П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (далі - ПрАТ «СК «ВУСО») про перегляд Верховним Судом України рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2014 року у справі за позовом ПрАТ «СК «ВУСО» до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди у порядку регресу, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП),

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ПрАТ «СК «ВУСО» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 липня 2010 року між ним і ОСОБА_8 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів строком дії до 30 липня 2011 року, за яким позивач зобов'язався відшкодувати шкоду, заподіяну відповідачем життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу - автомобіля УАЗ 31514, державний номер НОМЕР_1. 5 лютого 2011 року сталася ДТП за участю автомобіля УАЗ 31514, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_7 та автомобіля ТАГАЗ-С-100, державний номер НОМЕР_2, під керуванням власника ОСОБА_9

Постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 7 лютого 2011 року ОСОБА_7. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.

1 листопада 2011 року ПрАТ «СК «ВУСО» здійснило виплату страхового відшкодування у сумі 5 335,95 грн на користь постраждалої особи на підставі звернення приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страхові гарантії». Посилаючись на викладене, ПрАТ «СК «ВУСО» просило стягнути з ОСОБА_7. у порядку регресу суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 5 335,95 грн.

ОСОБА_7 проти позову заперечував, посилаючись на пропуск позивачем позовної давності.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2014 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ СК «ВУСО» відмовлено.

У заяві про перегляд судових рішень з підстав, передбачених підпунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ПрАТ «СК «ВУСО» просить скасувати рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2014 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 261, 262, 1191, 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 27 Закону України «Про страхування», статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеним в постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПрАТ «СК «ВУСО» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 16 і 23 вересня 2015 року, та 3 і 17 лютого 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, суд встановив, що 31 липня 2010 року між ПрАТ «СК «ВУСО» (страховик) і ОСОБА_8 (страхувальник) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/4564209 строком дії до 30 липня 2011 року, за яким страховик зобов'язався відшкодувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу - автомобіля УАЗ 31514, державний номер НОМЕР_1. Франшизу визначено у розмірі 510 грн.

5 лютого 2011 року сталася ДТП за участю автомобіля УАЗ 31514, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_7 та автомобіля ТАГАЗ-С-100, державний номер НОМЕР_2, під керуванням власника ОСОБА_9 Постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 7 лютого 2011 року ОСОБА_7. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.

ОСОБА_7 має посвідчення на право керування транспортними засобами категорії «В» (талон до посвідчення НОМЕР_3).

Висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 7 лютого 2011 року № 037 встановлено вартість відновлювального ремонту автомобіля ТАГАЗ-С-100, державний номер НОМЕР_2, у розмірі 5 845,95 грн.

У заяві на виплату страхового відшкодування зазначено, що заявником є ОСОБА_9, який просить суму страхового відшкодування виплатити на розрахунковий рахунок ОСОБА_11 Заява підписана 2 березня 2011 року ОСОБА_11

У страховому акті від 6 квітня 2011 року № 1079-24 за полісом від 31 липня 2010 року № ВЕ/4564209 встановлено, що подія (ДТП, яка сталася 5 лютого 2011 року) кваліфікована як нестраховий випадок (пункт 6), вирішено, що страхове відшкодування за цим полісом виплаті не підлягає.

Додатком від 31 березня 2011 року № 1 до страхового акта від 6 квітня 2011 року № 1079-24 також установлено, що подія (ДТП, яка сталася 5 лютого 2011 року) кваліфікована як нестраховий випадок (пункт 6), вирішено, що страхове відшкодування за полісом від 31 липня 2010 року № ВЕ/4564209 виплаті не підлягає. Визначено розмір страхового відшкодування у сумі 5 335,95 грн. Зазначено, що отримувачем страхової виплати є ОСОБА_11

Згідно з платіжним дорученням від 1 листопада 2011 року № 13363 ПрАТ «СК «ВУСО» здійснило виплату страхового відшкодування за полісом № ВЕ/4564209 у сумі 5 335,95 грн на розрахунковий рахунок ОСОБА_11

Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_7 не зобов'язаний був повідомляти страхову компанію про настання страхового випадку; своєчасність повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку підтверджується фактом виплати страхового відшкодування. ПрАТ «СК «ВУСО» (страховик) набув право вимоги на відшкодування шкоди (заміна кредитора в зобов'язанні) до ОСОБА_7. як особи, відповідальної за завдані страхувальникові збитки, і таке право виникло у страхувальника від дня настання страхового випадку за договором майнового страхування наземного транспорту, тобто 5 лютого 2011 року. Оскільки заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, позивач із зазначеними позовними вимогами звернувся до суду 28 березня 2014 року, а тому в задоволенні позову слід відмовити через пропуск позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року суд касаційної інстанції виходив з того, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, а саме з дня виплати страхового відшкодування. Право страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, у разі недотримання строків та умов повідомлення страховика про ДТП передбачено законом.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Перехід права вимоги за нормами статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування за таких умов:

1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим.

2. Регрес застосовується після припиненні зобов'язання з відшкодування шкоди.

За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, зокрема виплати страхового відшкодування (частина шоста статті 261 ЦК України).

Разом з тим статтею 993 ЦК передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

При цьому заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (частина перша статті 262 ЦК України).

Отже, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги сплаченого страхового відшкодування до заподіювача і строк такої вимоги починає спливати з моменту заподіяння шкоди.

У зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Крім того, у правовідносинах майнового страхування страховик, що виплатив страхове відшкодування, не може звернутися до страхувальника чи іншої особи, яка одержала страхове відшкодування.

Натомість регрес у правовідносинах страхування характеризується тим, що страховик одержує право стягнути суму виплаченого відшкодування не лише з третьої особи, а й із самого страхувальника. Право страховика на пред'явлення регресної вимоги передбачене, зокрема, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто виникає з правовідносин страхування відповідальності.

Право подати регресний позов до самого страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, виникає у страховика лише з припиненням основного деліктного зобов'язання за фактом здійснення ним виплати страхового відшкодування на користь сторони потерпілого - кредитора в деліктному зобов'язанні.

У справі, що переглядається, спір виник між страховою компанією та водієм забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, щодо стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля, а саме щодо застосування до таких правовідносин положень статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, у момент укладення договору обов'язкового страхування ПрАТ «СК «ВУСО» узяло на себе зобов'язання відповідати перед не визначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником ОСОБА_8 (або іншою особою, яка експлуатує забезпечний транспортний засіб на законних підставах, якщо це передбачено типом договору згідно зі статтею 15 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Сутність цього виду страхування (страхування відповідальності) полягає в прийнятті страховиком фінансових ризиків виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди, а також у згоді страховика прийняти обов'язок сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Зважаючи на викладене, правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається, регулюються саме положеннями частини шостої статті 261, статтею 1191 ЦК.

Оскільки днем виконання основного зобов'язання є день виплати страхувальником страхового відшкодування на користь потерпілої особи, тобто 1 листопада 2011 року, а з позовом до суду ПрАТ «ВУСО» звернулося 28 березня 2014 року, то висновок судів про сплив позовної давності є помилковим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року, на яку заявник посилається, обґрунтовуючи заяву про перегляд судових рішень.

Отже, у справі, яка переглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей ст. 261, 262, 1191, 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування», статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо визначення характеру спірних правовідносин.

Разом з тим згідно з підпунктом ґ підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Підпунктом 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону встановлено, що учасники ДТП зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, про настання ДТП. Якщо ці особи з поважних причин не могли виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально.

Оскільки закон прямо передбачає можливість звернення страховика з регресним позовом до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу в разі відсутності повідомлення учасниками ДТП (яким також є відповідач) про настання страхового випадку в передбачений законом строк, то висновок судів у справі, що розглядається, про відсутність у відповідача обов'язку повідомити страхову компанію про настання страхового випадку також є помилковим.

Не ґрунтується на вимогах закону й висновок судів про те, що факт виплати страхового відшкодування підтверджує своєчасність повідомлення страховика про настання страхового випадку.

Наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Правова позиція Верховного Суду України з цього питання викладена у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15.

Крім того, рішення про наявність або відсутність підстав для задоволення регресної вимоги мусить ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, тому такі спори мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Усупереч наведеним нормам права та правовим позиціям Верховного Суду України у справі, що переглядається, суд не дослідив доказів, від яких залежить правильне вирішення спору, та не надав їм належної правової оцінки, а саме: не з'ясував, чи може бути підставою для задоволення регресної вимоги страхової компанії сам по собі факт відсутності повідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку.

Ураховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2015_09_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» задовольнити частково.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема Я.М. Романюк