П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, третя особа - публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу й поділ спільного майна подружжя за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, а в подальшому - із заявами про зміну позовних вимог, в яких посилався на те, що з 9 вересня 2006 року до 25 червня 2012 року він і

ОСОБА_11, яка змінила прізвище на ОСОБА_9, а в подальшому - на ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9.), перебували в зареєстрованому шлюбі, який

25 червня 2012 року рішенням Суворовського районного суду м. Херсона розірвано.

Під час перебування у шлюбі вони придбали: 1/2 частину магазину промислових товарів, що розташований по АДРЕСА_6, а також автомобілі MITSUBISHI PAJERO, INFINITI G35 та FIAT DUCATO.

Вважаючи, що зазначене майно є спільною власністю, ОСОБА_8 просив визнати за ним право власності на 1/4 частину магазину промислових товарів, автомобіль MITSUBISHI PAJERO та 1/2 частину автомобіля FIAT DUCATO, а за ОСОБА_9 визнати право власності на 1/4 частину магазину промислових товарів, автомобіль INFINITI G35 та 1/2 частину автомобіля

FIAT DUCATO.

ОСОБА_9 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, а в подальшому - із заявою про зміну позовних вимог, в яких посилалась на те, що з жовтня 2001 року до 9 вересня 2006 року вона та ОСОБА_8 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а з 9 вересня 2006 року перебували в зареєстрованому шлюбі. 30 листопада 2010 року в неї й ОСОБА_8 народився син - ОСОБА_12

Під час спільного проживання вони придбали: три магазини промислових товарів, що розташовані по АДРЕСА_6, а також на АДРЕСА_7 у

м. Херсоні; житловий будинок АДРЕСА_8; квартиру АДРЕСА_1; автомобілі MITSUBISHI PAJERO, INFINITI G35 та FIAT DUCATO; меблі та побутову техніку, що розміщені в зазначеному житловому будинку.

Вважаючи, що вона й ОСОБА_8 придбали зазначене майно внаслідок спільної праці та за спільні кошти під час спільного проживання, тому воно є спільною власністю, ОСОБА_9 просила: встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_8 з

1 січня 2004 року до 9 вересня 2006 року; визнати три магазини промислових товарів, що розташовані по АДРЕСА_6, а також на АДРЕСА_7 у

м. Херсоні, квартиру АДРЕСА_1 та житловий будинок АДРЕСА_8 спільною сумісною власністю; здійснити поділ цього майна; виділити їй та визнати за нею право власності на магазин промислових товарів, що розташований по АДРЕСА_1, Ѕ частину магазину промислових товарів, що розташований по

АДРЕСА_6, квартиру АДРЕСА_1 у

м. Херсоні й автомобілі MITSUBISHI PAJERO, INFINITI G35 та FIAT DUCATO; виділити у власність ОСОБА_8 магазин промислових товарів, що розташований на АДРЕСА_7 у м. Херсоні, житловий будинок АДРЕСА_8, меблі та побутову техніку.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 листопада

2013 року позов ОСОБА_8 задоволено: ухвалено у порядку поділу спільного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_8 1/4 частину магазину промислових товарів, що розташований по АДРЕСА_6, автомобіль MITSUBISHI PAJERO та 1/2 частину автомобіля FIAT DUCATO; виділити у власність ОСОБА_9 1/4 частину магазину промислових товарів, що розташований по АДРЕСА_6, автомобіль

INFINITI G35 та 1/2 частину автомобіля FIAT DUCATO; зустрічний позов ОСОБА_9 задоволено частково: ухвалено виділити у власність ОСОБА_8 1/4 частину магазину промислових товарів, що розташований по АДРЕСА_6, автомобіль MITSUBISHI PAJERO та 1/2 частину автомобіля FIAT DUCATO; виділити у власність ОСОБА_9

1/4 частину магазину промислових товарів, що розташований по АДРЕСА_6, автомобіль INFINITI G35 та 1/2 частину автомобіля FIAT DUCATO; у задоволенні решти вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 27 лютого

2014 року, з урахуванням ухвали від 27 березня 2014 року про виправлення описки та додаткового рішення від 27 березня 2014 року, рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 листопада 2013 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким установлено факт проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з 1 січня 2004 року до 9 вересня 2006 року; визнано два магазини промислових товарів, що розташовані по АДРЕСА_6 у м. Херсоні, квартиру АДРЕСА_1 та житловий будинок

АДРЕСА_8 спільною сумісною власністю

ОСОБА_9 і ОСОБА_8; здійснено поділ цього майна; виділено ОСОБА_9 та визнано за нею право власності на: магазин промислових товарів, що розташований по АДРЕСА_1,

Ѕ частину магазину промислових товарів, що розташований по

АДРЕСА_6, квартиру АДРЕСА_1 в

м. Херсоні, автомобілі MITSUBISHI PAJERO, INFINITI G35 та FIAT DUCATO. Загальна вартість виділеного ОСОБА_9 майна складає

2 млн 584 тис. грн. Виділено у власність ОСОБА_8: магазин промислових товарів, що розташований на АДРЕСА_7 у м. Херсоні; житловий будинок АДРЕСА_8, меблі та побутову техніку. Загальна вартість виділеного ОСОБА_8 майна складає 3 млн 528 тис. 600 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

9 липня 2014 року касаційні скарги ОСОБА_13, ОСОБА_8 та публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У заяві про перегляд ОСОБА_8 порушує питання про скасування рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 лютого 2014 року й ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року та залишення в силі рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від

28 листопада 2013 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: в одній частині судового рішення статей 57, 60, 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та в іншій частині - пункту 1 частини першої й частини сьомої статті 57, статті 74 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначеної підстави ОСОБА_8 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

від 29 лютого 2012 року у справі за позовом про поділ майна та визначення порядку користування майном (№ 6-250св12);

від 18 березня 2013 року у справі за позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу та поділ майна подружжя і за зустрічним позовом про визнання особистої приватної власності на майно, набуте до укладення шлюбу (№ 6-44349св12);

від 24 липня 2013 року у справі за позовом про визнання майна, набутого під час шлюбних відносин, особистою приватною власністю (№ 6-19562св13);

від 23 квітня 2014 року у справі за позовом про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом про визнання майна особистою приватною власністю і поділ спільного майна подружжя (№ 6-36382св13);

від 18 червня 2014 року у справі за позовом про поділ майна подружжя

№ 6-8512св14);

а також на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року у справі за позовом про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя (№ 6-12813ск14).

Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах № 6-250св12,

№ 6-44349св12 і № 6-19562св13 суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення статті 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), статей 57, 60, 61 СК України, дійшов висновку про те, що майно, набуте одним із подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю і не є об'єктом спільної сумісної власності. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одному з подружжя, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

За результатами розгляду касаційних скарг у справах № 6-36382св13,

№ 6-8512св14 і № 6-12813ск14 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що майно фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про визнання спірного майна, у тому числі й магазину промислових товарів із прибудовою, що розташований по АДРЕСА_1, об'єктами спільної сумісної власності та поділ майна, виходив із того, що квартира АДРЕСА_3 не є предметом поділу між сторонами цього спору, оскільки в цій квартирі разом із квартирою № 4 у вказаному будинку були виконані ремонтні роботи з переплануванням житлових приміщень у нежитлові під магазин промислових товарів із прибудовою, який і є предметом зазначеного поділу. Крім того, відхиляючи доводи касаційної скарги ОСОБА_8 про те, що судами безпідставно поділено майно, яке належить йому як підприємцю, суд касаційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_9 також була підприємцем та, як установлено судами, подружжя мало спільний бюджет, що складався з отриманих у результаті здійснення підприємницької діяльності коштів. Крім того, у порядку поділу спірне майно передано ОСОБА_8, що не перешкоджає здійсненню йому подальшої підприємницької діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що з жовтня 2001 року до вересня 2006 року сторони у справі проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Відповідно до рішення Суворовського районного суду м. Херсона від

8 серпня 2003 року ОСОБА_8 до 21 березня 2003 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_14

9 вересня 2006 року ОСОБА_8 і ОСОБА_11 зареєстрували шлюб та остання змінила прізвище на ОСОБА_9. 30 листопада 2010 року в ОСОБА_8 і ОСОБА_9 народився син - ОСОБА_12 Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 25 червня 2012 року шлюб між ОСОБА_8 і ОСОБА_15 розірвано, прізвище останньої змінено на ОСОБА_11. 7 березня

2013 року ОСОБА_11 у зв'язку з реєстрацією нового шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_9.

Згідно з договорами купівлі-продажу від 23 серпня 2002 року, від

2 вересня 2002 року та від 23 січня 2003 року ОСОБА_8 придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_3

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 8 серпня

2003 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_14 про поділ майна подружжя визнано за ОСОБА_8 право власності на квартири АДРЕСА_3. Після того, як у зазначених квартирах були виконані ремонтні роботи з переплануванням житлових приміщень у нежитлові під магазин промислових товарів із прибудовою, зазначене приміщення в травні 2004 року було прийняте до експлуатації.

25 серпня 2004 року ОСОБА_8 як приватному підприємцю видано свідоцтво про право власності на магазин промислових товарів із прибудовою, що розташований по АДРЕСА_1, а 2 вересня 2004 року цей магазин за ним зареєстровано.

Крім того, ОСОБА_8 придбав за договорами купівлі-продажу від

29 квітня 2005 року трикімнатну квартиру № 41 та однокімнатні квартири № 42 і № 43, від 1 березня 2006 року - двокімнатну квартиру № 24, від 10 жовтня

2006 року - нежитлове приміщення підвалу, що розташовані на АДРЕСА_7 у м. Херсоні.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 21 листопада

2006 року, з урахуванням ухвали цього суду від 28 листопада 2006 року про виправлення помилки, за приватним підприємцем ОСОБА_8 визнано право власності на магазин промислових товарів, розширений за рахунок квартир

№№ 24, 41, 42 й 43, підвального приміщення та двох прибудов із ґанком, які складають неподільний цілісний об'єкт нерухомого майна, що розташований на АДРЕСА_8. 21 грудня 2006 року магазин промислових товарів, що розташований на АДРЕСА_7 у м. Херсоні, зареєстрований за приватним підприємцем ОСОБА_8

Відповідно до договорів купівлі-продажу:

від 1 квітня 2004 року ОСОБА_9 придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_4;

від 1 квітня 2004 року ОСОБА_8 придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_5.

Зазначені квартири № 4 та № 21 реконструйовані під магазин промислових товарів, який у червні 2006 року прийнятий до експлуатації.

5 грудня 2006 року магазин промислових товарів, що розташований по

АДРЕСА_6, зареєстрований за приватним підприємцем

ОСОБА_8 та ОСОБА_9 як спільна часткова власність.

На підставі договору дарування від 24 грудня 2004 року ОСОБА_8 отримав у дар 11/32 частин житлового будинку АДРЕСА_8 в

м. Херсоні, що розміщений на земельній ділянці площею 549, 1 кв. м.

У 2005 - 2006 роках сторони у справі на вказаній земельній ділянці побудували двоповерховий житловий будинок літ. "Д", загальною площею

200 кв. м. Оскільки будинок побудований самочинно, ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на будинок. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 12 липня 2007 року за

ОСОБА_8 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_8

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 30 вересня 2002 року ОСОБА_9 є фізичною особою-підприємцем. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 також був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (аналогічні положення містять пункти 1, 2 частини першої статті 57 СК України).

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України від 7 лютого

1991 року № 697-XII "Про власність" (далі - Закон України "Про власність"), відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від

22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від

22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 1 січня 2004 року особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно було встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю.

Тільки в разі встановлення цих фактів та обставин положення частини першої статті 24 КпШС України, частини першої статті 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим із дотриманням рекомендацій, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 12 червня

1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" та від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

Саме до цього по суті зводяться правові висновки, що викладені в судових рішеннях від 24 липня 2013 року у справі № 6-19562св13, від 18 березня

2013 року у справі № 6-44349св12, від 29 лютого 2012 року у справі

№ 6-250св12.

У справі, яка переглядається, висновок суду касаційної інстанції про доведеність права ОСОБА_9 на половину всього спірного майна та віднесеність магазину, який складався з квартир АДРЕСА_5, до об'єктів спільної сумісної власності сторін у цій справі, посилаючись на факти спільного проживання, а також на те, що вона була приватним підприємцем, зроблений судом із порушенням положень частини першої статті 24 КпШС України (аналогічне положення містить пункт 1 частини першої статті 57 СК України), частини першої статті 17 Закону України "Про власність" і без урахування того, що квартири АДРЕСА_5 придбані ОСОБА_8 23 серпня 2002 року та 2 вересня 2002 року, а ОСОБА_9 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем 30 вересня 2002 року - після придбання зазначених квартир, а також того, що право власності на вказані квартири № 3 та № 4 визнано за ОСОБА_8 рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 8 серпня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_14 про поділ майна подружжя, яким установлено, що вказані квартири були придбані

ОСОБА_8 в іншому шлюбі - з ОСОБА_14

При цьому суд касаційної інстанції, перевіряючи встановлений судом апеляційної інстанції обсяг спільно нажитого сторонами майна, також не звернув уваги на те, що магазин промислових товарів, який розташований по АДРЕСА_6, зареєстрований за приватним підприємцем ОСОБА_8 та ОСОБА_9 як спільна часткова власність, що має суттєве значення для вирішення справи.

Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

9 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко