ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення коштів за заявою ОСОБА_8 про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У липні 2009 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 про звернення стягнення на належне відповідачу на праві власності заставне майно.

У липні 2010 року позивач уточнив позовні вимоги, внаслідок чого до складу відповідачів було включено ОСОБА_8, та , відповідно, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 8 вересня 2008 року у розмірі 4 786,83 доларів США, що за курсом НБУ станом на 4 жовтня 2012 року складає 38 261 грн. 13 коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного 8 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_7 договору позивач надав останньому кредит у розмірі 3 000 доларів США на строк до 8 травня 2009 року включно. На порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконує.

З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору ОСОБА_7, 8 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_8 було укладено договір поруки.

У зв'язку з тим, що позичальник належним чином свої обов'язки не виконує, станом на 4 жовтня 2012 року виникла заборгованість в сумі 4 786,83 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 4 жовтня 2012 року становить 38 261 грн. 13 коп., яка складається з заборгованості по тілу кредиту - 1 522,72 доларів США (12 171 грн. 10 коп.); по відсотках - 2 041,43 доларів США (16 317 грн. 14 коп.); пеня - 1 222,68 доларів США (9 772 грн. 88 коп.).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 5 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2016 року, позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить скасувати рішення судів у справі щодо вирішення вимог до останнього як до поручителя та ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норми матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559, частини першої статті 251, частини першої статті 252 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір від 8 вересня 2008 року, за яким позивач надав позичальнику кредит у розмірі 3 000 доларів США на строк до 8 травня 2009 року включно.

Цього ж дня з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вищезазначеним договором між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8 було укладено договір поруки.

У пункті 11 укладеного сторонами договору поруки зазначено, що цей договір діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Згідно з пунктом 12 договору поруки строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється у 5 років.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором у останнього станом на 4 жовтня 2012 року виникла заборгованість у загальному розмірі 4 786,83 доларів США, що за курсом НБУ становить 38 261 грн. 13 коп.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_8 суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що сторони у відповідності до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України встановили строк щодо звернення з вимогами банку до поручителя протягом п'яти років, а тому з урахуванням того, що строк повернення кредиту встановлено до 8 травня 2009 року, а із позовом до суду банк звернувся у липні 2010 року, обґрунтованим є висновок про відсутність підстав для визнання поруки ОСОБА_8 припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про дотримання банком строків, установлених статтею 559 ЦК України, у зв'язку із встановленням строку захисту порушених прав за умовами договору поруки на 5 років, оскільки договір поруки встановив його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України, якими передбачено шестимісячний строк на пред'явлення вимоги до поручителя, який банком було пропущено.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року суд виходив із того, що непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням. Окрім того, звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального, а саме, частини четвертої статті 559, частини першої статті 251, частини першої статті 252 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 11 договору поруки) про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя та обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов'язання припинилися.

Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

У кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання чітко визначений - строк повного погашення кредиту є 8 травня 2009 року.

За таких обставин у банку виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 8 травня 2009 року і протягом наступних шести місяців.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що боржник зобов'язався повернути кредит у строк до 8 травня 2009 року, а оскільки банк звернувся до поручителя з позовом у липні 2010 року, тобто із пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, а тому є підстави для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Враховуючи вищезазначене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення вимог до ОСОБА_8 із ухваленням нового рішення про відмову у позові до останнього як поручителя.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_01_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>, пунктом 1 частини першої статті 360-3 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3403/ed_2016_01_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3409/ed_2016_01_01/pravo1/T041618.html?pravo=1>, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 5 жовтня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_8 скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення.

У позові публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_8 про стягнення коштів відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема