ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бізнесторгінвест» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «ДЛД», товариство з обмеженою відповідальністю «НБК», Вінницька міська рада, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бізнесторгінвест» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бізнесторгінвест» (далі - ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації»), товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «ДЛД» (далі - ТОВ «Виробничо-торгівельна фірма «ДЛД»), товариство з обмеженою відповідальністю «НБК» (далі - ТОВ «НБК»), Вінницька міська рада, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що 24 березня 2009 року було укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, за умовами якого ОСОБА_8 продала ОСОБА_9 3/100 частки торгівельного комплексу та офісу, що розташовані в АДРЕСА_1. У договорі купівлі-продажу зазначено, що відчужувана частина торгівельного комплексу та офісних приміщень належить ОСОБА_8 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 жовтня 2008 року. У подальшому зазначене рішення було скасовано рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2012 року, а тому спірним договором купівлі-продажу було порушено право власності позивача як замовника будівництва торгівельно-офісного центру, який оплатив його будівництво у повному обсязі.

Рішенням Вінницького міського суду від 10 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 травня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2015 року касаційну скаргу ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» відхилено.

У поданій до Верховного Суду України заяві ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 16, 215, 216, 876 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» Покровського Д.О. та Ястремського О.Я. на підтримання заяви, а також ОСОБА_7 та його представників ОСОБА_12 і ОСОБА_13 на її заперечення, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що 9 лютого 2001 року між Вінницькою міською радою та ОСОБА_8 було укладено договір оренди земельної ділянки. Земельна ділянка площею 0,0526 га була передана в оренду ОСОБА_8 строком на 49 років.

24 листопада 2005 року між ОСОБА_8 та ТОВ «Виробничо-торгівельна фірма ДЛД» укладено інвестиційну угоду на будівництво торгівельно-офісного центру на зазначеній вище земельній ділянці, відповідно до умов якої предметом даного договору є спільна дольова участь сторін в реалізації інвестиційного проекту по будівництву торгівельно-офісного центру по АДРЕСА_1, зокрема об'єктом інвестиційної діяльності сторін є комплекс робіт, пов'язаний з будівництвом та введенням в експлуатацію торгівельно-офісного центру, однак вищезазначений торгівельно-офісний центр введено в експлуатацію так і не було.

20 вересня 2006 року між ТОВ «Виробничо-торгівельна фірма» «ДЛД» (генеральний підрядник), ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» (замовник) та ТОВ «НБК» (субпідрядник) укладено договір будівельного підряду, предметом якого є будівництво торгівельно-офісного центру з інженерними мережами по АДРЕСА_1 та благоустроєм земельної ділянки за вказаною адресою.

Відповідно до вищезазначеного договору генеральний підрядник зобов'язується, зокрема, забезпечити отримання дозволу на виготовлення проекту та відведення земельної ділянки під будівництво об'єкта, надати замовнику документи, що підтверджують її статус, своїми та залученими силами субпідрядних організацій виконати всі роботи у обсягах, передбачених календарним планом, і здати роботи відповідно з проектною документацією, будівельними нормами та правилами, забезпечити юридичний супровід будівництва об'єкта і по закінченню будівництва надати замовнику або іншим особам за її поданням необхідні документи для подальшого оформлення права власності на відповідні частини об'єкта: замовник зобов'язується, зокрема, сплатити генеральному підряднику вартість послуг та витрат з виконання нею зобов'язань згідно з договором, по закінченню будівництва прийняти об'єкт від генерального підрядника за актом і забезпечити його заселення та експлуатацію.

24 березня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу. Відповідно до даного договору ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_7 купив 3/100 частини торгівельного комплексу та офісу, яка складається з приміщення № 2-1, площею 32,2 кв.м., розташованого на 1-му поверсі будівлі під АДРЕСА_1

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно право власності на 3/100 частини торгівельного комплексу та офісу по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_7 та записано у реєстрову книгу за реєстровим № 102.

На момент укладення спірного договору купівлі-продажу власником спірного нерухомого майна на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 жовтня 2008 року була ОСОБА_8, яке у подальшому рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2012 року було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_14 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, у зв'язку з тим, що спірний об'єкт нерухомого майна не був прийнятий до експлуатації, а відтак право власності у ОСОБА_8 на нього не виникло.

17 жовтня 2011 року до господарського суду Вінницької області звернулось ТОВ «Компанія "Бізнесторгінвест" з позовом до ТОВ "Виробничо-торгівельна фірма "ДЛД" про зобов'язання виконання умов договору будівельного підряду від 20 вересня 2006 року. Зупиняючи провадження у вищезазначеній справі, суд виходив із того, що в діях однієї із сторін вбачаються ознаки складу злочину, передбаченого статтями 190, 191, 192 КК України, виходячи із того, що відносно одного і того ж об'єкту було укладено різні договори від 20 вересня 2006 року та № 1 від 24 листопада 2005 року, які передбачали набуття права власності різними юридичними та фізичними особами на один і той самий об'єкт нерухомого майна, будівництво якого фінансувалось також із різних джерел, а тому прийняття рішення без направлення матеріалів справи до слідчих органів буде суперечити приписам стосовно законності та обґрунтованості судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що перерахування коштів за об'єкт будівництва ще не є достатньою підставою для переходу до ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» права власності на об'єкт будівництва, який будувався на виконання договору між іншими сторонами, зокрема договору між ОСОБА_8 та ТОВ «Виробничо-торгівельною фірмою «ДЛД» від 24 листопада 2005 року про спільну дольову участь в реалізації інвестиційного проекту по будівництву торгівельно-офісного центру.

Проте в наданих для порівняння:

- постанові від 15 травня 2013 року Верховний Суд України керувався тим, що Замовник виконав своє грошове зобов'язання за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об'єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт. Оскільки майнові права на відповідну квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку, вартість якої була сплачена замовником за договором будівельного підряду, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, підрядник неправомірно передав в іпотеку зазначені майнові права, а тому договір іпотеки, який укладено без згоди позивача на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року, наданій як приклад неоднакового правозастосування, суд дійшов висновку про те, що ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» виконало, як замовник, своє грошове зобов'язання за договором будівельного підряду, сплативши повну вартість об'єкта будівництва шляхом здійснення стовідсоткової передоплати, тобто вчинило дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги щодо переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт. А отже, укладений між ОСОБА_8 та ПТПМПФ «Едельвейс» договір купівлі- продажу від 20 травня 2009 року порушує майнові права ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест»;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2015 року, наданій як приклад неоднакового правозастосування, суд дійшов висновку про те, що із платіжних доручень, довідок про вартість виконаних підрядних робіт, актів приймання виконаних робіт вбачається, що ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест»виконало своє грошове зобов'язанні за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об'єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинило дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт. За таких обставин укладений 24 квітня 2009 року договір купівлі-продажу між ОСОБА_8 та ОСОБА_15 порушує майнові права замовника ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест».

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 215, 216, 876 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

На підставі ст. 190 ЦК України майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права. Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», дає можливість дійти до висновку, що майнове право, що є предметом договору підряду, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Однак, враховуючи те, що порушене право ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест» шляхом визнання спірного договору купівлі-продажу відновлено не буде, оскільки реституція є правовим наслідком недійсності правочину і способом захисту цивільних прав, який може бути застосовано до відносин зобов'язального характеру, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 4 березня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Разом з тим, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до статті 876 ЦК України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Згідно статті 331 ЦК України право власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна.

Як встановлено судами, у ТОВ «Компанія «Бізнесторгінвест», як у замовника будівництва торгівельно-офісного центру з інженерними мережами по АДРЕСА_1, право власності або право користування земельної ділянкою, на якій знаходиться вищезазначене нерухоме майно, відсутнє.

Проте, 9 лютого 2001 року між Вінницькою міською радою та ОСОБА_8 було укладено договір оренди земельної ділянки. Земельна ділянка площею 0,0526 га була передана в оренду ОСОБА_8 строком на 49 років.

Враховуючи вищезазначене та провівши системний аналіз правових норм, можна дійти висновку, що застосування статті 876 ЦК України щодо визначення замовника власником об'єкта будівництва, можливо лише у взаємозв'язку зі статтею 331 ЦК України, а саме із наявністю обов'язкової умови наявності права власності або права користування земельною ділянкою, на якій знаходить нерухоме майно. В інших випадках відповідно до статті 376 ЦК України таке будівництво та нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, а особа яка його здійснила не набуває права власності на нього.

Відтак, застосування способу захисту, передбаченого статтею 388 ЦК України, у даному випадку є неналежним в розумінні статті 16 ЦК України.

Отже у справі, яка переглядається, положення статей 16, 215, 216, 876 ЦК України судом застосовано правильно, судові рішення у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1, 4 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бізнесторгінвест» відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко