Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (далі - управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до управління ПФУ, в якому просив: визнати неправомірною відмову відповідача перерахувати йому пенсію з урахуванням пільгового обчислення стажу; зобов'язати зарахувати в пільговому обчисленні - рік роботи за один рік і шість місяців - період його роботи з 14 листопада 1981 року по 1 грудня 1994 року в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі; провести такий перерахунок та виплатити пенсію з 9 серпня 1996 року.

На обґрунтування позову ОСОБА_9 зазначив, що він із серпня 1996 року отримує пенсію за віком, яку управління ПФУ нарахувало без урахування стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, в пільговому обчисленні, що суперечить указам Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (далі - Указ від 10 лютого 1960 року) та 26 вересня 1967 року № 1908-VІІ «Про розширення пільг на осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і у місцевостях, що прирівнюються до районів Крайньої Півночі» (далі - Указ від 26 вересня 1967 року), пункту 5 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-ІV), постанові Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (далі - постанова № 148).

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області постановою від 31 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року, позов задовольнив частково: визнав неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку його пенсії з урахуванням пільгового обчислення стажу за період роботи з 14 листопада 1981 року по 1 грудня 1994 року в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі; зобов'язав управління ПФУ зарахувати в пільговому обчисленні (зарахувавши кожний рік роботи за один рік і шість місяців) період роботи позивача з 14 листопада 1981 року по 1 грудня 1994 року як трудовий стаж, вироблений в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі; зобов'язав відповідача провести ОСОБА_9 з 1 грудня 2014 року перерахунок пенсії з урахуванням пільгового обчислення стажу за період роботи з 14 листопада 1981 року по 1 грудня 1994 року як виробленого в місцевостях, прирівняних до Крайньої Півночі, та в районах Крайньої Півночі та виплатити недоплачену з 1 грудня 2014 року різницю між перерахованим за цим рішенням та виплаченим з 1 грудня 2014 року розмірами пенсії. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 серпня 2015 року, погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 березня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, управління ПФУ з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 серпня 2015 року, а справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додало копію постанови Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2015 року (№ К/800/64740/14), яка, на думку управління ПФУ, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 5 Указу від 10 лютого 1960 року, Указу від 26 вересня 1967 року, Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Заявник також послався на рішення Вищого адміністративного суду України [ухвалу від 2 липня 2015 року (№ К/800/23536/15)], яке колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не може взяти до уваги, оскільки воно не є остаточним у справі: суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви з огляду на таке.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку про те, що позивач, працювавши слюсарем-ремонтником з 14 листопада 1981 року по 1 грудня 1994 року вахтово-експедиційним методом в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, має право з 1 грудня 2014 року на перерахунок пенсії з урахуванням пільгового обчислення стажу його роботи.

Натомість у постанові Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2015 року (№ К/800/64740/14), яка надана на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах дійшов протилежного висновку, а саме: робота позивача до 1 січня 1991 року вахтовим методом у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та в районах Крайньої Півночі за трудовим договором з підприємством, що не було розташоване у цих районах, не дає йому право на пільги з кратного обчислення трудового стажу (один рік за один рік і шість місяців), оскільки пунктом 5.9 Основних положень про вахтовий метод організації робіт, затверджених постановою Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС та Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 року № 794/33-82 (далі - Положення про вахтовий метод), такі пільги не передбачені.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За правилами абзаців першого та другого пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу від 10 лютого 1960 року, постанови № 148, Указу від 26 вересня 1967 року.

Указом від 10 лютого 1960 року передбачено надання всім робітникам і службовцям державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій таких пільг: виплату надбавок до заробітної плати, надання додаткових відпусток, можливість об'єднання відпусток, але не більш як за три роки, виплату різниці між розміром допомоги по соціальному страхуванню і фактичним заробітком (включаючи надбавки) у разі тимчасової втрати працездатності (статті 1-4).

Статтею 5 цього Указу встановлено надання додаткових пільг, зокрема, зарахування одного року роботи у вказаних районах за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності працівникам, які переводились, направлялись або запрошувались на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.

Аналогічні умови щодо застосування пільг, передбачених статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 року, передбачені й Інструкцією про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженою постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року № 530/П-28.

Абзацом першим пункту 5.9 Положення про вахтовий метод встановлено, що працівникам підприємств та організацій, які виїжджають для виконання робіт вахтовим методом у райони Крайньої Півночі або в прирівняні до них місцевості з інших районів держави, надаються пільги, передбачені статтями 1-4 Указу від 10 лютого 1960 року, з врахуванням змін та доповнень, внесених статтями 1 та 2 Указу від 26 вересня 1967 року.

Таким чином, пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 року, в тому числі зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються на працівників, що працювали вахтовим методом.

Суди встановили, що згідно з довідкою публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 13 листопада 2014 року № 10-1912 ОСОБА_9 працював слюсарем-ремонтником з 14 листопада 1981 року по 1 грудня 1994 року вахтово-експедиційним методом, в тому числі в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі (Ханти-Мансійському автономному окрузі Тюменської області), та в районах Крайньої Півночі (Ямало-Ненецькому автономному окрузі Тюменської області), до його заробітної плати виплачувався районний коефіцієнт і північна надбавка, а також надавалась додаткова відпустка в кількості 12 днів за роботу в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та 18 днів за роботу в районах Крайньої Півночі. Режим роботи - 15 робочих днів у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та районах Крайньої Півночі в місяць по 12 год. за добу + К1, К2 (дні перельоту літаком на роботу і назад на відпочинок) з відпрацюванням місячної та річної норм робочого часу.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що на працівників, які працювали вахтовим методом в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, поширюються пільги, передбачені статтями 1-4 Указу від 10 лютого 1960 року, а додаткові пільги, передбачені статтею 5 цього ж Указу, зокрема зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 27 жовтня 2015 року (справа № 21-3324а15).

Отже, Вищий адміністративний суд України, погодившись із постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 березня 2015 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року, якими частково задоволено позовні вимоги, в ухвалі від 26 серпня 2015 року неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до вимог частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.

За правилом підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення.

За таких обставин неправильне застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та прийняття нової постанови - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_9.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 березня 2015 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 серпня 2015 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда П.В. Панталієнко І.Л. Самсін М.І. Гриців В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко