П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року м. КиївСудова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є.,

суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., -

за участю представників:

публічного акціонерного товариства

«Орлея» - Петрика С.А.,

Державної інноваційної фінансово-кредитної

установи - Мазурка А.І.,

Одинцова А.В.,

Генеральної прокуратури України - Максіменцевої Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Орлея» (далі - ПАТ «Орлея») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02 березня 2016 року у справі № 5/25-38 за позовом першого заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення до ПАТ «Орлея» про звернення стягнення на заставлене майно; за заявою ПАТ «Орлея» про визнання наказів Господарського суду Волинської області від 17 жовтня 2007 року № 5/25-1, № 5/25-2 такими, що не підлягають виконанню,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2007 року перший заступник прокурора Волинської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Української державної інноваційної компанії (правонаступником якої є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа) в особі Рівненського регіонального відділення до відкритого акціонерного товариства «Луцький Райагропостач» (далі - ВАТ «Луцький Райагропостач»; правонаступником якого є ПАТ «Орлея») про звернення стягнення на заставлене майно за договором застави від 20 липня 2001 року, укладеним між Волинським регіональним відділенням Української державної інноваційної компанії і ВАТ «Луцький Райагропостач» у забезпечення виконання зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю «Авгур» (далі - ТОВ «Авгур») за інноваційним договором від 03 липня 1998 року № 1/98.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 13 березня 2007 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2007 року та постановою Вищого господарського суду України від 02 липня 2008 року, позов задоволено.

На виконання рішення Господарського суду Волинської області від 13 березня 2007 року судом першої інстанції видано накази від 17 жовтня 2007 року № 5/25-1 та № 5/25-2.

У квітні 2015 року ПАТ «Орлея» звернулося до суду із заявою про визнання наказів Господарського суду Волинської області від 17 жовтня 2007 року № 5/25-1 та № 5/25-2 такими, що не підлягають виконанню, з підстав, передбачених частиною четвертою статті 117 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Вимоги мотивовано тим, що боржника - ТОВ «Авгур», зобов'язання якого за інноваційним договором від 03 липня 1998 року № 1/98 забезпечено заставою майна відповідача, - ліквідовано як юридичну особу, а тому згідно з положеннями частини першої статті 593, частини першої статті 609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 28 Закону України «Про заставу» з припиненням основного зобов'язання припинилося і зобов'язання за договором застави від 20 липня 2001 року.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 05 травня 2015 року в задоволенні заяви ПАТ «Орлея» про визнання наказів Господарського суду Волинської області від 17 жовтня 2007 року № 5/25-1, № 5/25-2 такими, що не підлягають виконанню, відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02 березня 2016 року, назву позивача з «Українська державна інноваційна компанія в особі Рівненського регіонального відділення» змінено на «Державна інноваційна фінансово-кредитна установа»; ухвалу Господарського суду Волинської області від 05 травня 2015 року скасовано; у задоволенні заяви ПАТ «Орлея» про визнання наказів Господарського суду Волинської області від 17 жовтня 2007 року № 5/25-1, № 5/25-2 такими, що не підлягають виконанню, відмовлено.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 02 березня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК, ПАТ «Орлея», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 593, 598, 609 ЦК, статті 202 Господарського кодексу України, статей 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву про визнання наказів Господарського суду Волинської області від 17 жовтня 2007 року № 5/25-1, № 5/25-2 такими, що не підлягають виконанню, задовольнити.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 29 березня 2010 року у справі № 8/42, від 18 серпня 2010 року у справі № 7/52-10, від 13 травня 2008 року у справі № 32/207, від 10 липня 2013 року у справі № 5011-37/16267-2012, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 21 червня 2016 року справу № 5/25-38 допущено до провадження Верховного Суду України; відкрито провадження за заявою ПАТ «Орлея» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02 березня 2016 року у цій справі та здійснено підготовчі дії.

Відповідно до пункту 2.3.47 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, автоматизованою системою здійснено заміну судді-доповідача ОСОБА_1., якого звільнено згідно з Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600-VIII, на суддю-доповідача Жайворонок Т.Є. для розгляду зазначеної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені ПАТ «Орлея» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 03 липня 1998 року між Волинським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України (інвестор) і ТОВ «Авгур» укладено інноваційний договір № 1/98 з метою реалізації інноваційного проекту «Впровадження технології виробництва сучасних теплоізоляційних матеріалів», за умовами якого, з урахуванням змін і доповнень, внесених згідно з додатковими угодами від 22 червня 1999 року, від 01 серпня 2000 року № 1, загальна вартість проекту становить 2 100 000,00 грн; кінцевим строком виконання проекту, а також кінцевим строком повернення коштів, наданих для реалізації проекту як цільова безвідсоткова позика, визначено 30 липня 2004 року.

20 липня 2001 року між Волинським регіональним відділенням Української державної інноваційної компанії (правонаступником Державного інноваційного фонду України та його регіональних відділень) (заставодержатель) і ВАТ «Луцький Райагропостач» (заставодавець) укладено договір застави майна, за умовами якого заставою забезпечується зобов'язання, що випливає з інноваційного договору від 03 липня 1998 року № 1/98 зі змінами і доповненнями, згідно з якими заставодержатель надав кредитні кошти ТОВ «Авгур» у сумі 2 100 000,00 грн з метою виконання інноваційного проекту (пункт 1); у забезпечення своєчасного повернення зазначеної суми грошей заставодавець заставляє комплекс будівель і споруд, а саме: адміністративно-складське приміщення з металевою огорожею та площадкою Б-2 площею 1 308,9 кв. м, склад господарських товарів В-1 площею 597,1 кв. м, склад металевий (модуль) Г-1 площею 525,8 кв. м, які розташовані за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Гірка Полонка, вулиця Горохівська, 2в (пункт 2); право звернення стягнення на заставлене майно виникає, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання воно не буде виконано; строк дії договору визначено до повного виконання умов інноваційного договору (пункт 9); звернення стягнення на заставлене майно здійснюється у безспірному порядку шляхом вчинення виконавчого напису нотаріальними органами (пункт 10). Цей договір посвідчено нотаріально та зареєстровано в реєстрі за № 3695.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09 червня 2005 року у справі № 2/108-64 задоволено позов прокурора Волинської області в інтересах Української державної інноваційної компанії до ТОВ «Авгур» про стягнення 2 360 212,93 грн, з яких: 2 100 000,00 грн основної суми інноваційної позики, яку не повернуто відповідачем всупереч умовам інноваційного договору від 03 липня 1998 року № 1/98, 221 031,93 грн збитків внаслідок інфляції, 39 180,82 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 19 вересня 2006 року у справі № 4/79-Б про визнання банкрутом ТОВ «Авгур», у тому числі, визнано майнові вимоги кредитора Української державної інноваційної компанії в особі Рівненського регіонального відділення в сумі 2 360 212,93 грн.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 02 липня 2007 року у справі № 4/79-Б затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс; ТОВ «Авгур» ліквідовано; провадження у справі припинено. У мотивувальній частині ухвали суду зазначено, що у зв'язку з частковим погашенням кредиторської заборгованості Української державної інноваційної компанії в особі Рівненського регіонального відділення в сумі 138 989,08 грн і недостатністю коштів, одержаних від реалізації майна банкрута, не можуть бути задоволені та вважаються погашеними кредиторські вимоги Української державної інноваційної компанії в особі Рівненського регіонального відділення в сумі 2 221 223,85 грн.

У справі № 5/25-38, задовольняючи позов прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Української державної інноваційної компанії в особі Рівненського регіонального відділення до ВАТ «Луцький Райагропостач» про звернення стягнення на заставлене майно за договором застави від 20 липня 2001 року, укладеним між Волинським регіональним відділенням Української державної інноваційної компанії і ВАТ «Луцький Райагропостач» у забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Авгур» за інноваційним договором від 03 липня 1998 року № 1/98, Господарський суд Волинської області (рішення від 13 березня 2007 року) виходив із того, що оскільки ТОВ «Авгур» не виконало основного зобов'язання за інноваційним договором у строк, передбачений умовами договору, то відповідно до положень статей 1, 20 Закону України «Про заставу» позивач як заставодержатель набув право звернення стягнення на предмет застави.

Зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2007 року та постановою Вищого господарського суду України від 02 липня 2008 року.

На виконання рішення Господарського суду Волинської області від 13 березня 2007 року судом першої інстанції видано накази від 17 жовтня 2007 року № 5/25-1 та № 5/25-2, які оспорює ПАТ «Орлея» у справі, що розглядається.

Відмовляючи у задоволенні заяви ПАТ «Орлея» про визнання зазначених наказів такими, що не підлягають виконанню, суди виходили із того, що припинення боргових зобов'язань за інноваційним договором ТОВ «Авгур» у зв'язку із ліквідацією боржника не є підставою для припинення зобов'язань ВАТ «Луцький Райагропостач», правонаступником якого є ПАТ «Орлея», за договором застави.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, послався на положення статті 543 ЦК і також зазначив, що майновий поручитель та основний боржник, зобов'язання якого перед кредитором забезпечені заставою майна, що належить на праві власності майновому поручителю, відповідають перед кредитором солідарно. Пропущення кредитором строку заявлення вимог до боржника у справі про банкрутство останнього не позбавляє кредитора права вимоги до майнового поручителя як солідарного боржника і не звільняє останнього від виконання взятих на себе зобов'язань перед кредитором.

У наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України у справах із подібних правовідносин суд дійшов таких висновків:

у справі № 8/42 суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову банку до боржника за кредитним договором про звернення стягнення на предмет іпотеки, виходив із того, що у зв'язку із ліквідацією боржника як юридичної особи, про що свідчить витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основне зобов'язання цього товариства за кредитним договором припинено, тому відповідно до положень статей 559, 609 ЦК і статті 17 Закону України «Про іпотеку» є припиненим і зобов'язання відповідача за договором іпотеки;

у справі № 7/52-10 Вищий господарський суд України ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову банку про стягнення з поручителя заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, забезпечених порукою відповідача, з тих підстав, що у зв'язку з ліквідацією боржника як юридичної особи за наслідками провадження в справі про банкрутство, в силу закону припинилося як основне зобов'язання, так і зобов'язання відповідача як поручителя за договором поруки;

у справі № 32/207 Вищий господарський суд України за наслідками перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, якими задоволено заяву відповідача про визнання наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню, залишив ці рішення без змін із тих підстав, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості та наказу про його виконання не звільняла позивача від обов'язку звернення із заявою про визнання його грошових вимог до боржника (відповідача) у справі про банкрутство останнього. Оскільки позивач як конкурсний кредитор не звернувся до суду із заявою про визнання його кредитором боржника (відповідача) у справі про банкрутство, ця заборгованість є погашеною відповідно до вимог частини другої статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у зв'язку з чим підстави для здійснення виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду відсутні;

у справі № 5011-37/16267-2012 за позовом ПАТ «Орлея» до Української державної інноваційно-фінансової установи про припинення правовідносин за договором застави від 20 липня 2001 року Вищий господарський суд України залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності. Однак висловив правову позицію про те, що положення статей 593, 609 ЦК не містять винятків із підстав припинення зобов'язання у зв'язку з ліквідацією боржника, тому в будь-якому разі з моменту ліквідації боржника як юридичної особи припиняється як основне зобов'язання, так і зобов'язання, яке забезпечувало його виконання.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом частини четвертої статті 117 ГПК господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково у разі, зокрема, якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

У справі, що розглядається, вимоги про визнання наказів такими, що не підлягають виконанню, ПАТ «Орлея» обґрунтовує тим, що ліквідація боржника як юридичної особи за наслідками провадження у справі про банкрутство є підставою для припинення як основного, так і забезпечувального зобов'язання.

Дійсно, за змістом положень пункту 1 частини першої статті 593 ЦК право застави припиняється, зокрема, у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Відповідно до частини першої статті 609 цього Кодексу зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Разом із тим згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним (стаття 599 ЦК).

Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін зобов'язання, насамперед інтересів кредитора, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов'язання.

За змістом частини першої статті 589 ЦК правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, є виникнення у заставодержателя права звернення стягнення на предмет застави, заставодавцем якого відповідно до частини першої статті 583 ЦК і частини другої статті 11 Закону України «Про заставу» може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). При цьому майновий поручитель несе відповідальність перед заставодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета застави.

Таким чином, укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного Єдиного державного реєстру. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язку заставодавця із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що сам факт ліквідації боржника за основним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору застави, укладеного на забезпечення виконання боржником основного зобов'язання, та звільнення заставодавця від відповідальності перед кредитором.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-216цс14, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-84цс15, від 06 липня 2016 року у справі № 3-578гс16.

Положеннями частин першої, другої статті 590 ЦК визначено порядок дій заставодержателя щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

У справі, яка розглядається, судами установлено, що кредитор реалізував своє право заставодержателя щодо звернення стягнення на предмет застави, звернувшись до суду з позовом у лютому 2007 року, в період дії договору застави, коли зобов'язання, забезпечене заставою, належним чином не виконувалося, та до винесення господарським судом ухвали про ліквідацію боржника і виключення останнього із відповідного реєстру юридичних осіб.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви ПАТ «Орлея» про визнання наказів Господарського суду Волинської області від 17 жовтня 2007 року № 5/25-1, № 5/25-2 такими, що не підлягають виконанню.

Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на викладене заява ПАТ «Орлея» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02 березня 2016 року у справі № 5/25-38 задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Орлея» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02 березня 2016 року у справі № 5/25-38 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий Т.Є. Жайворонок

Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець