Історія справи

П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Сад Поділля» до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу за заявою ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство «Сад Поділля» (далі - ПАТ «Сад Поділля») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 березня 2011 року між товариством та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу яблунь, за умовами якого відповідачу були передані у користування яблуні за актом приймання-передачі, а відповідач прийняла їх у користування та сплатила товариству 7 тис. 854 грн, решту суми зобов'язалася сплатити у строки до 1 грудня 2012 року та до 1 грудня 2013 року по 7 тис. 854 грн, проте взятих на себе зобов'язань не виконала.

Уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, ПАТ «Сад Поділля» просило стягнути на його користь заборгованість за договором купівлі-продажу у розмірі 28 тис. 926 грн з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 2 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Сад Поділля» заборгованість за договором купівлі-продажу від 17 березня 2011 року з урахуванням інфляційних витрат за весь час прострочення в сумі 28 тис. 368 грн та 3% річних у розмірі 558 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 2 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2014 року залишено без змін.

У поданій заяві ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року і ухвалення у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції частини другої статті 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та частини третьої статті 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_7 наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року (6-37424св14) та постанову Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року (6-14цс15), де, на її думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що відповідно до державного акта серії НОМЕР_1 від 10 червня 2009 року ОСОБА_7 є власником земельної ділянки площею 0,7447 га, що розташована на території Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

17 березня 2011 року між сторонами у простій письмові формі було укладено договір купівлі-продажу 476 яблунь, які знаходяться на належній відповідачу земельній ділянці.

Згідно з прибутковим касовим ордером № 182 ОСОБА_7 сплатила за яблуні 7 тис. 584 грн, решту суми зобов'язалася сплачувати щорічно по 7 тис. 584 грн до 1 грудня поточного року.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодились й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_7 не виконала умови укладеного між нею та ПАТ «Сад Поділля» договору купівлі-продажу від 17 березня 2011 року, згідно з яким вона зобов'язалась сплатити позивачу визначену грошову суму за розташовані на її земельній ділянці яблуні, погодившись з тим, що розташовані на земельній ділянці яблуні не є складовою частиною земельної ділянки, а також з того, що договір купівлі-продажу яблунь укладений між сторонами спору не визнаний недійсним.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року (6-37424св14), на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_7, касаційний суд, скасовуючи рішення апеляційного суду про відмову в позові, та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у позові публічному акціонерному товариству «Сад Поділля» про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу яблунь з іншої особи, відповідно до положень статі 79 ЗК України та статі 373 ЦК України, виходив з того, що право власності на земельну ділянку поширюється й на багаторічні насадження, які знаходяться на цій земельній ділянці, а тому на момент укладення договору купівлі-продажу спірні яблуні, розміщенні на земельній ділянці відповідача, були його власністю, а ПАТ «Сад Поділля» не мало права здійснювати будь-які угоди щодо цих насаджень.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року (6-14цс15).

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 79 ЗК України та частини третьої статті 373 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843360/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1>.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843361/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843362/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1>).

Згідно із частинами першою та другою статті 319 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843364/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до вказаних положень законодавства вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, зокрема розпоряджатися майном шляхом його відчуження на підставі договору купівлі-продажу, має право тільки власник майна.

Згідно із частиною першою статті 78 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_447/ed_2015_02_11/pravo1/T012768.html?pravo=1> право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 125 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588258/ed_2015_02_11/pravo1/T012768.html?pravo=1> право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з положеннями частини другої статті 22 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_191/ed_2015_02_11/pravo1/T012768.html?pravo=1>, статті 19 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_168/ed_2015_02_11/pravo1/T012768.html?pravo=1> багаторічні насадження - це різновид сільськогосподарських угідь, що відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до частини другої статті 79 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_452/ed_2015_02_11/pravo1/T012768.html?pravo=1> (у редакції, чинній на час отримання державного акта) право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Згідно із частиною третьою статті 373 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843422/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Судами встановлено, що 17 березня 2011 року між сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством «Сад Поділля» та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу 476 яблунь, які знаходяться на земельній ділянці останньої.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2014 року про відмову в задоволені позову ОСОБА_7 про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу скасовано та рішення суду першої інстанції про задоволення позову та визнання договору недійсним від 4 червня 2014 року залишено без змін.

За принципами, закладеними у статті 17 Загальної декларації прав людини, кожна особа має право мирно володіти належним їй майном та ніхто не може бути свавільно позбавлений належного йому майна.

Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже, порушене право особи має бути поновлено негайно після встановлення такого порушення усіма можливими законними способами компетентним національним судом задля вирішення спору упродовж розумного строку.

Оскільки на час розгляду справи Верховним судом України договір купівлі-продажу, який послужив правовою підставою для стягнення з ОСОБА_7 вартості яблунь, визнано недійсним, то правових підстав для задоволення позову немає.

Керуючись статтями 355 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>, 360 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3380/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>-<http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1759/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1> , 360 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3380/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>-4 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1760/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1760/ed_2015_06_04/pravo1/T041618.html?pravo=1>, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2014 року та рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 2 жовтня 2014 року скасувати.

У позові публічного акціонерного товариства «Сад Поділля» до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді : В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін