П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дана" до ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю "Пахар", третя особа - головне управління Держземагентства у Запорізькій області, про визнання права користування земельною ділянкою та визнання недійсним договору оренди, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю "Дана", треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Пахар", Головне управління Держземагентства у Запорізькій області, про визнання припиненим договору оренди землі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Дана" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Дана" (далі - ТОВ "Дана") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 18 січня 2008 року між ТОВ "Дана" та ОСОБА_8 укладено договір оренди земельної ділянки терміном до 18 січня 2013 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер і до відповідачки як спадкоємиці померлого перейшли права орендодавця. Після закінчення строку договору оренди та відсутності з боку відповідача письмових заперечень ТОВ "Дана" продовжувало відкрито та безперешкодно користуватися спірною земельною ділянкою, сплачуючи орендну плату.

У листопаді 2013 року ТОВ "Дана" дізналося, що 30 жовтня 2013 року відповідачка уклала новий договір оренди земельної ділянки з товариством з обмеженою відповідальністю "Пахар" (далі - ТОВ "Пахар").

Ураховуючи наведене, ТОВ "Дана" просило визнати за ним право користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 на підставі договору оренди від 18 січня 2008 року на строк до 25 березня 2018 року; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 30 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_7 та ТОВ "Пахар", та скасувати його державну реєстрацію.

У червні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати припиненим договір оренди, укладений 18 січня 2008 року між ОСОБА_8 та ТОВ "Дана", оскільки останнє не направило в строк, передбачений договором, будь-якого листа про намір продовжити дію договору, а тому вона вважала, що договір оренди закінчив свою дію.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 26 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 24 березня 2015 року, у задоволенні позовів відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2015 року касаційну скаргу ТОВ "Дана" відхилено, рішення судів попередніх судових інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ТОВ "Дана" порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2015 року та направлення справи на новий касаційний розгляд з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 33 Закону України "Про оренду землі".

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ТОВ "Дана" посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня та 29 жовтня 2014 року, 4 березня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 25 лютого та 15 квітня 2015 року, в яких на думку заявника, по-іншому застосовано зазначену норму права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ "Дана", перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, рішення в якій переглядається, суди встановили, що ОСОБА_8 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 17 січня 2003 року Запорізькою районною державною адміністрацією, є власником земельної ділянки площею 4,94 га, розташованої на АДРЕСА_1.

18 січня 2008 року між ТОВ "Дана" та ОСОБА_8 було укладено договір оренди землі, зареєстрований 25 березня 2008 року за № 040826000021, строком на п'ять років.

В пункті 8 цього договору зазначено, що після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір його продовжити.

За пунктом 9 договору оренди орендна плата вноситься у грошовому еквіваленті на момент укладення договору в сумі 1 тис. 200 грн, у натуральному вигляді в розмірі 1500 кг зерна на рік щорічно, але не пізніше 20 грудня поточного року.

Пунктом 37 договору оренди встановлено, що дія договору припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.

ОСОБА_7 як сестра померлого прийняла спадщину та 15 травня 2013 року отримала свідоцтво про право на спадщину.

TOB "Дана" за 90 днів до закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки не зверталося до орендодавця з приводу поновлення дії цього договору, оскільки відповідне повідомлення орендаря від 25 жовтня 2012 року поштове відділення не приймало для відправлення та не відправляло, крім того, орендар не надав відповідних додаткових угод.

30 жовтня 2013 року між ОСОБА_7 та ТОВ "Пахар" було укладено договір оренди належної відповідачці земельної ділянки строком на десять років.

20 січня 2014 року ОСОБА_7 повідомила ТОВ "Дана" про припинення орендних відносин.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ "Дана", суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що ТОВ "Дана", будучи орендарем земельної ділянки, не надало належних доказів направлення орендодавцю повідомлення про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки та не надіслало проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди. Переважне право на поновлення договору оренди на новий строк можна реалізувати лише за умови дотримання строків і процедури повідомлення про намір скористатися таким правом. Крім того, договір оренди між ОСОБА_7 і ТОВ "Пахар" укладено на більш вигідних для орендодавця умовах.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суди виходили з того, що строк дії договору закінчився 18 січня 2013 року, а тому з цього часу він вважається припиненим.

В той же час, в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня, 29 жовтня 2014 року, 4 березня 2015 року, наданих заявником для порівняння, містяться висновки про те, що за положеннями частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" в тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після його закінчення листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Отже заперечення щодо поновлення договору оренди землі повинне бути висловлене упродовж місяця після закінчення строку дії, а не до його закінчення, а також у формі листа-повідомлення на адресу орендаря, а не фактом укладання договору оренди з іншим орендарем.

У постановах Верховного Суду України від 25 лютого та 15 квітня 2015 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що для поновлення договору оренди землі з підстави, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендодавець не надсилає письмове повідомлення про відмову в поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договору оренди. Крім того, стаття 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) також передбачає такий правовий механізм, як поновлення договору найму, що зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 33 Закону України "Про оренду землі", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об'єднує два випадки пролонгації такого договору.

Відповідно до частин першої - п'ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист- повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Таким чином, відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін

Отже, для застосування частини першої статті 33 цього Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Крім того, частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстави, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди: орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Частинами восьмою, дев'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що сторони договору не дотримались вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі", щодо поновлення договору, оскільки орендар у встановлений законом строк не надіслав орендодавцю повідомлення про свій намір скористатися переважним правом щодо укладення договору на новий строк з відповідним проектом додаткової угоди, Тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність в орендаря переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, оскільки не дотримано процедури такого поновлення, встановленої статтею 33 Закону України "Про оренду землі", а продовження користування орендованою земельною ділянкою орендарем та його повідомлення про намір реалізувати переважне право на поновлення договору оренди поза межами строку дії цього договору за наявності заперечень орендодавця не є підставою для визнання укладеного з новим орендарем договору оренди недійсним, оскільки право позивача на переважне поновлення договору оренди землі не порушено.

Такий висновок не суперечить викладеним у постановах Верховного Суду України від 25 лютого та 15 квітня 2015 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

За таких обставин підстави для скасування рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 24 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2015 року відсутні.

Отже, відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Дана" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 24 березня 2015 року та рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 січня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк А.Г. Ярема