П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Жердівської сільської ради Броварського району Київської області, треті особи: садове товариство «Тарасівське», приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Репа Світлана Василівна, про визнання недійсними державного акта на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на будівлю за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року та від 29 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2002 року ОСОБА_14 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 про поділ майна подружжя. У зв'язку зі смертю позивача як правонаступник до участі у справі була залучена його мати - ОСОБА_8, яка з урахуванням уточнених вимог просила визнати недійсним державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,75 га, що розташована по АДРЕСА_1 в садовому товаристві «Тарасівське» (далі - СТ «Тарасівське») на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області, виданий Жердівською сільською радою 3 листопада 1999 року на ім'я ОСОБА_9, визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, укладений 10 жовтня 2001 року ОСОБА_9 з ОСОБА_12, та визнати за нею в порядку спадкування право власності на ј частку садового будинку та земельної ділянки, які знаходяться за вищевказаною адресою, посилаючись на те, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті сина - ОСОБА_14 і має право на частку майна спадкодавця, оскільки земельна ділянка була приватизована відповідачкою ОСОБА_9 в період шлюбу, а на земельній ділянці розташований садовий будинок, який також підлягає поділу між спадкоємцями.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 5 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2014 року, у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2014 року залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції заступник Генерального прокурора України просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 лютого 2014 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року, від 29 січня 2015 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_8, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 368, 1218 ЦК України, статей 22, 28 КпШС України, статей 60, 69, 70 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Сахно Н.В. на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_14 перебували у зареєстрованому шлюбі з 8 лютого 1989 року по 14 травня 2002 року.

Під час шлюбу ОСОБА_9 15 листопада 1997 року вступила у члени СТ «Тарасівське», розташоване на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області. Як члену товариства їй було виділено у користування спірну земельну ділянку розміром 0,75 га по АДРЕСА_1 на території указаного садового товариства.

Відповідно до рішення Жердівської сільської ради Броварського району від 15 грудня 1997 року на ім'я ОСОБА_9 видано державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку, зареєстрований у книзі реєстрації записів державних актів на право приватної власності на землю від 3 листопада 1999 року за № 508.

Також судом встановлено, що на момент набуття відповідачкою у користування та власність спірної земельної ділянки на ній вже був розташований спірний садовй будинок, який не був зданий в експлуатацію і не зареєстрований в органах БТІ.

ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Як правонаступник позивача до участі в справі залучена матір померлого - ОСОБА_8

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що спірні земельна ділянка та садовий будинок були придбані за договором купівлі-продажу покійним сином позивачки та його дружиною в період їх шлюбу і на час відкриття спадщини, спадкодавець ОСОБА_14 не мав права власності на спірний будинок. ОСОБА_9 згідно рішення сільської ради отримала спірну земельну ділянку в приватну власність, що свідчить про те, що спірна земельна ділянка є її приватною власністю і не відноситься до спільної сумісної власності подружжя, оскільки йдеться не про нажите у шлюбі майно подружжя, а про одержання громадянином частки із земельного фонду.

Разом із тим, у наданих для порівняння:

- постанові від 11 червня 2012 року Верховний Суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що право власності на об'єкт незавершеного будівництва набуто на підставі цивільно-правової угоди, а тому зазначений будинок необхідно визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визначити рівні частки за подружжям;

- постанові від 20 червня 2012 року Верховний Суд України виходив із того, що на момент виникнення спору ступінь готовності будинку становив 60%. Будинок в експлуатацію не введений. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали недобудований подружжям будинок об'єктом права спільної сумісної власності подружжя;

- постанові від 15 травня 2013 року Верховний Суд України виходив із того, що ступінь готовності незавершеного будівництвом житлового будинку складає 90%. Спірний будинок зведено за час шлюбу, що дає можливість визнати його об'єктом права спільної сумісної власності подружжя й частки такого майна є рівними;

- ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2007 року, від 27 червня 2012 року, від 25 червня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незавершеного будівництвом будинку, якщо враховуючи ступінь його готовності можна визначити окремі частини, що підлягають виділенню й технічно можливо довести до завершення будівництво;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2013 року суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного суду про визнання незавершеного будівництво спірного будинку спільним сумісним майном подружжя.

Посилання в заяві на те, що подружжя в період шлюбу придбали садовий будинок у садовому товаристві, чим заявник обґрунтовує неоднакове застосування норми права, не заслуговують на увагу, оскільки позивачкою не надано доказів на підтвердження укладення договору купівлі-продажу спірного будинку або ж його спорудження в період шлюбу.

Порівняння вищенаведених ухвал суду касаційної інстанції та постанов Верховного Суду України із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року та від 29 січня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточним і може бути оскаржено тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема