Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 до Львівської міської ради (далі - Міськрада), треті особи: відділ Державного земельного агентства у м. Львові, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, про визнання дій протиправними, визнання частково недійсними ухвал,

встановила:

У квітні 2011 року ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 звернулися до суду з позовом, у якому просили:

- визнати протиправними дії відповідача про передачу ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у приватну власність земельних ділянок, які належали до прибудинкової території багатоквартирного будинку АДРЕСА_1;

- визнати частково недійсними ухвали Міськради: від 25 січня 2007 року № 494 в частині пункту 33 додатка щодо передачі ОСОБА_14 у приватну власність земельної ділянки площею 623 кв. м на АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, зокрема й 53 кв. м у межах червоних ліній; від 9 липня 2009 року № 2865 - в частині пункту 63 додатка щодо передачі ОСОБА_15 у приватну власність земельної ділянки площею 123 кв. м на АДРЕСА_3 для обслуговування жилого будинку.

Вважають, що рішення Міськради про передачу у власність земельних ділянок, що належать до прибудинкової території будинку відбулося з порушенням вимог земельного законодавства. Вилучення землі відбулося без згоди співвласників багатоквартирного будинку, які є її користувачами.

Личаківський районний суд міста Львова постановою від 28 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовив.

Своє рішення суди обґрунтували тим, що оскаржені ухвали Міськради прийняті відповідно до вимог законодавства, яке регулює відносини передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян, у визначений законом спосіб та відповідно до наданих повноважень. Було з'ясовано, що спірні земельні ділянки не перебували у користуванні позивачів, а тому дії органу місцевого самоврядування не порушили їхніх прав.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 подали заяву про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 42 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах.

На підтвердження заяви послалися на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2011 року (справа № К-25062/08). У цьому рішенні, суд зазначив, що вчинення будь-яких юридично-значеннєвих дій, що змінюють або можуть змінити правовий титул майна, яке перебуває у сумісній власності, потребує узгодження таких дій з усіма співвласниками цього майна. Відсутність згоди на зміну форми власності будинку унеможливлює прийняття рішення про його поділ.

У контексті заявлених вимог колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У справі, що розглядається, основний спір (застосування норм матеріального права) стосується права на отримання у власність земельної ділянки, що належала до земель комунальної власності, перебувала у фактичному користуванні відповідачів, не передавалась у користування чи у власність будь-кому, зокрема й співвласникам жилого будинку, які ініціювали перегляд цієї справи.

У справі, рішення в якій надано для порівняння, основний спір виник стосовно права одного співвласника багатоквартирного жилого будинку на виділ його приватизованої квартири в окремий будинок з присвоєнням окремого номера, на що інші співвласники будинку не дали своєї згоди.

Аналіз зазначених рішень дає підстави для висновку, що їх ухвалення зумовлене різними об'єктами права, правовідносини щодо яких регулюються різними нормами матеріального права.

Відсутність рішення суду касаційної інстанції з правозастосовним висновком, який за змістом і значенням відрізняється від правового висновку судового рішення, яке оскаржується, унеможливлює порівняння таких рішень, визначення правомірності чи незаконності оскарженого рішення та формулювання висновку про правильне застосування норми матеріального закону щодо спірних правовідносин.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність неоднакового застосування касаційним судом (судами) однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців

О.А. Коротких О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін

О.О. Терлецький