Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 990/241/24

Провадження № 11-199заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження справу № 990/241/24 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України в частині за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2024 року(судді Радишевська О. Р. , Прокопенко О. Б. , Смокович М. І. , Мацедонська В. Е. , Кашпур О. В. ),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України (далі - відповідач), у якому просив визнати протиправним і нечинним Указ Президента України від 10 березня 2023 року № 145/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 10 березня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 145/2023, оскаржуваний Указ) у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (пункт 99 додатка 1 до рішення).

2. Позивач просив визнати поважними причини неподання позовної заяви у встановлений законом строк та поновити строк на звернення до адміністративного суду. Заяву про поновлення строку мотивував тим, що Указ № 145/2023не був доведений до нього жодним способом; він є громадянином Республіки Кіпр, не має зв`язків, бізнес-інтересів чи будь-яких життєвих інтересів на території України, у зв`язку із чим не зобов`язаний та не має реальної можливості відстежувати політичні рішення іноземної держави; в оскаржуваному Указі були допущені помилки в написанні імені та прізвища позивача, що унеможливило своєчасне виявлення факту порушення прав; особливість предмета позову вказує на те, що конкретну дату порушення прав установити неможливо.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року визнано неповажними заявлені позивачем причини пропуску строку звернення до суду та залишено позов без руху.

4. 07 серпня 2024 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків, у якій він повторно зауважив, що про порушення своїх прав довідався лише після того, як від Офісу Президента України отримав відповідь від 17 листопада 2023 року № 45-01/1047 на адвокатський запит його представника. Він не міг знати про порушення своїх прав раніше, адже відповідно до оскаржуваного Указу санкції застосовувалися до ОСОБА_1, тоді як правильним написанням ім`я та прізвища позивача є ОСОБА_1 . Ця помилка істотна, адже заважала ідентифікації адресата санкцій.

5. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2024 року на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовну заяву повернуто заявнику.

6. Суд виходив з того, що позивач не довів, що про порушення своїх прав він довідався лише після отримання відповіді Офісу Президента України від 17 листопада 2023 року на адвокатський запит від 30 жовтня 2023 року, та не навів вагомих причин, які б виправдовували його зволікання з повторним зверненням із цим позовом до суду після постановлення Верховним Судом ухвали від 16 квітня 2024 року про повернення первісного позову.

7. Не погодившись із цим судовим рішенням, 23 серпня 2024 року позивач, від імені якого діє адвокат Ларіонов М. О., подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

8. В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Ларіонов М. О. просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

9. На обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача посилається на те, що Указ № 145/2023 в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо позивача є протиправним, оскільки не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України та Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII).

10. Позивач повторно звернувся із цим позовом 25 липня 2024 року, оскільки оригінал позовної заяви з долученими до неї матеріалами отриманий представником позивача засобами поштового зв`язку лише 13 червня 2024 року.

11. Повертаючи 30 липня 2024 року позовну заяву у цій справі, суд першої інстанції не надав належної оцінки аргументам, викладеним у ній, та не обґрунтував, чому викладені позивачем обставини не можуть вважатись достатніми та поважними для поновлення строку на звернення до суду. Викладені в позовній заяві та заяві про усунення недоліків обставини є об`єктивно непереборними, не залежали від позивача та свідчать про існування істотних перешкод, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Помилки в Указі № 145/2023 та в публічно доступних відомостях унеможливили своєчасне виявлення позивачем факту порушення його прав оскаржуваним Указом. Однією із причин пропуску процесуального строку є неповідомлення позивача жодними засобами про прийняття щодо нього оскаржуваного Указу. Позивач не був зобов`язаний та об`єктивно не мав змоги відстежити застосування щодо нього санкцій з дати видання Указу № 145/2023. Невідкладне повторне подання належним чином оформленої позовної заяви після її повернення свідчить про добросовісну поведінку позивача та є вагомою підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

12. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, зокрема статті 121 122 КАС України.

13. Представник позивача звертає увагу на те, що причинами, які унеможливили звернення до суду протягом шестимісячного строку з дати опублікування Указу № 145/2023, є допущені в ньому помилки в прізвищі та імені позивача ( ОСОБА_1 замість правильного імені та прізвища ОСОБА_1 ), що стало поважною причиною пропуску процесуального строку.

14. Посилається на те, що отримання представником позивача ухвали від 16 квітня 2024 року у справі № 990/89/24 через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 18 квітня 2024 року о 17:47 не спростовує тієї обставини, що оригінал позовної заяви та долучені до неї документи отримані представником позивача лише 13 червня 2024 року. Вказане свідчить про те, що позивач удруге звернувся до суду із цим позовом у найкоротший строк.

Рух апеляційної скарги

15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2024 року та витребувала із цього суду матеріали справи № 990/241/24.

16. Ухвалою від 18 вересня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.

Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги

17. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Зазначає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

18. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

19. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

20. Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

21. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

22. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо, зокрема, оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.

23. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

24. Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

25. Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

26. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

27. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

28. Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

29. Водночас поважними є такі причини пропуску процесуального строку, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

30. Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними установленх КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

31. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

32. За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

33. Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

34. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

35. У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

36. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. Perezde Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3255, § 45; Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

37. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

38. У справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

39. Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

40. У справі встановлено, що Указом № 145/2023 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО)від 10 березня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних обмежувальних заходів (санкцій)», згідно з яким, зокрема, до ОСОБА_1 (ОСОБА_1; пункт 99 додатка 1 до рішення)громадянина Республіки Кіпр, застосовано строком на п`ятдесят років персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

41. Відповідно до пункту 3 оскаржуваного Указу № 145/2023 він набирає чинності з дня його опублікування (опублікований 14 березня 2023 року у газеті «Урядовий кур`єр» № 51), а тому перебіг строку на звернення до суду для його оскарження розпочинається саме із наступного дня його опублікування (15 березня 2023 року).

42. Згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

43. Оскільки спірний Указ є індивідуально-правовим актом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

44. При цьому законодавством не визначено обов`язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж їх опублікування в офіційних виданнях.

45. Оприлюднення указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома. Незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє Указ, зокрема і при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку.

46. Натомість представник позивача звернувся до Верховного Суду з позовом про оскарження Указу № 145/2023 лише 25 липня 2024 року, тобто з пропуском зазначеного вище строку.

47. Надаючи оцінку доводам представника позивача, викладеним в апеляційній скарзі, про наявність обставин, які унеможливили подання ним позову в передбачений законодавством процесуальний строк, у зв`язку з відсутністю об`єктивної можливості дізнатися про існування оскаржуваного Указу № 145/2023 та своєчасно звернутись до адміністративного суду із цим позовом, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

48. Як убачається з позовної заяви, заяви про поновлення строку звернення до суду та апеляційної скарги, представник позивача, обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом, зазначає, що після прийняття оскаржуваного Указу у позивача виникли труднощі з обслуговуванням банківських рахунків у країні громадянства, а в подальшому йому стало відомо, що зазначені обставини пов`язані з накладенням санкцій Україною. Дізнавшись із мережі «Інтернет» про можливе застосування санкцій, позивач 27 вересня 2023 року уклав договір про надання правничої допомоги з АО «Арцінгер», і лише у відповідь на адвокатський запит від 30 жовтня 2023 року Офіс Президента України листом № 45-01-1047 підтвердив застосування санкцій до позивача.

49. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

50. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.

51. Пунктом 5 рішення РНБО від 10 березня 2023 року, яке введене в дію Указом № 145/2023, передбачено, що Міністерство закордонних справ України має поінформувати компетентні органи Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки та інших держав про застосування санкцій і порушити перед ними питання про запровадження аналогічних обмежувальних заходів.

52. Як правильно зазначив суд першої інстанції, у позовній заяві позивач хоч і не називає конкретний день, проте вказує на подію, з якою він пов`язує момент, коли йому стало відомо про порушення його прав, а саме день, коли він зазнав певних ускладнень з обслуговуванням банківських рахунків унаслідок застосованих до нього санкцій.

53. Зазначаючи про факти виникнення труднощів з обслуговуванням банківських рахунків у країні громадянства, представник позивача пов`язує це із застосуванням санкцій. Тобто з цього моменту позивач міг вживати активних дій щодо встановлення причин виникнення труднощів з обслуговуванням банківських рахунків, зокрема дізнатись про оскаржуваний Указ № 145/2023. При цьому з написаного в позовній заяві можна зрозуміти, що про можливе застосування санкцій до позивача він дізнався з мережі «Інтернет».

54. Оскаржуваний Указ № 145/2023 разом з відповідним рішенням РНБО, яке вводились в дію з додатками, у тому числі в частині, яка стосувалась позивача, окрім їх опублікування в офіційних друкованих виданнях, були оприлюднені на офіційних вебсайтах Президента України (https://www.president.gov.ua/documents/1452023-46085), Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/145/2023#Text, https://zakon.rada.gov.ua/laws/

show/n0016525-23#n2), а також РНБО (https://www.rnbo.gov.ua/ua/Ukazy/6172.html).

55. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в оскаржуваному Указі № 145/2023, а саме в пункті 99 додатка до рішення РНБО від 10 березня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», наведені достатні дані для ідентифікації позивача як особи, якої стосується таке рішення, зокрема: « ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Республіки Кіпр».

56. Безпосередньо в тексті апеляційної скарги представник позивача розмістив фотокопію паспорта позивача, з якої вбачається, що ім`я та прізвище зазначені в ньому по-різному - як Mxitarian Aaron та Mkhitaryan Aharon, а тому Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що оскаржуваний Указ містив достатньо відомостей, щоб ідентифікувати адресата санкцій, оскільки, зокрема поряд із ім`ям та прізвищем у вказаному рішенні також зазначено дату народження - 03 грудня 1984 року та громадянство - Республіка Кіпр.

57. До того ж Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що застосування санкцій до іноземців здійснюється на підставі, порядку і спосіб, які визначені Конституцією і законами України, які діють / застосовуються однаково щодо всіх підсанкційних осіб. Особливого порядку сповіщення (доведення до відома, оприлюднення) про застосування санкцій щодо іноземців незалежно від їхнього громадянства закони України не передбачають. Водночас незнання іноземцями, які опинилися під дією санкцій, українського законодавства не створює для держави обов`язку вживати додаткових заходів для інформування про існуючі в Україні закони та акти їх застосування, а також не звільняє їх від настання юридичних наслідків, зумовлених дією санкцій.

58. Тому аргументи представника позивача про те, що позивач не був жодними засобами повідомлений про застосування санкцій, а також, що позивач не зобов`язаний та не має змоги відстежувати політичні рішення іноземної держави, не заслуговують на увагу, оскільки іноземці не мають переваги чи привілею в (не)застосуванні щодо них законів України з уваги на державу їхнього громадянства.

59. Отже, позивач мав реальну можливість дізнатись про існування оскаржуваного Указу № 145/2023 з моменту його опублікування та оприлюднення в наведених вище офіційних друкованих виданнях або на офіційних вебсайтах Президента України, Верховної Ради України та РНБО. Така можливість існувала з 11 березня 2023 року, а також з моменту, коли в позивача почали виникати труднощі з обслуговуванням його банківських рахунків.

60. Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що доводи позивача про те, що в спірних правовідносинах взагалі неможливо встановити конкретний день, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів оскаржуваним указом, є необґрунтованими.

61. Щодо доводів представника позивача про невідкладне повторне звернення позивача до суду Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

62. 27 березня 2024 року на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Президента України, в якій позивач просив визнати протиправним і нечинним Указ 145/2023 (справа № 990/89/24).

63. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 квітня 2024 року у справі № 990/89/24 позовну заяву залишено без руху. Встановлено ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання заяви з іншими підставами для поновлення строку.

64. 16 квітня 2024 року ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позовну заяву у справі № 990/89/24 повернуто особі, яка її подала.

65. За доводами позивача, указану ухвалу він отримав лише 13 червня 2024 року, а до суду вдруге звернувся у найкоротший строк 25 липня 2024 року, що, на думку позивача, демонструє його добросовісну поведінку та є вагомою підставою для поновлення строку, що минув з дня попереднього звернення до суду.

66. Водночас, як установив суд першої інстанції, ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2024 року тричі надсилалася представнику позивача - адвокату Ларіонову М. О., і перші два відправлення повернулися на адресу суду з довідками «за закінченням терміну зберігання».

67. При цьому разом із надсиланням ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку її копію також доставлено в електронний кабінет представника позивача - адвоката Ларіонова М. О. 18 квітня 2024 року о 17:47.

68. Частиною сьомою статті 18 КАС України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

69. Пунктом 2 частини шостої статі 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

70. Частиною сьомою статті 251 КАС України встановлено, що якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

71. Ураховуючи зазначене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані доводи не є підставою вважати, що позивач не зволікав з повторним зверненням до суду, оскільки у цьому випадку представник позивача помилково вважає, що відлік строку повторного звернення до суду необхідно вести з 13 червня 2024 року (отримання оригіналу первинної позовної заяви з додатками до неї).Матеріали позову та його додатки, які двічі поверталися на адресу суду з довідками Укрпошти «за закінченням терміну зберігання», не могли бути перешкодою для повторного звернення до суду раніше ніж 25 липня 2024 року (через три місяці після того, як Верховний Суд ухвалою від 16 квітня 2024 року у справі №990/89/24 повернув аналогічний позов як такий, що поданий за межами строку звернення до суду без існування поважних причин пропуску строку звернення).

72. До того ж суд першої інстанції правильно зауважив, що до первісного позову (крім ордера та документа про сплату судового збору) були долучені копії відповідних доказів, оригінали яких мали б бути в позивача чи його представника. Позивач не зазначив причин, через які він не міг у розумний строк сформувати нового позову, зокрема через підсистему «Електронний суд», якщо йдеться про небажання позивача нести додаткові витрати на виготовлення паперових копій. Що ж до квитанції про сплату судового збору, оригінал якої був долучений до первісного позову, то позивач міг отримати її дублікат або ж зазначити, що її буде додано після отримання матеріалів первісного позову.

73. Отже, повідомлені позивачем обставини не свідчать, що повторне звернення до суду відбулося без зволікань або ж що були нездоланні об`єктивні причини для такої тривалої затримки.

74. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з моменту отримання представником позивача оригіналу позовної заяви з додатками (13 червня 2024 року) і до повторного подання позовної заяви до суду (25 липня 2024 року) пройшло майже півтора місяці, що також не свідчить про невідкладне повторне звернення до суду з повторним позовом та про добросовісну поведінку позивача.

75. Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду повторно наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Натомість у справі, яка переглядається, представник позивача як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

76. Аналогічні висновки щодо порядку обчислення строків звернення до суду у справах з подібними спірними правовідносинами, а також щодо оцінки поважності причин їх пропуску викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 9901/518/19 (провадження № 11-1190заі19), від 05 лютого 2020 року у справі № 901/520/19 (провадження № 11-1191заі19), від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/68/20 (провадження № 11-157заі20), від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/473/21 (провадження № 11-515заі21), від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 (провадження № 11-119заі22).

77. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

78. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

79. За правилами частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

80. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, не допустив порушень норм процесуального права, а наведені представником позивача доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2024 року - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

81. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

82. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266 308 311 315 316 322 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2024 року залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. ЖелєзнийСудді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв О. Л. Булейко К. М. Пільков Ю. Л. Власов О. В. Ступак І. А. Воробйова І. В. Ткач М. І. Гриців В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна Є. А. Усенко М. В. Мазур Н. В. Шевцова