П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКоротких О.А., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника відповідача - Морозова П.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РВПІ МІТ» (далі - Товариство) до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

в с т а н о в и л а:

У січні 2011 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення ОДПІ про застосування щодо нього штрафних (фінансових) санкцій від 22 вересня 2010 року № 0000442303 в розмірі 7 565 585 грн 20 коп. (далі - Рішення).

На обґрунтування позову Товариство посилалося на те, що Рішення було прийнято на підставі акта від 10 вересня 2010 року № 825/23-33484760 про результати виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2008 року по 31 березня 2010 року, в ході якої було встановлено порушення Товариством пунктів 1, 2, 9, 11 статті 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 265/95-ВР) щодо здійснення розрахункових операцій у готівковій формі без використання зареєстрованого, опломбованого та переведеного у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО) та без видачі розрахункового документа встановленої форми на загальну суму 821 320 грн 71 коп.; непроведення через РРО розрахункової операції на суму 30 000 грн в день отримання готівкових коштів та невидачі розрахункового документа встановленої форми; проведення розрахунків через РРО на суму 661 643 грн 33 коп. без роздрукування та видачі відповідних розрахункових документів встановленої форми, що підтверджують виконання розрахункових операцій; не щоденного друку двох фіскальних звітних чеків; проведення через РРО без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів. Позивач зазначав, що висновки відповідача про встановлені порушення не відповідають фактичним обставинам справи та є необґрунтованими, а також вказував на порушення відповідачем строків застосування адміністративно-господарських санкцій, визначених Господарським кодексом України (далі - ГК).

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 17 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2014 року, позовні вимоги Товариства задовольнив частково: визнав протиправним та скасував Рішення в частині застосування до Товариства штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 4 257 283 грн 55 коп., оскільки застосування до позивача адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за порушення порядку проведення розрахунків готівкою після закінчення одного року з дня його вчинення є протиправним. У решті суми штрафної (фінансової) санкції в розмірі 3 308 301 грн 65 коп. Рішення залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28 квітня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування Рішення про застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 3 308 216 грн 65 коп. скасував та в цій частині постановив нове рішення - про задоволення позову. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, ОДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме пунктів 1, 2 статті 3, пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР та статті 250 ГК. На обґрунтування заяви ОДПІ додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2007 року (№ К-26371/06), 29 липня 2010 року (№ К-18202/10) та 15 серпня 2013 року (№ К/9991/22685/11), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви ОДПІ слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У рішеннях суду касаційної інстанції, на які посилається заявник, обґрунтовуючи наявність інакшого правозастосування, вбачається, зокрема, що:

в ухвалі від 29 липня 2010 року Вищий адміністративний суд України, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, виходив із того, що ці суди дійшли обґрунтованого висновку про порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, оскільки при проведенні розрахункових операцій позивачем видавались касові чеки, які не містили обов'язкового реквізиту чека - індивідуального податкового номера платника податку на додану вартість;

в ухвалі від 15 серпня 2013 року Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування рішення про накладення штрафних санкцій у розмірі 680 грн та приймаючи нове - про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що порушення позивачем пункту 9 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а саме незабезпечення щоденного роздрукування та зберігання фіскальних звітних чеків.

в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2007 року, в якій цей суд, погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що строки давності, встановлені статтею 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що є спеціальним законом з питань оподаткування, стосуються порядку погашення податкових зобов'язань, а не штрафних санкцій, а тому висновок суду першої інстанції про те, що при визначенні строку застосування штрафу за порушення термінів сплати податкового зобов'язання необхідно керуватися

статтею 250 ГК, є необґрунтованим.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування Рішення про застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 3 308 216 грн 65 коп., виходив із того, що оскільки роздруковані в оскаржуваний період чеки містили назву господарської одиниці та підтверджували виконання розрахункової операції, притягнення особи до зазначеної відповідальності суперечить закону. Крім того, застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій у виді штрафу за порушення порядку проведення розрахунків у готівковій формі після закінчення одного року з дня вчинення є необґрунтованим.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається позивач, обґрунтовуючи різне правозастосування.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви

позивача слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.А. Коротких Судді:О.Ф. ВолковМ.І. ГрицівО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоО.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький