П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства «Ізяславське лісове господарство» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування шкоди в порядку регресу за заявою ОСОБА_5 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2015 року та рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 28 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року Державне підприємство «Ізяславське лісове господарство» (далі - ДП «Ізяславське лісове господарство») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Позивач зазначав, що ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з ДП «Ізяславське лісове господарство», працював на посаді майстра лісу Кунівського лісництва ДП «Ізяславське лісове господарство».

Між позивачем і ОСОБА_5 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого останній прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення цілісності майна та інших цінностей.

Під час проведення контрольної ревізії майстерської дільниці № 2 Кунівського лісництва ДП «Ізяславське лісове господарство» виявлено незаконну вирубку дерев, що підтверджується актом від 25 травня 2011 року.

Наказом від 27 травня 2011 року ОСОБА_5 звільнено з роботи у зв'язку з втратою довіри. Крім того, Хмельницька міжрайонна природоохоронна прокуратура порушила кримінальну справу відносно ОСОБА_5 у зв'язку з тим, що будучи посадовою особою, через службову недбалість він не забезпечив охорону ввірених йому лісових насаджень від незаконних порубок і допустив вчинення невідомими особами самовільної порубки дерев, що спричинило тяжкі наслідки для державних інтересів.

Відповідно до вироку Ізяславського районного суду від 4 квітня 2012 року ОСОБА_5 визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Безпосереднім керівником ОСОБА_5 в період виявлення шкоди був ОСОБА_6, який 27 травня 2011 року звільнений з роботи за пунктом 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку із систематичним невиконанням трудових обов'язків.

Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11 липня 2012 року стягнув з підприємства на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області 148 тис. 567 грн 55 коп. На виконання цієї постанови Господарський суд Хмельницької області видав наказ про примусове виконання рішення суду, за яким 22 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження. 5 листопада 2012 року винесено постанову про стягнення з ДП «Ізяславське лісове господарство» виконавчого збору в сумі 14 тис. 856 грн 75 коп.

Позивач також зазначав, що за період з 29 листопада 2012 року до 6 жовтня 2014 року він сплатив на користь держави 148 тис. 567 грн 55 коп. на відшкодування шкоди, 14 тис. 856 грн 75 коп. виконавчого збору та 4 тис. 457 грн судового збору.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частинах на користь ДП «Ізяславське лісове господарство» завдану ними шкоду природному середовищу в розмірі 148 тис. 567 грн 55 коп., 14 тис. 856 грн 75 коп. виконавчого збору, 4 тис. 457 грн 3 коп. коштів на оплату судових витрат під час розгляду справи № 13/5025/399/12 у господарських судах та судовий збір у цій справі.

Ізяславський районний суд Хмельницької області рішенням від 28 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2015 року, позовні вимоги ДП «Ізяславське лісове господарство» до ОСОБА_5 задовольнив: стягнув у порядку регресу з ОСОБА_5 на користь ДП «Ізяславське лісове господарство» 148 тис. 567 грн 55 коп. шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу; 14 тис. 856 грн 75 коп. виконавчого збору; 4 тис. 457 грн 3 коп. на відшкодування судових витрат у господарських судах; 1 тис. 678 грн 81 коп. судового збору, а всього 169 тис. 560 грн 14 коп.; у задоволенні позовних вимог ДП «Ізяславське лісове господарство» до ОСОБА_6 суд відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 8 червня 2016 року рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 28 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2015 року залишила без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2015 року та рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 28 липня 2015 року ОСОБА_5 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частин першої, четвертої статті 1191, частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 3, статті 134, частини третьої статті 233 КЗпП України та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_5 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, 20 квітня, 23 червня, 17 серпня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2016 року та постанов Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року, 27 квітня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_5 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з ДП «Ізяславське лісове господарство», працював на посаді майстра лісу Кунівського лісництва ДП «Ізяславське лісове господарство».

Між ДП «Ізяславське лісове господарство» та ОСОБА_5 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого останній прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення цілісності майна та інших цінностей.

Під час проведення контрольної ревізії майстерської дільниці № 2 Кунівського лісництва ДП «Ізяславське лісове господарство» виявлено незаконну вирубку дерев, що підтверджується актом від 25 травня 2011 року.

Наказом від 27 травня 2011 року ОСОБА_5 звільнено з роботи у зв'язку з утратою довіри. Крім того, Хмельницька міжрайонна природоохоронна прокуратура порушила кримінальну справу відносно ОСОБА_5 у зв'язку з тим, що будучи посадовою особою, через службову недбалість він не забезпечив охорону ввірених йому лісових насаджень від незаконних порубок і допустив вчинення невідомими особами самовільної порубки дерев, що спричинило тяжкі наслідки для державних інтересів.

Відповідно до вироку Ізяславського районного суду від 4 квітня 2012 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11 липня 2012 року стягнув з підприємства на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області 148 тис. 567 грн 55 коп. На виконання цієї постанови Господарський суд Хмельницької області видав наказ про примусове виконання рішення суду, за яким 22 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження. 5 листопада 2012 року винесено постанову про стягнення з ДП «Ізяславське лісове господарство» виконавчого збору в сумі 14 тис. 856 грн 75 коп.

Згідно з наказами Господарського суду Хмельницької області від 8 жовтня 2012 року з підприємства було стягнуто на користь держави 4 тис. 457 грн 3 коп. судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

За період з 29 листопада 2012 року до 6 жовтня 2014 року позивач сплатив на користь держави 148 тис. 567 грн 55 коп. на відшкодування шкоди та 14 тис. 856 грн 75 коп. виконавчого збору, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 19 листопада 2014 року та довідкою про сплату судового збору в розмірі 4 тис. 457 грн 3 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ДП «Ізяславське лісове господарство» до ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що вироком Ізяславського районного суду від 4 квітня 2012 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» звільнено від покарання; зазначеним вироком суду встановлено, що ОСОБА_5, працюючи на посаді майстра лісу Кунівського лісництва ДП «Ізяславське лісове господарство», будучи згідно із займаною посадою матеріально відповідальною службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями, через службову недбалість не забезпечив охорону ввірених йому лісових насаджень від незаконних порубок і допустив вчинення невідомими особами самовільної порубки дерев, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам. При цьому суд дійшов висновку про те, що оскільки ДП «Ізяславське лісове господарство» відшкодувало завдану працівником шкоду, яку стягнуто з підприємства на підставі судового рішення, то відповідно до вимог статті 1191 ЦК України воно має право регресної вимоги в розмірі відшкодованої шкоди.

Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотньої вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Регресне зобов'язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов'язання.

Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред'явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди.

Право зворотньої вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата.

Наявність судового рішення, за яким з потенційного регресанта ухвалено стягнути на користь потерпілого певну суму, не вважається достатньою підставою для пред'явлення регресного позову.

Такий позов може бути пред'явлений лише після виконання зазначеного рішення, оскільки до моменту виконання в іншої особи, яка відшкодовує шкоду, немає витрат, які підлягають відшкодуванню.

Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України), тобто розмір відшкодування визначається трудовим законодавством.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством грошової суми третій особі, саме від цього часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

Відповідно до частини третьої статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що шкода, завдана винними діями відповідача, була відшкодована ДП «Ізяславське лісове господарство» на підставі відповідного судового рішення, яке було виконане 6 жовтня 2014 року; регресний позов пред'явлений після виконання зазначеного судового рішення у січні 2015 року, отже, регресна вимога до працівника заявлена в межах річного строку з дня виплати підприємством грошових сум третій особі.

Правовий висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечить висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року, наданій заявником для порівняння, у частині застосування статті 233 КЗпП України, зокрема, про те, що право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою грошових сум третій особі, і з цього часу обчислюється встановлений цією нормою строк пред'явлення регресного позову.

Разом з тим, в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року, наданій заявником для порівняння, суд указав на те, що оскільки виплати військовою частиною на відшкодування моральної шкоди, завданої посадовою особою внаслідок незаконно прийнятого наказу про застосування дисциплінарного стягнення, безпосередньо пов'язані з трудовими правовідносинами, то частина четверта статті 1191 ЦК України виключає право зворотної вимоги до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

У наданій заявником для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року, яку постановлено у справі за позовом товариства про відшкодування завданої шкоди, пред'явленим у лютому 2014 року, суди встановили, що позивач пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, оскільки факт заподіяння шкоди виявлено 20 листопада 2012 року.

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року, наданій заявником на обґрунтування своїх вимог, містяться висновки щодо застосування статті 233 КЗпП України у спорах про відшкодування шкоди на підставі статті 134 цього Кодексу та статті 1166 ЦК України.

Надана заявником для порівняння ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2016 року постановлена у справі, предметом спору в якій є відшкодування шкоди, спричиненої бездіяльністю посадової особи. Суди під час розгляду цієї справи виходили з відсутності елементів цивільно-правового делікту, а саме відсутності шкоди, спричиненої позивачу.

Надана заявником для порівняння ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року постановлена у справі, предметом спору в якій є відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури на підставі частини 6 статті 1176 ЦК України. Цією ухвалою касаційний суд направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав порушення судом норм статей 212, 316 ЦПК України, зокрема, нез'ясування фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, оскільки суд не дослідив докази, а саме чи внаслідок дій посадових осіб органів прокуратури завдано моральну шкоду позивачу.

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2016 року, постановленій у справі, предметом спору в якій є відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з доведеності вини відповідача у завданні позивачу майнової та моральної шкоди, а також зазначив про правильність висновків судів щодо обчислення розміру майнової шкоди.

Таким чином, наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судами частин першої, четвертої статті 1191, частини першої статті 1166 ЦК України, частини першої статті 3, статті 134, частини третьої статті 233 КЗпП України у подібних правовідносинах.

Зазначені вище правові висновки суду касаційної інстанції про застосування частини третьої статті 233 КЗпП України, покладені в основу судового рішення, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у наданих для порівняння судових рішеннях, спірні правовідносини в яких не є подібними, а предмети спору, підстави позову та обставини справ не є тотожними.

Крім того, у наданій заяві заявник порушує питання про перегляд судових рішень з підстави неоднакового застосування статті 22 ЦК України, при цьому пославшись на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, 17 серпня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2016 року, в яких містяться висновки про те, що судові витрати не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватись як збитки.

Однак, з огляду на правовідносини, що виникли між сторонами у справі, яка переглядається, та підставу заявлених позовних вимог про відшкодування завданої відповідачами шкоди в порядку регресу на підставі статті 1191 ЦК України, яку було стягнуто з підприємства на підставі судового рішення, вбачається, що надані заявником для порівняння судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції цих норм матеріального права.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2015 року та рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 28 липня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко