П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 вересня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Макарівське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, Макарівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання незаконними і скасування розпоряджень голови районної державної адміністрації та голови обласної державної адміністрації, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 червня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 12 березня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Макарівське лісове господарство» (далі - ДП «Макарівське лісове господарство») звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) від 28 вересня 2007 року № 913-918 припинено право постійного користування ДП «Макарівське лісове господарство» земельних ділянок лісогосподарського призначення (Бишівське лісництво, квартал 7) загальною площею 5,22 га у межах Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області та змінено цільове призначення цих земельних ділянок із лісогосподарського на сільськогосподарське на території Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області.

На виконання зазначених розпоряджень Київської ОДА 8 жовтня

2007 року Макарівська районна державна адміністрація (далі - Макарівська РДА) розпорядженнями № 3822, 3823, 3824, 3825, 3826, 3827 надала дозвіл на проведення робіт з розробки технічної документації із землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства шістьом громадянам: ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_8

Розпорядженням Макарівської РДА від 25 жовтня 2007 року № 4056 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність шістьом громадянам для ведення особистого селянського господарства в межах Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області та передано вказані земельні ділянки загальною площею 5,22 га безоплатно в приватну власність 6-м громадянам України для ведення особистого селянського господарства.

5 листопада 2007 року на підставі зазначеного розпорядження Макарівської РДА ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_12,

ОСОБА_13 та ОСОБА_11 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,87 га кожна.

Згодом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_12 на підставі договорів купівлі-продажу від 21 січня 2008 року № 318, 327, 330 та від 22 січня 2008 року № 172 відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_9

На підставі розпорядження Макарівської РДА від 2 липня 2008 року

№ 2507 ОСОБА_9 21 серпня 2008 року отримав державний акт на право власності на зазначені земельні ділянки площею 3,48 га зі зміненим цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва.

Зазначену земельну ділянку площею 3,48 га ОСОБА_9 розділив на три окремі земельні ділянки площею 1,3189 га, 0,5019 га та 1,6592 га і 19 січня 2010 року отримав три державні акти на ці земельні ділянки.

На підставі договору купівлі-продажу від 1 лютого 2010 року ОСОБА_9 відчужив земельну ділянку площею 1,3189 га

ОСОБА_8, про що на державному акті проставлено відповідну відмітку.

У свою чергу ОСОБА_13 та ОСОБА_11 на підставі договорів купівлі-продажу від 21 січня 2008 року відчужили свої земельні ділянки ОСОБА_7

5 листопада 2008 року ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,74 га.

Згодом ОСОБА_7 свою земельну ділянку площею 1,74 га поділила на три окремі земельні ділянки площею 0,5732 га, 0,2160 га та 0,9508 га та отримала державні акти на право власності на ці земельні ділянки.

1 лютого 2010 року ОСОБА_7 відчужила земельну ділянку площею 0,5732 га на користь ОСОБА_8, про що на державному акті на землю проставлено відповідну відмітку.

Таким чином, власниками спірних земельних ділянок є ОСОБА_7 (земельні ділянки площею 0,9507 га та 0,2159 га), ОСОБА_9 (земельні ділянки площею 1,6592 та 0,5018 га) та ОСОБА_8 (земельні ділянки площею 0,5732 га та 1,3189 га).

Вважаючи, що згідно із пунктом 5 статті 27 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) та частини дев'ятої статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача у власність та надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 га, що перебувають у державній власності, та вилучення таких земельних ділянок з постійного користування відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, прокурор просив: визнати незаконними і скасувати розпорядження голови Київської ОДА від 28 вересня 2007 року № 913-918; визнати незаконними і скасувати розпорядження голови Макарівської РДА

від 8 жовтня 2007 року № 3822-3827 та від 25 жовтня 2007 року № 4056; визнати незаконним і скасувати розпорядження Макарівської РДА від 2 липня 2008 року № 2507; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_9 19 січня 2010 року серії НОМЕР_5, серії НОМЕР_4 з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку ОСОБА_8; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_7 19 січня 2010 року серії НОМЕР_1, серії НОМЕР_2, серії НОМЕР_3 з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку ОСОБА_8; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння

ОСОБА_7 земельні ділянки площею 0,2160 та 0,9508 га, з незаконного володіння ОСОБА_8 земельні ділянки площею 0,5732 га, 1,3189 га, з незаконного володіння ОСОБА_9 земельні ділянки площею 0,5018 та

1,6593 га; визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності на зазначені земельні ділянки та за ДП «Макарівське лісове господарство» право користування цими земельними ділянками.

Суди розглядали справу неодноразово.

Макарівський районний суд Київської області рішенням від 27 червня

2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області

від 12 березня 2015 року, відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 17 червня 2015 року зазначені судові рішення залишила без змін.

У заяві заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалення нового рішення про задоволення позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 20, 22, 57, 116, 118, 122, частини дев'ятої статті 149 ЗК України, статей 27, 31, 57 ЛК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви заступник Генерального прокурора України посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

24 червня 2015 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

ДП «Макарівське лісове господарство» до Київської ОДА, Макарівської РДА, фізичних осіб, товариства з обмеженою відповідальністю «Карон Парон», товариства з обмеженою відповідальністю «Ландін» про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння (№ 6-5889св15);

16 вересня 2015 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

ДП «Макарівське лісове господарство» до Київської ОДА, фізичних осіб про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок (№ 6-21192св15);

17 лютого 2016 року у справі за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Миколаївської міської ради, фізичних осіб про визнання незаконними та скасування рішень міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із незаконного володіння (№ 6-29316св15).

Крім того, заступник Генерального прокурора України у заяві про перегляд судових рішень посилається на постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від:

17 грудня 2014 року у справі за позовом прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство), Львівської міської ради до фізичної особи, Брюховицької селищної ради про витребування майна від добросовісного набувача (№ 6-99цс14);

22 квітня 2015 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Держлісагентства, ДП «Макарівське лісове господарство» до Київської ОДА, фізичних осіб про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування земельної ділянки (№ 6-65цс15);

1 липня 2015 року у справі за позовом прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Держлісагентства, Львівської міської ради до Брюховицької селищної ради, фізичної особи про скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування майна (№ 6-50цс15);

30 вересня 2015 року у справі за позовом прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Держлісагентства, Львівської міської ради до фізичної особи, Брюховицької селищної ради про поновлення строку для звернення до суду, визнання незаконним і скасування рішення селищної ради, визнання недійсними договорів і державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов'язання повернути її в розпорядження держави (№ 6-196цс15);

3 лютого 2016 року у справі за позовом прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Держлісагентства, Львівської міської ради до фізичної особи, Брюховицької селищної ради про скасування рішення, визнання договору недійсним, визнання державного акта нечинним і витребування майна (№ 6-1814цс15).

Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-5889св15 суд касаційної інстанції постановив ухвалу про залишення без змін рішення апеляційного суду, яким задоволено позовні вимоги з тих підстав, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, віднесені до категорії лісів і вибули з володіння держави в особі Кабінету Міністрів України та користувача ДП «Макарівське лісове господарство» поза їх волею, у зв'язку із чим правові акти індивідуальної дії голів обласної та районної державних адміністрацій були спрямовані на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищувала 1 га, отже вони перевищують надані законом повноваження.

Постановляючи ухвалу у справі № 6-21192св15 суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що право на розпорядження земельними ділянками лісового фонду площею більш ніж 1 га належить виключно Кабінету Міністрів України, тому підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок.

Постановляючи ухвалу у справі № 6-29316св15 суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, керувався тим, що вилучення земельної ділянки у попереднього користувача землі без його згоди, відсутність узгодженого проекту відводу спірної земельної ділянки з органами лісового господарства та відсутність висновку державної експертизи землевпорядної документації є підставою для визнання незаконними та скасування рішень міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування її із чужого незаконного володіння.

У постанові № 6-99цс14 Верховний Суд України зазначав, що рішення про відчуження спірної земельної ділянки, що перебувала в державній власності, було прийняте селищною радою з перевищенням повноважень, оскільки жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалюючи постанову № 6-65цс15 та скасовуючи ухвалу касаційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, Верховний Суд України виходив з того, що оспорювані розпорядження Київської ОДА, якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування одного й того ж постійного користувача - ДП «Макарівське лісове господарство» видано в один день, ними вилучено землі лісового фонду загальною площею 10,7091 га, складають єдиний масив та використовувалися для ведення лісового господарства, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення й передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства. Зважаючи на цю обставину, суд касаційної інстанції повинен був визначитись, чи не спрямовані правові акти індивідуальної дії голови обласної державної адміністрації на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, що значно перевищувала 1 га, і у зв'язку із цим чи не свідчать ці дії про перевищення головою обласної державної адміністрації своїх повноважень, передбачених законом.

У постанові № 6-50цс15 Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу касаційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, керувався тим, що згідно зі статтею 27 ЛК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Відсутність у лісогосподарського підприємства свідоцтва про право власності на земельну ділянку не свідчить про відсутність такого права, оскільки за пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України такими документами можуть бути планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Отже, земельні ділянки в межах населеного пункту, зайняті зеленими насадженнями, віднесені до категорії лісів, належать до земель лісогосподарського призначення та можуть належати лісогосподарському підприємству, якщо це підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Суд касаційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України та дійшов висновку про законність рішень селищної ради про надання земельних ділянок у власність без урахування порядку їх цільового призначення та використання.

Приймаючи постанову № 6-196цс15 та скасовуючи судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено, Верховний Суд України виходив з того, що суди не врахували тих обставин, що право розпорядження спірною земельною ділянкою належало Кабінету Міністрів України; рішення про відчуження спірної земельної ділянки, яка перебувала в державній власності, було прийняте селищною радою з перевищенням повноважень; жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

У постанові № 6-1814цс15 Верховний Суд України, керуючись положеннями статті 27 ЛК України, частини дев'ятої статті 149 ЗК України, зазначив, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, що віднесені до категорії лісів І групи (ліси населених пунктів, які призначені для виконання рекреаційних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих функцій). На час прийняття селищною радою рішення про її відчуження земельна ділянка перебувала в державній власності й вибула з володіння власника поза його волею, оскільки право розпорядження нею належало Кабінету Міністрів України, проте жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки у добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України.

Натомість у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, керувався тим, що спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, віднесені до лісів І категорії, перебували у державній власності та в користуванні ДП «Макарівське лісове господарство» до прийняття оскаржуваних розпоряджень і знаходяться за межами населених пунктів. Прокурор не довів у встановленому законом порядку (статті 10, 60 ЦПК України), що правові акти індивідуальної дії голови обласної державної адміністрації спрямовані на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищувала 1 га, та є перевищенням його повноважень. Належних та допустимих доказів на підтвердження перевищення головою обласної державної адміністрації своїх повноважень на розпорядження землями лісового фонду прокурор суду не надав.

Порівняння змісту ухвали касаційного суду від 17 лютого 2016 року

(№ 6-29316св15) зі змістом судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Зміст наданої для порівняння постанови Верховного Суду України

від 1 липня 2015 року № 6-50цс15 не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цій постанові висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Однак наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права (статті 122, частини дев'ятої статті 149 ЗК України, статей 27, 31 ЛК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в наданих для порівняння судових рішеннях № 6-5889св15, № 6-21192св15, № 6-99цс14,

№ 6-65цс15, № 6-196цс15, № 6-1814цс15.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що розпорядженнями Київської ОДА від 28 вересня 2007 року № 913-918 припинено право постійного користування ДП «Макарівське лісове господарство» земельних ділянок лісогосподарського призначення (Бишівське лісництво, квартал 7) загальною площею 5,22 га у межах Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області та змінено цільове призначення цих земельних ділянок із лісогосподарського на сільськогосподарське призначення на території Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області.

На виконання зазначених розпоряджень Київської ОДА 8 жовтня

2007 року розпорядженнями Макарівської РДА № 3822-3827 надано дозвіл на проведення робіт по розробці технічної документації із землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства шістьом громадянам: ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_8

Розпорядженням Макарівської РДА від 25 жовтня 2007 року № 4056 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність зазначеним шістьом громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області та передано ці земельні ділянки загальною площею 5,22 га безоплатно в приватну власність шістьом громадянам України для ведення особистого селянського господарства.

5 листопада 2007 року на підставі зазначеного розпорядження Макарівської РДА ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_12,

ОСОБА_13 та ОСОБА_11 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,87 га кожен.

Згодом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_12 на підставі договорів купівлі-продажу від 21 січня 2008 року № 318, 327, 330 та від 22 січня 2008 року № 172 відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_9

На підставі розпорядження Макарівської РДА від 2 липня 2008 року

№ 2507 ОСОБА_9 21 серпня 2008 року отримав державний акт на право власності на зазначені земельні ділянки площею 3,48 га зі зміненим цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва.

Цю земельну ділянку площею 3,48 га ОСОБА_9 розділив на три окремі земельні ділянки площами 1,3189 га, 0,5019 га та 1,6592 га і 19 січня

2010 року отримав три державні акти на ці земельні ділянки.

На підставі договору купівлі-продажу від 1 лютого 2010 року ОСОБА_9 відчужив земельну ділянку площею 1,3189 га

ОСОБА_8, про що на державному акті проставлено відповідну відмітку.

У свою чергу ОСОБА_13 та ОСОБА_11 на підставі договорів купівлі-продажу від 21 січня 2008 року відчужили свої земельні ділянки ОСОБА_7

5 листопада 2008 року ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,74 га.

Згодом ОСОБА_7 свою земельну ділянку площею 1,74 га поділила на три окремі земельні ділянки площами 0,5732 га, 0,2160 га та 0,9508 га й отримала державні акти на право власності на ці земельні ділянки.

1 лютого 2010 року ОСОБА_7 відчужила земельну ділянку площею 0,5732 га на користь ОСОБА_8, про що на державному акті на землю проставлено відповідну відмітку.

Таким чином, власниками спірних земельних ділянок є ОСОБА_7 (земельні ділянки площами 0, 9507 га та 0, 2159 га), ОСОБА_9 (земельні ділянки площею 1,6592 та 0,5018 га) та ОСОБА_8 (земельні ділянки площею 0,5732 та 1,3189 га).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних і лісових відносин визначаються Законом України від 9 квітня 1999 № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації», земельним та лісовим законодавством.

Відповідно до змісту статті 21 цього Закону та статті 31 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України, відповідно до частини сьомої якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

У зазначених статтях йдеться про порядок вилучення певних земельних ділянок.

Згідно із частиною шостою статті 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу

Суд установив, що спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, віднесені до І категорії лісів та перебували в державній власності до прийняття оскаржуваних розпоряджень і їх передачі відповідачам.

Оспорюванні розпорядження № 913-918, якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування одного й того ж постійного користувача - ДП «Макарівське лісове господарство», прийнято в один день - 28 вересня 2007 року. Цими розпорядженнями вилучено ліси І категорії загальною площею 5,22 га, що знаходилися в межах суміжних кварталів лісництва та використовувалися для ведення лісового господарства, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення й передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства.

Зважаючи на цю обставину, судам необхідно було визначитись, чи не спрямовані правові акти індивідуальної дії голови обласної державної адміністрації на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищувала 1 га, і у зв'язку із цим, чи не свідчать ці дії про перевищення головою обласної державної адміністрації своїх повноважень, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що листами від 23 липня 2007 року

ДП «Макарівське лісове господарство» повідомило голову Макарівської РДА про те, що державне підприємство вважає за можливе вилучення земельних ділянок за рахунок лісового фонду в межах Копилівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства, а саме земельні ділянки:

площею 0,87 га (Бишівське лісництво, квартал 7, виділ 23.1 - площа 0,8 га, виділ 23.2 - площа 0,07 га);

площею 0,87 га (Бишівське лісництво, квартал 7, виділ 23.3 - площа 0,4 га, виділ 23.2 - площа 0,47 га);

площею 0, 87 га (Бишівське лісництво, квартал 7, виділ 23.4 - площа 0,4 га, виділ 23.2 - площа 0,47 га);

площею 0, 87 га (Бишівське лісництво, квартал 7, виділ 23.5 - площа 0,5 га, виділ 23.2 - площа 0,37 га);

площею 0, 87 га (Бишівське лісництво, квартал 7, виділ 23.2 - 0,87 га);

площею 0, 87 га (Бишівське лісництво, квартал 7, виділ 23.2 - 0,87 га)

(т.1, а.с. 47-52).

Листами від 20 липня 2007 року Київське обласне управління лісового господарства Державного комітету лісового господарства України повідомило голові Макарівської РДА про те, що вважає за можливе припинення права постійного користування шістьма земельними ділянками площею 0,87 га кожна за рахунок земель лісогосподарського призначення ДП «Макарівське лісове господарство» (Бишівське лісництво, квартал 7, виділи 23.1-23.5)

(т. 1, а.с. 41-46).

У листах від 20 листопада 2007 року голова Макарівської РДА просив голову Київської ОДА розглянути можливість вилучення шести земельних ділянок лісового фонду площею 0,87 га кожна (Бишівське лісництво, квартал 7, виділи 23.1-23.5) (т. 1, а.с. 29-34).

Як убачається зі змісту оспорюваних розпоряджень Київської ОДА

від 28 вересня 2007 року № 913-918 з постійного користування ДП «Макарівське лісове господарство» вилучено шість земельних ділянок загальною площею

5,22 га, які розташовані в межах 7 кварталу Бишівського лісництва.

У справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи судові рішення про відмову в задоволені позову з підстав недоведення прокурором в установленому законом порядку того, що правові акти індивідуальної дії голови обласної державної адміністрації спрямовані на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищувала 1 га, не з'ясували всіх фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, належним чином не дослідили змісту оспорюваних розпоряджень Київської ОДА та зазначених листів ДП «Макарівське лісове господарство», Київського обласного управління лісового господарства й голови Макарівської РДА.

Крім того, суди не надали оцінки наявній у матеріалах справи схемі розміщення земельних ділянок громадян із зазначенням кадастрових номерів та розмірів, розташованих на території Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області (т. 1, а.с. 87), а також викопіюванню з проекту формування території Копилівської сільської ради (т. 2, а.с. 71), тому дійшли передчасних висновків про те, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема щодо вилучення земель лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищувала 1 га.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 червня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 березня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 17 червня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема

В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Н.П. Лященко Я.М. Романюк