Історія справи

Постанова ВАСУ від 02.02.2016 року у справі №800/451/15
Постанова ВСУ від 22.11.2016 року у справі №800/451/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -за участю: секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представників:

відповідача - Белінської О.В., Нарольської Т.С., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання рішення незаконним та його скасування,

встановила:

У грудні 2015 року ОСОБА_7 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ВРЮ від 5 листопада 2015 року № 810/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_7 з посади за порушення присяги» (далі - Спірне рішення).

Свої вимоги обґрунтувала тим, що Спірне рішення ВРЮ прийняла не на підставі, поза межами наданих їй повноважень, у спосіб, що суперечить Конституції і законам України, а також практиці Європейського суду з прав людини як джерела права. Покликається також на недотримання строків притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

Суд установив, що ОСОБА_7 Указом Президента України від 13 серпня 2002 року № 717/2002 призначена на посаду судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області строком на п'ять років. Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 296-VI обрана на посаду зазначеного суду безстроково, а 17 квітня 2015 року - голова цього суду.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви Коаліції молодіжних громадських організацій Черкаської області «Молода Черкащина» від 25 листопада 2014 року, ОСОБА_9 від 9 грудня 2014 року та прокуратури Черкаської області від 12 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки щодо судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_7 відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_04_08/pravo1/T141188.html?pravo=1> (далі - Закон 1188-VII).

ТСК 3 червня 2015 року визнала в діях судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_7 під час розгляду клопотань про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 наявність ознак порушення присяги та направила висновок № 38/02-15 з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду і прийняття рішення.

ВРЮ ухвалою від 24 вересня 2015 року № 692/0/15-15 відкрила дисциплінарну справу щодо судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_7

5 листопада 2015 року ВРЮ прийняла Спірне рішення, дійшовши висновку про порушення суддею Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_7 присяги судді.

Вищий адміністративний суд України постановою від 2 лютого 2016 року позов задовольнив: визнав незаконним та скасував Спірне рішення.

Визнаючи незаконним та скасовуючи Спірне рішення, Вищий адміністративний суд України виходив зі встановленого ним факту, що слідчий суддя ОСОБА_7 під час розгляду клопотань та прийняття ухвал не допускала свідомого і систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя та не порушувала присягу судді. Зазначив, що ВРЮ хибно погодилась із висновком ТСК про вчинення нею дій усупереч нормам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) при ухваленні цих рішень. Наголосив на тому, що під час прийняття Спірного рішення ВРЮ не зважила на те, що звільнення за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою; не врахувала стаж роботи ОСОБА_7 на посаді судді, стан її здоров'я, її позитивну характеристику.

Крім того, Вищий адміністративний суд України зазначив, що ВРЮ під час прийняття оскаржуваного рішення не врахувала строки застосування до судді дисциплінарного провадження.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2016 року і відмовити у задоволенні позову.

У контексті фактичних обставин, що стали підставами для звільнення ОСОБА_7 з посади судді, не погоджується із висновком суду про застосування надмірно суворого і неможливість обрання для неї більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

Вважає, що для вирішення цієї справи підлягала застосуванню частина четверта статті 96 Закону № 2453-VI [в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII)], відповідно до якої строк накладення дисциплінарного стягнення щодо судді ОСОБА_7 у виді звільнення за порушення присяги не закінчився.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Основного Закону України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особливості діяльності судів як органів правосуддя об'єктивно обумовлюють необхідність забезпечення ефективного функціонування системи судів України. Конституцією України передбачено обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, окреме визначення видатків на утримання судів у Державному бюджеті України (частина перша статті 130).

Важливим засобом забезпечення ефективного функціонування органів правосуддя та незалежності суддів є ВРЮ, діяльність якої цілком зосереджена саме в цій сфері. Тому логічним є те, що норми, якими визначається статус ВРЮ, включено в розділ VIII «Правосуддя» Конституції України (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року № 9-рп/2002 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої і четвертої статті 1, абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18, частини першої статті 25, пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30, частини першої статті 31, частини першої статті 32, пункту 2 частини другої статті 33, пункту 2 частини другої та частини третьої статті 37, статей 38 і 48 Закону України «Про Вищу раду юстиції»).

Згідно з частиною першою статті 131 Основного Закону України до відання ВРЮ належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) ВРЮ є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Порядок призначення, обрання особи на посаду судді та підстави звільнення з цієї посади регулюються Основним Законом України (статті 126, 128). Інші питання правового статусу суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України).

Як зазначено у пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від

11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» (далі - Рішення № 2-рп/2011), правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов'язків. Згідно з Основним Законом України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги; внесення подання про звільнення суддів з посад належить до повноважень ВРЮ (пункт 5 частини п'ятої статті 126, пункт 1 частини першої статті 131). Порядок та підстави внесення подання про звільнення суддів з посад за порушення ними присяги встановлюються статтею 105 Закону № 2453-VI та статтею 32 Закону № 22/98-ВР.

Додержання присяги є обов'язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI та кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Основного Закону України.

За положеннями частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР порушенням присяги є:

- вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Відповідно до статті 30 Закону № 22/98-ВР до ВРЮ з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади можуть звертатися:

1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС) за умови, що таке рішення було нею прийняте за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади;

2) член ВРЮ за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади, проведення якої було йому доручено відповідно до цього Закону.

3) інші суб'єкти у випадках, визначених законом.

За частиною першою статті 32 цього Закону питання про звільнення судді з підстави, зокрема, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), ВРЮ розглядає після надання ВККС, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Згідно з частинами четвертою-шостою статті 32 Закону № 22/98-ВР суддя, справа якого розглядається, та/або його представник мають право надавати пояснення, ставити запитання учасникам засідання, висловлювати заперечення, заявляти клопотання і відводи.

Запрошення судді, справа якого розглядається, є обов'язковим. У разі неможливості взяти участь у засіданні ВРЮ з поважних причин суддя, справа якого розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні ВРЮ в обов'язковому порядку. Повторне нез'явлення такого судді є підставою для розгляду справи за його відсутності.

Рішення щодо внесення ВРЮ подання про звільнення судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України приймається більшістю голосів членів від конституційного складу ВРЮ.

Згідно зі статтею 105 Закону № 2453-VI суддя звільняється з посади у зв'язку з порушенням ним присяги судді. Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені ВККС або ВРЮ. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону № 22/98-ВР.

У преамбулі Закону № 1188-VІІ встановлено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - перевірка суддів) як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

За пунктом 4 частини першої статті 1 зазначеного Закону перевірка суддів проводиться з метою з'ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності.

За пунктами 2, 3 частини першої статті 3 цього ж Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово чи в колегії суддів рішень: про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в'язнями, за дії, пов'язані з їх політичною та громадською діяльністю; про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв'язку з їх участю у таких акціях.

Із наведеного нормативного регулювання можна дійти висновку, що суддя, який здійснив дії або скоїв проступок, що порочать звання судді і викликають сумніви в його об'єктивності, безсторонності, неупередженості, незалежності та справедливості, може нести юридичну відповідальність, зокрема й встановлену статтею 105 Закону № 2453-VI і статтею 32 Закону № 22/98-ВР. Для цього на рівні Основного Закону України та базових законодавчих актів, що регламентують питання судоустрою, статусу суддів і їх відповідальності, встановлена підстава звільнення судді за порушення присяги, визначені ознаки (прояви) цього діяння, передумови для його правової оцінки, створено орган, який наділений повноваженнями приймати рішення про встановлену в ході дисциплінарного провадження невідповідність судді займаній посаді, передбачено процедуру розгляду питання звільнення з посади судді у зв'язку з порушенням присяги, визначено суб'єктний склад, хто вправі ініціювати розгляд питання про звільнення судді з означеної підстави та строки давності накладення стягнення. Встановлено, які саме рішення ВРЮ підлягають оскарженню, до якого органу, упродовж якого строку та в якому порядку подаються й розглядаються вимоги про незгоду з ними.

За частинами другою, третьою статті 27 Закону № 22/98-ВР рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення суддів з посади можуть бути оскаржені виключно до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому КАС.

Як зазначено в Рішенні № 2-рп/2011, затверджений порядок судового розгляду таких справ Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції має на меті забезпечити незалежність та безсторонність тих суддів, які повинні розглядати зазначені справи. Крім того, встановленням особливого порядку судового оскарження зазначених актів ВРЮ дотримано співмірність між захистом прав суддів і прокурорів як громадян України та їх обов'язками і обмеженнями як представників державної влади (пункт 3.3 цього Рішення).

Як убачається з матеріалів справи, ВРЮ з посиланням на статус і повноваження, надані їй Конституцією України, прийняла Спірне рішення. Цьому передувало відкриття нею дисциплінарного провадження, приводом для якого став висновок ТСК про те, що суддя ОСОБА_7 під час під час розгляду клопотань про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 здійснила дії, що суперечать положенням Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і грубо порушують законодавство в сфері правосуддя, порочать звання судді і є порушенням присяги. У Спірному рішенні, як можна простежити з його змісту, дається оцінка правовому статусу судді і розглядається можливість притягнення його до юридичної відповідальності; із посиланням на конкретні норми процесуального акта, який регламентує питання обрання запобіжного заходу, пов'язаного з ізоляцією від суспільства, досліджуються дії судді під час ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без змін на предмет їх відповідності вимогам закону, а також умови, обстановка, час здійснення та характер (правова природа) цих дій; аналізується призначення інституту слідчого судді в кримінальному провадженні, його завдання, роль та функції, наводяться мотиви визначення міри відповідальності.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За частиною третьою цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом положень частини третьої статті 2 КАС адміністративний суд не вправі перевіряти доцільність прийнятих суб'єктами владних повноважень, іншими органами влади рішень, вчинених дій, допущеної бездіяльності, коли такі акти, дії чи бездіяльність здійснювалися у межах їхніх повноважень та у спосіб, встановлених Основним Законом та законодавством України.

Отже, виходячи з існування спеціально створеного органу, правоможного здійснювати дисциплінарне провадження щодо судді за порушення присяги; встановлення процедури такого провадження; коли визначено, хто і впродовж якого строку може звернутися із заявою про перевірку судді, за здійснення яких суддя підлягає перевірці; коли виокремлено часові проміжки здійснення дій, що підлягали перевірці і на момент скоєння за законом визнавалися порушенням, можна дійти висновку, що у разі незгоди і оскарження суддею до адміністративного суду рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення суддів з посади, суд повинен піддати оскаржене рішення зовнішньому судовому контролю. В рамках такого контролю суд зобов'язаний перевірити, чи є рішення ВРЮ протиправним (незаконним) з тієї причини, що воно ухвалено органом, який за статусом і повноваженнями не має права його ухвалювати; або цим органом були перевищені встановлені законом повноваження; чи повноваження ним були здійснені у формі, яка не відповідає їх меті чи цілям, які переслідує закон; або що саме суперечить матеріальному праву в рішенні спеціального органу, що оскаржується. Рішення ВРЮ має оцінюватися в аспекті його обґрунтованості, безсторонності, розсудливості, своєчасності, пропорційності (чи не є воно свавільним), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Водночас не мають розглядатися й вирішуватися ті питання, які вирішуються компетентним органом на стадіях дисциплінарного провадження про юридичну відповідальність суддів за порушення присяги.

Рішення суду, про перегляд якого подана заява, не містить у повній мірі мотивів заперечення та правових висновків, сформульованих за наслідками дослідження і юридичної оцінки згаданих вище питань, серед яких і такі обставини: які дії, вчинки чи проступки стали підставами для ухвалення Спірного рішення; чи була передбачена відповідальність судді за ці дії; чи немає обставин, що виключають її настання; чи законним і обґрунтованим є це рішення; чи співмірна (не є явно несправедливою або свавільною) міра відповідальності, якщо так, то які аргументи свідчать про це; чи не були порушені права судді, за яких рішення про його відповідальність за порушення присяги має викликати обґрунтовані сумніви в його законності, інші обставини, що стосуються предмета судового контролю.

Задля об'єктивності слід зазначити, що в оскаржуваному рішенні наводяться окремі певні міркування щодо незаконності Спірного рішення, в основу яких покладено власний аналіз та оцінку фактичних обставин у поєднанні з нормами кримінального процесуального закону, на підставі яких ухвалювалися рішення судді про залишення без змін ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Попри наведене, у цьому рішенні немає відповідей на означені вище питання, надання яких зумовлюється характером правовідносин, з яких виник спір, і вимагається законом.

Таким чином, фактичний і нормативний контекст справи дає підстави стверджувати, що без дослідження і з'ясування наведених вище питань постанову Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2016 року не можна вважати законною та обґрунтованою.

Верховний Суд України, розглядаючи справу у межах визначеної главою 3 розділу IV КАС компетенції, позбавлений можливості встановлювати обставини у справі та усувати ті порушення, які можуть бути усунуті лише під час нового судового розгляду.

У зв'язку з цим оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновком Вищого адміністративного суду України в частині застосування строків про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Закони №№ 2453-VI та 22/98-ВР у редакціях, чинних на час вчинення ОСОБА_7 дій, які стали підставою для здійснення щодо неї дисциплінарного провадження, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, то положеннями Закону № 2453-VI передбачалося, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення лише у виді догани (стаття 88). Це стягнення могло бути застосоване не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта статті 87).

12 лютого 2015 року був прийнятий Закон № 192-VIII, яким з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд внесено системні зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону № 22/98-ВР, а Закон № 2453-VI викладено в новій редакції.

Пунктом 6 розділу І Закону № 192-VIII були внесені зміни до Закону № 22/98-ВР, зокрема частина друга статті 32 цього Закону була викладена в редакції, згідно з якою провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно зі статтею 96 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

У частині першій статті 97 зазначеного Закону міститься перелік видів дисциплінарних стягнень стосовно судді, одним із яких є висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги. У частині другій цієї статті визначені умови, за яких такий висновок може бути прийнятий.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІ Закону № 192-VIII заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону № 2453-VI у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що до 27 лютого 2015 року, тобто дня набрання чинності змінами до Закону № 22/98-ВР, внесеними Законом № 192-VIII, національне законодавство не передбачало строку для здійснення провадження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, і лише з цієї дати відповідно до частини другої статті 32 зазначеного Закону було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Водночас такі правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Отже, застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII.

Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (№ 21-703а16).

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього ж суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко