П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до відкритого акціонерного товариства «Родовід Банк», ОСОБА_9 про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі - ВАТ «Родовід Банк»), ОСОБА_9 про визнання поруки припиненою.

ОСОБА_8 зазначала, що відповідно до умов кредитного договору від 9 жовтня 2007 року, укладеного між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_9, останньому для придбання автомобіля надано кредит у poзмipi 18 тис. 633 долари США з виплатою 12,5 % річних строком до 9 жовтня 2014 року.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним вище кредитним договором 9 жовтня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_8 укладено договір поруки, за умовами якого остання відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання позичальником за основним договором.

Листом державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області позивачку було повідомлено про відкриття виконавчого провадження за рішенням суду про стягнення з неї на користь ВАТ «Родовід Банк» заборгованості за вищевказаним кредитним договором.

Посилаючись на те, що 28 липня 2008 року ОСОБА_9 уклав з банком додаткову угоду до зазначеного вище кредитного договору, відповідно до умов якої процента ставка за кредитом підвищена до 14,5 %, що збільшило відповідальність ОСОБА_8 як поручителя без її згоди, вона просила на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати поруку припиненою.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 5 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено: визнано поруку припиненою.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2015 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 5 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року відмовлено ОСОБА_8 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2015 року ОСОБА_8 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року (справа № 6-70цс14) та 25 вересня 2013 року (справа № 6-97цс13) висновкам щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_8 надала копії постанов Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року та 25 вересня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_8 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 9 жовтня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_9 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику для придбання автомобіля кредит у розмірі 18 тис. 633 долари США з виплатою 12,5 % річних строком до 9 жовтня 2014 року.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним вище кредитним договором 9 жовтня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_8 укладено договір поруки, за умовами якого остання відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання позичальником за основним договором. Згідно з пунктом 1.1 цього договору поруки поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені між банком і позичальником до закінчення строку його дії.

28 липня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_9 укладено додаткову угоду до зазначеного вище кредитного договору, відповідно до умов якої процента ставка за кредитом підвищена до 14,5 % річних.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка як поручитель не давала згоди на зміну умов кредитного договору в частині збільшення розміру процентної ставки за кредитом та дізналася про збільшення обсягу своєї відповідальності як поручителя лише при виконанні судового рішення про стягнення з неї заборгованості позичальника за кредитним договором, та дійшов висновку про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що зміна основного зобов'язання, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, відбулася за згодою поручителя, оскільки за умовами договору поруки поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені між банком і позичальником до закінчення строку його дії. З урахуванням цієї умови договору поруки суди дійшли висновку про те, що укладення додаткової угоди від 28 липня 2008 року не повинно було погоджуватися з поручителем, який узяв на себе зобов'язання відповідати за зобов'язаннями боржника як за кредитним договором, так і за додатковими угодами до нього.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України, які надані заявником для порівняння, містяться такі висновки:

у постанові від 10 вересня 2014 року йдеться про те, що встановлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього. При цьому, як було встановлено судами у справі, за результатами перегляду якої прийнято зазначену постанову, за договором поруки поручитель відповідав перед банком за порушення зобов'язань боржником лише за основним договором; відповідальність поручителя за зобов'язаннями боржника за додатковими угодами до основного договору умовами договору поруки не передбачалася;

у постанові від 25 вересня 2013 року зазначено про те, що у зобов'язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком і зумовлює припинення поруки. При цьому в постанові зазначено, що висновок судів про достатність попередньої згоди поручителя на зміну умов основного договору (підпункти 1.1 та 1.3 пункту 1, підпункт 2.2 пункту 2 договору поруки) є безпідставним, оскільки підпунктом 4.4 пункту 4 спірного договору чітко визначено необхідність узгодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, унаслідок яких збільшується відповідальність останнього. Порушення цих умов відповідно до частини першої статті 559 ЦК України зумовлює припинення поруки.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеним у постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року та 25 вересня 2013 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах частини першої статті 559 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні однієї й тієї самої норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковою угодою, укладеною між кредитором і боржником 28 липня 2008 року, було внесено зміни до кредитного договору, зокрема процента ставка за кредитом підвищена до 14,5 % річних.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У зобов'язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Таким чином, з огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що внесення змін додатковою угодою до кредитного договору щодо збільшення розміру процентної ставки без згоди поручителя на такі зміни призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Отже, у справі, яка переглядається, установивши, що додатковою угодою до кредитного договору, укладеною без згоди поручителя, встановлено збільшений розмір процентної ставки, тобто змінено зобов'язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, та що останній не давав згоди на таку зміну забезпеченого порукою зобов'язання, оскільки пункт 1.1 кредитного договору не конкретизував, на які саме зміни кредитного договору погодився поручитель, суд першої інстанції правильно застосував норми частини першої статті 559 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання поруки припиненою.

Суди апеляційної й касаційної інстанцій не звернули уваги на те, що поручитель не давав згоди на внесення змін до кредитного договору в частині збільшенння розміру процентної ставки, та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, для припинення поруки.

Таким чином, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року не відповідає викладеним у постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року та 25 вересня 2013 року висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах частини першої статті 559 ЦК України, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій, ухвалених у справі, яка переглядається, та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Харківського районного суду Харківської області від 5 листопада 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема