром відшкодування Фондом гарантування вкладів кожному вкладнику банку, який гарантовано виплачується Фондом. Водночас вимоги вкладників у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, задовольняються в четверту чергу за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку (п. 4 ч. 1 ст. 52 цього Закону). Отже, сума грошових коштів, яку одержують вкладники банку, не обмежена обсягом гарантованої виплати, що здійснюється Фондом. Крім того, ОСОБА_6 в результаті спірного правочину отримав право вимоги від ТОВ «Подільська продовольча група», а не від банку.

Суд касаційної інстанції також неправильно застосував положення пп. 9 п. 6 постанови Національного банку України від 1 грудня 2012 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», відповідно до яких банки зобов'язано обмежити видачу (отримання) готівкових коштів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн 00 коп. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Наведені вимоги не стосуються спірних правовідносин, оскільки у справі, що розглядається, будь-яких виплат готівкою не відбулося.

Водночас за змістом ст.ст. 526 та 1058 ЦК зобов'язання банку з повернення вкладу за договором депозиту вважається виконаним із моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки за допомогою платіжної банківської картки).

Таку правову позицію було викладено Верховним Судом України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-140цс13.

Отже, сам факт встановлення обмежень щодо отримання грошових коштів через каси та банкомати банку не свідчить про те, що вкладник банку неміг отримати свій вклад в інший спосіб.

Таким чином, у справі, що розглядається, суд не встановив, у чому саме полягає отримана кредитором ОСОБА_6 перевага перед іншими кредиторами банку.

Натомість внаслідок виконання ОСОБА_6 зобов'язань позичальника він набув права вимоги сплати грошових коштів з боржника, який допустив тривале прострочення виконання зобов'язань перед банком. Без виконання ним зобов'язань позичальника ОСОБА_6 мав би право вимагати виплати йому гарантованої суми у розмірі 200 000 грн 00 коп. і залишку депозиту в процедурі ліквідації банку.

Таким чином, у справі, яка розглядається, боржник у зобов'язанні був замінений іншою особою за згодою кредитора, що відповідає змісту як положень ст. 520 ЦК щодо суті спірних правовідносин, так і положенням

ст. 521 цього Кодексу щодо форми правочину.

Спірні правочини відповідають вимогам ч. 1 ст. 528 ЦК, згідно з якою виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо за умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

Крім того, норма ч. 1 ст. 528 ЦК не ставить можливість виконання обов'язку боржника іншою особою у залежність від волі кредитора. Навпаки, кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Відтак, ураховуючи, що ОСОБА_6 мав право розпорядитися своїм вкладом станом на 12 лютого 2015 року, укладення ним із ПАТ «Златобанк» договору про виконання зобов'язань третьою особою не має значення для правових наслідків платежу на виконання зобов'язань із договору-1 за рахунок депозитних коштів.

Отже, у справі, яка розглядається, висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про нікчемність договору-2 від

12 лютого 2015 року укладеного між ПАТ «Златобанк» і ОСОБА_6, є неправильними, оскільки у цьому разі не відбулося вчинення банком платежу на користь його кредитора чи передачі будь-якого майна, що належить банку, кредитор також не мав переваг перед іншими вкладниками, оскільки право нового кредитора вимагати від боржника повернення сплачених на виконання кредитного договору коштів передбачено нормами чинного законодавства, тому не було і підстав для встановлення нікчемності спірного договору-2

Ураховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 1 червня 2016 року та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 20 січня 2016 року в справі, що розглядається, підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Надані для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 910/14050/15 та від 27 квітня 2016 року у справі № 911/5245/15 не є прикладом різного застосування судом касаційної інстанції положень п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки у цих справах предметом розгляду судами були інші правовідносини.

Отже, зі змісту зазначених рішень суду касаційної інстанції, копії яких додано до заяви, та зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України не вбачається підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК у разі зміни чи ухвалення нового рішення Верховний Суд України відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року

№ 1402-VII, ст. ст. 49, 11114 , 11116 11123 -11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України:

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська продовольча група» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 червня 2016 року у справі

№ 902/1236/15 задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 червня 2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20 січня

2016 року у справі № 902/1236/15 скасувати, рішення Господарського суду Вінницької області від 6 жовтня 2015 року залишити в силі.