Історія справи

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/816/18 (П/9901/816/18)

Провадження № 11-1356заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Данилевич Н. А. від 09 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

12 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 23 липня 2018 року № 1294/ко18, яким визнано суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_3 таким, що не відповідає займаній посаді.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 жовтня 2018 року позовну заяву ОСОБА_3 залишив без руху.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_3 повернуто згідно з положеннями ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), оскільки підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказані позивачем, визнано неповажними.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати незаконну, на його думку, ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Обґрунтовуючи свою позицію, позивач зазначив, що строк звернення до суду з цим позовом він пропустив з поважних причин, оскільки повний текст оскаржуваного рішення ВККС ним отримано лише 12 вересня 2018 року. Також, на думку ОСОБА_3, розміщення на офіційному веб-сайті ВККС тексту рішення Комісії від 23 липня 2018 року № 1294/ко18 не є підтвердженням його належного повідомлення.

ВККС у відзиві на апеляційну скаргу заперечила проти вимог скаржника та зазначила, що наведені в апеляційній скарзі доводи не ґрунтуються на вимогах законодавства й не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки позивач пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом без поважних причин.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, та надані на противагу їм аргументи ВККС, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВККС. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС визначені у ст. 266 КАС України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

За приписами ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічною службою є, серед іншого, професійна діяльність суддів.

Положеннями ст. 160 та 161 КАС України визначено форму та зміст позовної заяви, а також перелік документів, що додаються до позовної заяви.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, установивши, що позовну заяву подано без додержання ст. 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня її подання постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, де зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

За приписами ст. 123 КАС Україниу разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

За висновком ЄСПЛ, викладеним в його рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України», право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Повертаючи ОСОБА_3 його позовну заяву, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що наведені в позові та в заяві від 05 листопада 2018 року підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не можуть бути визнані поважними, виходячи з таких обставин:

22 жовтня 2018 року суд першої інстанції залишив позовну заяву ОСОБА_3 без руху на підставі ч. 1 ст. 123 КАС України. Цією ж ухвалою позивачу було надано десятиденний строк з дня отримання її копії для подання до суду доказів поважності причин пропуску строку.

На виконання вказаної ухвали 05 листопада 2018 року ОСОБА_3 подав до суду заяву, зазначивши, що повний текст спірного рішення ВККС він отримав 12 вересня 2018 року. При цьому скаржник пояснив, що він не міг отримати вказане рішення Комісії в серпні 2018 року, оскільки згідно наказу Господарського суду міста Києва від 31 липня 2018 року позивач перебував у щорічній відпустці (з 06 серпня по 01 вересня 2018 року), а тому причини пропущення ним строку звернення до суду є поважними.

Проте, суд першої інстанції правильно не погодився з такою позицією позивача, з огляду на таке.

23 липня 2018 року ВККС прийняла рішення, яким ОСОБА_3 визнала таким, що не відповідає займаній посаді та рекомендувала Вищій раді правосуддя розглянути питання про його звільнення з посади судді Господарського суду міста Києва. При цьому позивач був присутній на засіданні ВККС під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Крім того, цього ж дня на офіційному веб-сайті ВККС було оприлюднено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді Комісією прийнято рішення, зокрема, стосовно ОСОБА_3

Вважаючи зазначене рішення ВККС протиправним, 12 жовтня 2018 року (тобто майже через три місяці) ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_3 зазначає, що він неодноразово звертався до ВККС із заявою про видачу копії її рішення від 23 липня 2018 року № 1294/ко18, однак Комісією не було направлено позивачу його копії.

Велика Палата Верховного Суду вважає вірними висновки суду першої інстанції про безпідставність таких аргументів скаржника, оскільки, виходячи із матеріалів справи, на запит позивача від 16 серпня 2018 року стосовно надання йому копії оспорюваного рішення Комісії, 20 серпня 2018 року ВККС направила копію вказаного рішення за місцем його роботи (Господарський суд міста Києва), і яке було отримано ним 22 серпня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що позивачем не зазначено підстав неможливості отримання спірного рішення Комісії за місцем роботи у Господарському суді міста Києва з 03 вересня 2018 року (моменту виходу його з відпустки) до 12 жовтня 2018 року (дати звернення до суду з цим позовом).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_3 на підставі ч. 2 ст. 123 КАС України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного, Суду не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. Скаржник не спростував правильності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 241-243, 266, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима О.М. Ситнік

О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко