Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - Товариство) до Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України

(далі - Митниця) про скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Митниці про корегування митної вартості товарів від 18 вересня 2013 року № 110050004/2013/000104/1.

На обґрунтування позову послалося на те, що подало Митниці всі передбачені статтею 53 Митного кодексу України (далі - МК) необхідні документи для митного оформлення товару з визначенням його митної вартості за ціною контракту (основний метод). Проте Митниця безпідставно не погодилася із визначеною ним митною вартістю і необґрунтовано прийняла рішення про корегування митної вартості товарів, застосувавши шостий (резервний) метод.

Суди встановили, що 25 червня 2011 року між Товариством (декларантом) і фірмою «VESUVIUS POLAND SP Z О.О.» Польща укладено контракт на поставку огнетривкої продукції № 2795 (далі - контракт).

Згідно зі специфікацією від 3 червня 2013 року № 26 до контракту

(далі - специфікація) на адресу декларанта автомобільним транспортом надійшли цементи вогнетривкі, розчини будівельні та бетони: Basilite TSM90 в кількості 6000 кг Tuncast 275/1 в кількості 13 500 кг.

Відповідно до контракту, специфікації, додаткової угоди до Контракту від

15 жовтня 2012 року № 3 (далі - додаткова угода № 3) та рахунку-фактури (інвойсу) продавця від 11 вересня 2013 року № 131306967 (далі - інвойс), ціна Basilite TSM90 складає 0,775 євро за 1 кг, Tuncast 275/1 - 0,730 євро за 1 кг.

Для декларування цього товару 16 вересня 2013 року Товариство подало до Митниці вантажну митну декларацію № 110050004/2013/201497, в якій митна вартість товару була визначена декларантом за ціною контракту (основний метод).

На підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару Товариство надало: контракт; додаткову угоду № 3; специфікацію; сертифікати якості від 10 вересня 2013 року; пакувальний лист від 11 вересня

2013 року № 151306739; інвойс; міжнародну автомобільну накладну від 11 вересня 2013 року А № 023396, лист підприємства та інше.

Листами від 16 та 18 вересня 2013 року №№ 16/09-13/1, 18/09-13/1 відповідно для додаткового підтвердження заявленої митної вартості Товариство надало Митниці пояснення та додаткові документи, у тому числі: експертний висновок від 11 вересня 2013 року ТПП № Э-215.; прайс-лист від 3 січня 2013 року; комерційну пропозицію від 3 січня 2013 року та митну декларацію країни відправлення від 11 вересня 2013 року № 13PL351010E0067558.

Однак Митниця відмовила Товариству в здійсненні митного оформлення товарів за заявленою митною вартістю, прийняла рішення про коригування митної вартості від 18 вересня 2013 року № 110050004/2013/000104/1, яким митну вартість товару скориговано із застосуванням шостого (резервного) методу визначення митної вартості.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 16 січня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від

22 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про задоволення позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 лютого 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Митниці на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року.

Цією ухвалою Вищий адміністративний суд України фактично погодився із висновком апеляційного суду про те, що у митного органу не було правових підстав для витребування додаткових документів, оскільки частиною другою статті 53 МК встановлено вичерпний перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Митниця звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах заявник додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 грудня

2014 року (справа № К/800/6252/14), у якій цей суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей, у зв'язку з чим було витребувано додаткові документи на підтвердження митної вартості товару, проте подані декларантом документи, про які зазначив митний орган, не давали можливості усунути розбіжності.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява Митниці не підлягає задоволенню, оскільки відсутні підстави, передбачені пунктом 1 частини першої статті 237 КАС.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2015 року Митниця посилається на неоднакове правозастосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини третьої статті 53 МК, .що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас аналіз рішень суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та у справі, рішення в якій надано Митницею на підтвердження наведених у заяві доводів дає підстави для висновку про відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки предметом розгляду судами у зазначених справах були відносини, які виникли за встановлених судами відмінних фактичних обставин.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, виходив із того, що під час митного оформлення товару Товариство надало Митниці всі передбачені частиною другою статті 53 МК необхідні та достатні документи і у Митниці не було підстав для витребування додаткових документів на підтвердження митної вартості товару (зокрема митної декларації країни відправлення) та коригування митної вартості товарів.

Натомість у справі № К/800/6252/14, рішення у якій додано заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України, вирішуючи спір про законність дій митного органу щодо коригування митної вартості товарів, виходив із того, що у Митниці виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявленої митної вартості товару, а оскільки позивач не надав достатньо додаткових документів для її підтвердження, а із наданих Митниця не могла підтвердити заявлену митну вартість товарів, митний орган обґрунтовано не застосував основний метод визначення митної вартості - за ціною договору (контракту), а визначив митну вартість за другорядним методом - за ціною договору щодо ідентичних товарів.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення в якій додано на підтвердження наведених у заяві доводів, то підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. Панталієнко

Судді:О.Ф. Волков О.А. Коротких В.В. Кривенко О.Б. Прокопенко О.О. ТерлецькийМ.І. Гриців О.В. Кривенда В.Л. Маринченко І.Л. Самсін